Анотація до роботи:

Запотоцький А.П. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному судочинстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2009.

Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні вивчені актуальні правові, теоретичні і практичні проблеми використання документів як процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві.

У роботі розглядаються історія розвитку та становлення поняття «документ» у кримінальному судочинстві. Досліджується характеристика документів як процесуальних джерел доказів, їх відмінність від документів речових доказів та протоколів слідчих і судових дій. Наводиться авторська класифікація документів. Аналізуються способи та особливості збирання, перевірки і оцінки документів як процесуальних джерел доказів. Узагальнюється законодавче врегулювання використання у процесі доказування документів як джерел доказів, вказуються можливі шляхи поліпшення слідчої і судової практики та вдосконалення чинного законодавства.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення сучасного стану наукових розробок щодо використання документів як процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві, розглянуто наявні проблеми, пов’язані з колізіями у законодавстві, неправильним тлумаченням норм процесуального права, а, отже, їх реалізацією, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема:

1. Обґрунтовано положення про те, що витребування документів, як спосіб їх збирання, має універсальний характер і, на відміну від слідчих дій, позбавлене примусу, у зв’язку з чим може застосовуватись на всіх стадіях кримінального судочинства.

2. Запропоновано, що при поданні документів фізичними або юридичними особами органам розслідування слід завжди складати протокол, оскільки в іншому випадку посвідчувальна діяльність щодо їх отримання буде неналежна.

3. Визначені особливості перевірки документів як процесуальних джерел доказів у стадіях досудового розслідування та судового розгляду.

4. Доведено, що у зв’язку з особливим порядком виникнення офіційних документів вони мають більшу сукупність ознак, що характеризують їх достовірність, порівняно з неофіційними.

5. Встановлено, що документи, як джерела доказів, можуть містити відомості, зафіксовані як у письмовому, так і в іншому вигляді, до них можуть належати матеріали фото- і кінозйомки, аудіо- і відеозапису та інші носії інформації, отримані, витребувані або подані у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

6. Одержало подальшого розвитку визначення поняття документів як процесуальних джерел доказів. Де під документами як джерелами доказів у кримінальному процесі слід розуміти матеріальні об’єкти, що у зафіксованій формі безпосередньо відображають відомості про події і факти, які мають кримінально-процесуальне значення та викладені за допомогою знаків, що читаються людиною (власними силами або завдяки застосуванню технічних засобів) і дозволяють однозначно відтворювати у вигляді зображень чи усної мови, передавати і тлумачити думку людини, складені певною особою, підприємством, установою, організацією, одержані у встановленому порядку органами розслідування або судом та приєднані до матеріалів кримінальної справи.

7. Запропоновано авторську наукову класифікацію документів як процесуальних джерел доказів, критерії розмежування документів – джерел доказів від документів – речових доказів та протоколів слідчих і судових дій.

8. Досліджено сутність пояснень у кримінальному судочинстві. На думку автора під поясненнями у кримінальному процесі слід розуміти усні або письмові відомості, що надаються особами органам розслідування та прокуратури про відомі їм обставини вчиненого (чи такого, що готується) протиправного діяння та мають значення для прийняття рішення про порушення кримінальної справи та вирішення її по суті

9. Обґрунтовано висновок про те, що пояснення, отримані від окремих осіб, повинні вважатись у кримінальному судочинстві процесуальними джерелами доказів, у зв’язку з чим пропонується закріпити процесуальний порядок отримання пояснень.

10. Уточнені критерії допустимості документів як процесуальних джерел доказів. Документи є допустимими якщо вони передбачені чинним законодавством (тобто належать до «інших документів» як процесуальних джерел доказів), залучені у сферу кримінального судочинства уповноваженими законом суб’єктами в результаті провадження слідчих та інших процесуальних дій, передбачених КПК.

11. Сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін та доповнень до КПК України (статті 43, 43-1, 48-51, 65, 66, 83, 97, 178, 263), а також проекту КПК України, що стосуються процесуального порядку витребування документів та їх використання в ході доказування у кримінальних справах.

Публікації автора:

1. Запотоцький А. П. Процесуальний статус документів – доказів та документів речових доказів у кримінальному процесі / А. П. Запотоцький // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 2. – С. 126–134.

2. Запотоцький А. П. Класифікація документів як джерел доказів / А. П. Запотоцький // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 3. – С. 199–206.

3. Запотоцький А. П. Актуальні питання витребування документів у кримінальному процесі / А. П. Запотоцький // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12.– С. 173–177.

4. Запотоцький А. П. Оцінка «інших документів» як самостійних джерел доказів і підстави визнання їх недопустимими / А. П. Запотоцький // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 3.– С. 153–157.

5. Запотоцький А. П. Витребування документів у кримінальному судочинстві / А. П. Запотоцький // Матеріали Всеукраїнської конференції : «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні». – Львів, 28 вересня 2007 р. – С. 83–85.