В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності, особливостей та організаційно-правових засад діяльності центрів зв’язків з громадськістю органів внутрішніх справ щодо зміцнення правопорядку і профілактики правопорушень. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі: 1. З’ясувавши сучасний стан правопорядку в країні, резюмується, що профілактична діяльність органів внутрішніх справ, правоохоронної системи в цілому перебуває ще на досить низькому організаційно-практичному рівні. Керівництво МВС України обрало шлях перебудови діяльності всієї системи органів внутрішніх справ відповідно до велінь часу, перетворення їх системи із закритої на прозору, доступну для кожного громадянина і підзвітну суспільству. Першочергове значення в цьому плані має зміцнення зв’язків органів внутрішніх справ із громадськістю, налагодження взаємодії з населенням, громадськими організаціями і засобами масової інформації. Вирішення даного стратегічного завдання може відбуватися за такими напрямками: посилення профілактичної функції в діяльності дільничних інспекторів міліції; врахування громадської думки в оцінці ефективності діяльності органів внутрішніх справ; залучення населення до профілактики правопорушень; використання зарубіжного досвіду в налагодженні зв’язків міліції з громадськістю тощо. 2. Розвиток правових засад взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації, населенням у боротьбі з правопорушеннями простежено, починаючи з 1865 р., з якого діяли Тимчасові правила про цензуру і друк, і закінчуючи 31 жовтня 2003 р., коли наказом МВС України було затверджено Положення про Центр громадських зв’язків МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Проаналізовано широке коло законодавчих та інших нормативних актів, які в наш час регулюють діяльність органів внутрішніх справ та їх центрів зв’язків з громадськістю. Зроблено висновок, що нормативна база діяльності центрів зв’язків з громадськістю в цілому враховує вимоги сьогодення, проте потребує удосконалення. 3. Необхідність визначення правового статусу центрів зв’язків з громадськістю пояснюється тим, що відповідно до чинного законодавства України ця служба є невід’ємною складовою суб’єктів адміністративного права. Правовий статус цієї служби становить сукупність завдань, функцій, прав та обов’язків, які реалізуються ними у правовідносинах, що виникають між цими центрами та іншими органами внутрішніх справ, засобами масової інформації, трудовими колективами, населенням. Реалізація цих прав та обов’язків спрямована на досягнення мети функціонування центрів зв’язків з громадськістю, які забезпечують виконання завдань щодо взаємодії із засобами масової інформації, населенням, громадськими організаціями з метою профілактики правопорушень, інформування про стан правопорядку в державі, заходи органів внутрішніх справ щодо його зміцнення та формування позитивного іміджу міліції. 4. Основними напрямками діяльності центрів зв’язків з громадськістю щодо зміцнення правопорядку і профілактики правопорушень визнаються діяльність щодо формування громадської думки; взаємодія з іншими підрозділами органів внутрішніх справ в зазначеній сфері; взаємодія із засобами масової інформації та профілактична діяльність у трудових колективах і серед населення. 5. Громадська думка щодо органів внутрішніх справ визначається як духовне утворення, яке становить злиття світоглядних і соціально-психологічних елементів, що формуються на підставі свідомого сприйняття діяльності органів внутрішніх справ індивідуальними і колективними суб’єктами під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників. Запропоновано власне бачення організації діяльності центрів зв’язків з громадськістю щодо контролю, аналізу та розробки напрямків, форм, методів і засобів впливу на масову свідомість (громадську думку). 6. Головною особливістю взаємодії центрів зв’язків з громадськістю з іншими підрозділами органів внутрішніх справ названо те, що з перших днів існування вони стали своєрідною з’єднувальною ланкою між органами внутрішніх справ і громадськістю, забезпечували координацію профілактичної діяльності служб і підрозділів цих органів у процесі взаємодії з населенням і засобами масової інформації. Визначено конкретні форми взаємодії центрів зв’язків з громадськістю з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, які можуть бути різними на різних стадіях комунікації: забезпечення проведення брифінгів, інтерв’ю, зустрічей із групами за інтересами і засобами масової інформації; розвиток системи „прямого зв’язку” керівників органів внутрішніх справ з населенням через використання „гарячих ліній” і „телефонів довіри” тощо. 7. Ґрунтовному аналізу піддано правові, організаційні та інформаційні засади взаємодії центрів зв’язків з громадськістю органів внутрішніх справ із засобами масової інформації. Виділено дві основні сторони цих взаємовідносин: зовнішню (правове виховання населення, формування громадської думки, інформування громадян з питань діяльності органів внутрішніх справ тощо) і внутрішню (формування особистих якостей працівників органів внутрішніх справ і журналістів). 8. Розглядаючи діяльність центрів зв’язків з громадськістю у трудових колективах та серед населення, підкреслено, що зміцнення та подальший розвиток ділових зв’язків міліції і громадськості, поліпшення їх взаємодії стає не тільки ефективним заходом забезпечення законності та правопорядку, але й важливим загальнополітичним завданням. Оскільки центр зв’язків з громадськістю органів внутрішніх справ є одним із підрозділів цих органів, які забезпечують їх взаємодію з громадськістю, детально розглянуто сутність, принципи, напрямки, умови, форми та методи діяльності його працівників у трудових колективах і серед населення. 9. У дисертації сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання профілактичної діяльності центрів зв’язків з громадськістю та її практичного здійснення. Запропоновано уточнити положення низки законодавчих та підзаконних актів, зокрема, законів України „Про міліцію”, „Про інформацію”, КпАП України, Положення про Центр громадських зв’язків органів внутрішніх справ тощо. 10. Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в профілактичній діяльності центрів зв’язків з громадськістю накопичилось чимало проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового її регулювання, так і недоліками, породженими труднощами функціонування самої міліції, проблемами кадрового, матеріально-фінансового, організаційного та іншого забезпечення її правоохоронної діяльності, вирішення яких сприятиме удосконаленню цієї діяльності і в результаті – зміцненню законності і правопорядку в країні. |
