Анотація до роботи:

Ільченко К. О. Домішкові дефекти і генетичні особливості мікроалмазів Українського щита (за спектроскопічними даними). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністю 04.00.20 – мінералогія, кристалографія. – Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню складу азотних та інших дефектів у мікроалмазах з теригенних відкладів Українського щита (УЩ) й для порівняння – з кімберлітів Архангельської та Якутської провінцій Росії, а також лампроїтів австралійської трубки Аргайл методами інфрачервоної спектроскопії та фотолюмінесценції. Порівняльний аналіз спектроскопічних і деяких інших характеристик мікроалмазів з вивчених колекцій (> 500 зразків) і відповідних даних для зразків з кількох контрастних за генезисом алмазних родовищ Південної Африки, Канади, Бразилії, Казахстану та ін. (за літературними даними) засвідчив, що частина мікрокристалів з різних геоблоків УЩ, насамперед – з Волинського, сформувалися в мантійних умовах, подібних до умов формування мікроалмазів з кімберлітів або лампроїтів. Окремі з них з півночі і центральних геоблоків УЩ, імовірно, могли утворитися, в астеносфері або нижній мантії. Частина мікроалмазів з південного заходу та центру УЩ, багатих на неагрегований азот, воду карбонатні, вуглеводневі та деякі інші дефекти, подібні до мікроалмазів з лампрофірів Канади або з метаморфічних порід Європи та Азії. Зроблено висновок про можливе існування практично на кожному з геоблоків УЩ декількох незалежних корінних джерел алмазу, що суттєво відрізнялися за складом мінералоутворювального середовища та РТ-умовами. Встановлено ряд сукупних регіональних ознак українських мікроалмазів.

Вивчення ІЧ-спектрів мікроалмазів з різних за віком теригенних порід всіх геоблоків УЩ та їх порівняння з відповідними даними для мікроалмазів з чотирьох кімберлітових трубок Архангельської та Якутської алмазоносних провінцій Росії, австралійської лампроїтової трубки Аргайл і з даними для мікро- і макроалмазів деяких інших родовищ різного генезису (за літературними даними), дозволило зробити такі висновки:

1. Спектроскопічні та інші дані свідчать, що частина зразків із достатньо представницьких колекцій мікроалмазів з різних геоблоків УЩ близька за умовами утворення та подальшого зберігання в мантії до мантійних мікроалмазів з кімберлітів (лампроїтів). Окремі з них з Волинського геоблоку та центру УЩ, можливо, мають астеносферне або нижньо-мантійне походження.

2. Значна варіабельність вмісту азоту та інших домішкових центрів, надзвичайно різноманітні співвідношення азотних центрів в мікрокристалах з розсипів Самоткань, Зелений Яр в центрі УЩ та з південного заходу УЩ є результатом суттєвих відмінностей в складі мінералоутворювального середовища, температури та / або часу їхнього перебування в мантії й різної післякристалізаційної історії мікроалмазів, знайдених в кожному з цих проявів. Температурний діапазон від 1260 до 800 С, в якому могли сформуватись зразки, наприклад, з розсипу Самоткань, не є характерним для родовищ алмазу будь-якого з відомих генетичних типів. Частина мікроалмазів, насамперед з Дністровсько-Бузького та центральних геоблоків УЩ, багатих на неагрегований азот, воду, карбонатні, вуглеводневі й деякі інші дефекти, подібні до мікроалмазів з лампрофірів канадської дайки Аклуїлак або з метаморфічних порід Казахстану, Німеччини та Норвегії. Деяка частина мікроалмазів, що містять азот, так само як і безазотних, за своїми характеристиками може походити як з кімберлітів, так і з порід, подібних, наприклад, до вапнисто-лужних лампрофірів області Вава (Канада).

3. Одержані результати свідчать на користь існування майже на кожному з геоблоків УЩ кількох непов’язаних між собою генетично різних корінних джерел алмазу, з різним складом мінералоутворювальних розплавів (флюїдів), певна частина яких була збагачена леткими компонентами, і відмінними РТ-умовами кристалізації та подальшого перебування алмазу в мантії.