Основні результати дослідження в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо розв’язання проблеми домінант державної політики розвитку місцевого самоврядування в Україні. Підсумовуючи викладене в дисертації, можна запропонувати такі узагальнюючі положення. 1. Сучасна державна політика розвитку місцевого самоврядування має спрямовуватись на забезпечення: а) сенсу його існування і призначення щодо створення відповідних умов для життєдіяльності членів територіальної громади (сприятливого середовища проживання на даній території, надання якісних громадських послуг та ін.); б) доцільності діяльності органів місцевого самоврядування, що пов’язана із задоволенням потреб та інтересів громадян; в) орієнтації в наданні якісних громадських послуг на споживачів, їх потреби та інтереси; г) пріоритетності людського розвитку в діяльності органів місцевого самоврядування. 2. Головним суб’єктом безпосереднього вирішення питань життєзабезпечення громади є орган місцевого самоврядування, на діяльність якого впливають як зовнішні фактори (світові тенденції глобалізації, співпраця із зарубіжними партнерами, пріоритетна державна політика місцевого розвитку, правове забезпечення, фінансово-економічна автономія та ін.), так і внутрішні (кадрове забезпечення, здатність до організаційної модернізації, потреби та інтереси територіальної громади, уподобання депутатського складу, інформаційне забезпечення, матеріально-технічна база тощо). Таким чином, важливою вимогою щодо функціонування органу місцевого самоврядування є його забезпечення легітимними реальними важелями задля відстоювання інтересів громади та динамічного подолання суперечностей місцевого розвитку. 3. Підвищення ефективності місцевого самоврядування у сфері забезпечення життєдіяльності територіальних громад залежить від таких факторів: активна депутатська діяльність; якісний кадровий склад посадових осіб; дотримання органами місцевого самоврядування принципу гласності у своїй діяльності; участь населення у процесі самоврядування, самоорганізації свого життя; активність громадських організацій; розвиток системи місцевого виробництва та сфери послуг; високий рівень співробітництва органів місцевого самоврядування з органами державної влади, громадськими організаціями та підприємствами; зацікавленість центральних органів влади у розвитку місцевого самоврядування та ін. Ініціатива по розробці та впровадженню заходів стосовно підвищення ефективності місцевого самоврядування природно повинна належати органам місцевого самоврядування, які “знають” реальний стан справ у громаді. 4. Сучасна система місцевого самоврядування України не відповідає європейським стандартам в окремих аспектах (за правовою регламентацією здійснення місцевого самоврядування, чисельністю громади, відсутністю дієвого проміжного рівня управління, системою контролю та ін.), відтак, виникає спокуса швидких її змін з використанням позитивного зарубіжного досвіду, що має давню історію. Проте поспішне виведення самоврядування на інший рівень без урахування власних напрацювань та соціокультурних особливостей не може вважатись ефективним. Практика розвитку місцевого самоврядування в розвинутих країнах світу є докорінно відмінною і свідчить лише про окремі загальні тенденції, принципи, технології та механізми його реалізації. 5. Для ефективного вирішення питань життєзабезпечення громадян органи місцевого самоврядування, які бажають удосконалювати свою діяльність відповідно до потреб громади, не повинні нехтувати такою “резервною можливістю” розв’язання місцевих проблем як статут територіальної громади. Прийняття статутів значною мірою забезпечить реалізацію принципу субсидіарності, який передбачає формування компетенції органів влади та самоврядування знизу доверху, коли на найнижчому рівні вирішуються всі публічні справи, які тільки спроможна вирішити територіальна громада та її представницькі органи. 6. Оскільки місцеве самоврядування – це складна соціальна система, що діє через сукупність механізмів (організаційний, правовий, фінансово-економічний, інформаційний та ін.), виникає нагальна вимога, з одного боку, комплексного їх упровадження та взаємоузгодженого удосконалення, адже ці механізми характеризуються органічними зв’язками, а з іншого – реалізації при цьому організуючої та консолідуючої ідеї щодо життєзабезпечення громадян, задоволення їх потреб та інтересів. 7. Сьогодні в Україні важко чітко визначити політичні сили, органи державної влади чи громадські організації, які були б безпосередньо зацікавленими у створенні та розвитку дієвої системи місцевого самоврядування. Дії ж наявних суб’єктів місцевого розвитку не можна вважати узгодженими, виваженими та стратегічно вірними, внаслідок чого місцеве самоврядування ще не зайняло “свого місця” в політичній системі українського суспільства. 8. Ефективними засобами розв’язання суперечностей щодо здійснення місцевого самоврядування та підвищення його ефективності в сучасних умовах можна вважати: соціальне партнерство; об’єднання невеликих територіальних громад на принципах самодостатності і стимулювання тих громад, які об’єднуються; розробка і використання органами місцевого самоврядування стратегій функціонування та розвитку; зміцнення матеріально-фінансової основи шляхом підтримки розвитку “сильних” підприємств, діяльність яких є суспільно корисною для громади; застосування реальних соціальних технологій контролю громади за діяльністю органів місцевого самоврядування; удосконалення організаційної, інформаційної та нормотворчої діяльності. 9. Дієвим фактором зміцнення матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування можна вважати розвиток місцевого господарства, в системі якого особливе місце має зайняти малий і середній бізнес. Це обумовлює необхідність впровадження механізмів підтримки бізнесових структур і співпраці з ними (пільги в оподаткуванні, залучення інвестицій, надання в оренду землі, об’єктів комунальної власності та ін.). |
