Возний Андрій Петрович. Дослідження сутності живої сили в еволюції людської тілесності (методолого- синергетичний аналіз) : дис... канд. філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. - К., 2005.
Анотація до роботи:
Возний А. П. Дослідження сутності живої сили в еволюції людської тілесності(методолого-синергетический аналіз). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.09 - філософія науки. - Інститут філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України. Київ, 2005.
У дисертації досліджена сутність живої сили в еволюції людської тілесності (методолого-синергетический аналіз).
Поняття "живі сили" організму визначається нами через Рід, у якості якого виступає єдине і системне різноманіття змісту "живого організму" і (життя як такого взагалі) і видові відмінності, що становлять системне різноманіття і способи прояву "живої сили".
Принциповим (для даного дослідження) і відносно новим є визначення протилежності між: "фізичною" (механічною) і "живою силою організму". Перша (сила), як відомо, визначається головним чином, як здатність опрацювати (у фізичному розумінні) або вивести зі стану спокою деяке фізичне тіло. На противагу цьому «жива сила» організму визначається нами як діюча творча активність (інтелектно-інноваційна креативність у конкурентному середовищі взаємодії штучного і природного інтелектів у біосферному і ноосферному вимірах людського буття). Тобто така творчо активна сила організму, що забезпечує його відтворення, збереження, і системно цільовий, вибірково спрямований розвиток, зміст якого відбивається (для людини) усвідомлено поставленою метою, тобто ідеальністю (волі, розуму, душі) залежно від стану і потенційних можливостей наявних матеріальних сил людської тілесності.
Проведене нами дослідження показало, що на дотеоретичному рівні розвитку наукового пізнання цілісна сукупність живих сил має, головним чином, триадичну структуру: тіло - душа - розум. З розвитком наукової теорії, переходом від метафізичного способу і методу дослідження до діалектичного з’являється теоретико-множинна змістовна інтерпретація кожної із цих субстанцій й їхньої системної цілісності. Вони взаємодіють і відображаються одне в одного через різноманіття станів. Останні детермінуються конкретною сукупністю причинних рядів певних груп-факторів, які принципово не зведені до будь-яких бінарних опозицій або сполучень елементів цієї тріади навіть при теоретико-множинному їхньому тлумаченні. Жоден з її елементів не може існувати як самостійна субстанція й ізольована самість.
Суть метафізичної проблеми дослідження живих сил у еволюції історико-наукового й історико-філософського пізнання концептуально поділяється на два класи: клас «діючих» і клас «активних» сил. Розкрито якісний стрибок в тлумаченні “живих сил”. Він здійснився в переході від Аристотилізму до методології Нового часу. В працях Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Лейбниця, Б. Спинози виробляється нове тлумачення тілесності (як «універсума»), що є протилежним і одночасно переможним універсуму Природи.
Показано, що діапазон обмеження рухів у складі людської тілесності аж ніяк не зводиться до механічних або ж анатомічних обмежень. Вони мають не стільки субстрактно речовинну, скільки функціональну (самоорганізаційну) природу. Життєва сила організму (сукупність всіх його живих сил і здібностей) є функцією часу. Стійкість цих сил завжди дискретна і піддана природному руйнуванню з боку зовнішнього середовища перебування природної (природної, тобто земної, або штучної) і соціальної (соціотехногенної).
Розкрито закономірний теоретичний перехід від метафізичної фази дослідження живих сил людської тілесності до пізнання їхньої діалектичної природи і сутності у взаємообумовленому існуванні. При цьому відбувся якісний стрибок у розумінні сутнісної природи людської «душі», людського «тіла», їхньої множинної взаємодії, взаємного відображення і взаємообумовленого співіснування як двох родів тотальності в самовизначенні і бутті людського роду. Цей принцип тлумачеться як тотальність двоєдності духовного і тілесного, який задає просторово-часовий континуум буття індивідуального людського організму в навколишньому середовищі перебування: космічному, природному (геофізико-хімічному, біохімічному, біосоціальному).
Єдність душі і тіла, безперервне взаємне відображення різноманіть їх станів один на одного задає просторово-часовий континуум однієї безлічі систем (індивидного людського організму, його душі і тіла) на безлічі систем універсума, з якими перші обмінюються речовиною, енергією, інформацією, перетворюючись із «єдиного» в «множинне». Багатофакторність причинної обумовленості, а отже, і потенційно можливої вимірності, кожної особливої форми існування, і видів дії живих сил людської тілесності досліджуються, починаючи з першопричини - природного фактора, а потім і всіх інших множинно організованих груп факторів (біологічних, психологічних, соціальних, духовних, соціотехногенних).
Кожний з досліджених факторів має складну систему параметрів, властивостей, відношень, підходів до їхнього вивчення в широкому спектрі природничих наук за допомогою різноманіття методів і форм наукового експерименту. У знятому вигляді і сама безліч цих факторів і багаторівнева структура їхніх взаємодій особливим чином виявляються в соціальному факторі, що є специфічним і унікальним як спосіб буття живих сил, а саме людської тілесності в загальній системі культури матеріальної і духовної.
Вимір сутнісних сил людської тілесності в розробленій дисертантом концепції синергетичного синтезу знань передбачається в систематизації по відповідним родам причинних детермінант, які виділяються багатопараметричними групами факторів.
Всі розглянуті нами рівні людської тілесності - природний, біологічний, психологічний, соціальний і духовний - у сукупності подають нам відкриту систему, де відбувається обмін речовиною, енергією й інформацією на кожному особливому рівні самоорганізації живих сил є органічно скорельованими. Вони кооперативні. Між ними існує синергетичний зв'язок і взаємодія. У системі детермінантних факторів живих сил людського організму можуть спостерігатися комбінаторні біфуркації, що призводять до розриву і деструкцій емерджентних зв'язків між природним, біологічним, психологічним, соціальним і духовним. При цьому спостерігається з’явлення афектів (типу різних відхилень від норм, флуктуацій, різних хвороб тілесного і духовного стану людського організму), образно кажучи, так званих "дивних аттракторів". У системі живих сил останні є подією аж ніяк не дивною, а закономірною. Всі вони, тим або іншим чином, призводять до різного роду деструкціям організму. Це спостерігається при переходах від природного до штучного середовища перебування, так само як і при зіткненні з теоретичними і технічними проблемами при створенні антропоїдних робототехнічних систем. Синергетичний синтез знань про сутність живих сил людського організму є також і одним з важливих напрямків у розробці сучасних філософських проблем ноосфери. Цьому завданню підпорядкувалось наприклад, створення штучних середовищ перебування земного людського життя при здійсненні космічних польотів, науково-технічному (робототехнічному) моделюванні діючих і активних сил людської тілесності. З натурфілософської і чисто теоретичної галузі наукового пізнання ці завдання переходять у розряд прикладних, спеціально-наукових, експериментальних, що вивчають і моделюють системну цілісність і механізми руху всіх життєво важливих функцій людського організму, його взаємозв'язку з розумом, вольовими й іншими ментальними здібностями суб'єкта .
Список опублікованих автором статей по темі дисертації:
I. Возний А.П. Раціоналізм у ретроспективі // Практична філософія, № 4, 2003. - С. 68-72.
Возний А. П. Особливості прояву теорії самоорганізації у фізичній культурі // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми; СумДПУ, 2003. - С.61-68.
Возний А.П. Історичні етапи взаємозв’язку теорії самоорганізації і фізичної культури // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми; СумДПУ, 2003. - С.138-144.
Возний А. П. Моделювання феномена "живої сили" людської тілесності в робототехниці // Мультиверсум.Філософський альманах: Збірник наукових праць. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 232-243.
Возний А.П. Особливості самоорганізації на біологічному рівні // Тези доповідей на науково-практичній конференції “Психосинергетика – на границе философии, естествознания, синергетики, медицины и гуманитарных наук” 10 – 12 вересня 2002 р. – Одеса, 2002. – С.31-32.
