Анотація до роботи:

Проценко Т.О. Діяльність органів виконавчої влади в регіоні України: організаційно-правові засади. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.04 – регіональне управління. – Українська Академія Державного управління при Президентові України – Київ, 2002.

У дисертації розроблені теоретико-методологічні засади функціонування й діяльності органів виконавчої влади в регіоні як важливої складової державного управління. Розкрито зміст цілей, завдань, удосконалено класифікацію функцій органів виконавчої влади в регіоні України, виділено критерії їх класифікації. Обгрунтовано особливості діяльності органів виконавчої влади у сфері соціально-економічного розвитку регіону й запропоновані напрями подальшого їх розвитку, розроблено теоретичні й практичні рекомендації щодо оптимізації та удосконалення діяльності органів виконавчої влади в регіоні України. У роботі узагальнені існуючі підходи й результати досліджень із даної проблеми, виявлено ряд малодосліджених її аспектів. Основні результати знайшли практичне застосування й можуть бути використані в навчальних посібниках і роботі органів виконавчої влади в регіонах України.

Дослідження проблем взаємовідносин органів місцевого самоврядування й органів державної виконавчої влади, проблеми розподілу функції і повноважень між нами дають підстави для висновків і пропозицій:

1. Для системного здійснення процесу деконцентрації повноважень на період проведення адміністративної реформи необхідно:

покласти на один із центральних органів виконавчої влади функції з узгодження динаміки реформування соціально-економічних процесів у державі з упровадженням відповідних змін у структуру й повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, формування необхідної нормативно-правової бази, що супроводжуватимуть ці зміни, а діяльність цього органу має також передбачати із визначення подальшої децентралізації повноважень органів виконавчої влади, й практичну реалізацією Концепції державної регіональної політики;

необхідно внести зміни й доповнення до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” щодо делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень повноважень органів виконавчої влади;

закріпити право РДА самостійно делегувати органам самоврядування окремі свої повноваження, що надасть гнучкості їх відносинам і сприятиме кращому вирішенню окремих питань;

у законодавчому порядку доцільно визначити більш конкретні підстави для висловлення недовіри голові РДІ з боку районної ради, оскільки відсутність у законі зазначених підстав може стати причиною неправомірних дій щодо відсторонення від посади голови РДА;

закласти в проект Закону України “Про адміністративно-територіальний устрій України” положення щодо наділення РДА повноваженнями вирішувати окремі питання організації території спільно з органами місцевого самоврядування.

1. Аналізуючи практику розвитку органів виконавчої влади в регіоні, слід зазначити, що їх кадрове забезпечення має здійснюватися за загальними орієнтирами державної кадрової політики й специфікою розвитку регіонів. Тільки так можна своєчасно формувати кадровий потенціал, що відповідає цілям і завданням розвитку регіонів.

Кадровий потенціал у регіоні сприяє можливості й здатності оптимізувати життєзабезпечення в регіоні й характеризується:

організаційним кліматом – прагненням керівництва регіонів реагувати певним чином на зміни: вітати зміни, контролювати їх або уникати їх;

створенням професійних кадрів, здатних до управління в різних установах, організаціях і регіоні в цілому.

Значна увага приділена професіоналізму кадрів органів виконавчої влади в регіоні, розглянуто такі категорії, як професійна здатність, професійна орієнтація і професійна освіта. Аналізуючи практику діяльності органів виконавчої влади й освітніх установ у регіоні, дисертант пропонує в кожному регіоні розробити кадрові програми, в яких будуть відображені:

відбір проблем для програмної розробки в ході підготовки кадрів;

обґрунтування цілей і завдань програм для різних категорій кадрів;

встановлення термінів і етапів навчання;

перелік програм і заходів навчання;

обсяги й джерела фінансування;

система контролю за виконанням програм із боку місцевих органів влади.

3. Основними критеріями оцінки ефективності діяльності РДА можуть бути:

економічні показники (працевлаштування, темпи зростання обсягів промислового виробництва, обсягів товарів народного споживання; налагодження кооперативних зв’язків із партнерами країн близького зарубіжжя; використання місцевих ресурсів тощо);

показники соціального розвитку й захисту населення (освіта, культура, охорона здоров’я й фізична культура, субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг малозахищених верств населення, надання пільг ветеранам війни та праці, виплата допомоги одиноким, багатодітним матерям, дітям – інвалідам тощо);

капітальне будівництво (обсяг введення житла, реконструкція житлових будинків тощо);

транспортне забезпечення (підвищення безпеки руху, придбання нових і капітальний ремонт засобів і обладнання тощо).

показники розвитку теле- й радіокомунікацій, інших інформаційних систем;

зовнішньоекономічна діяльність підприємств і організацій району (міста);

охорона правопорядку.

4. Практика свідчить, що основним рівнем у державному управлінні об’єктивно є район і РДА оскільки:

він є базовим структурним елементом, що перебуває в центрі системи (до вищих рівнів належить держава, області, міста обласного підпорядкування, а до нижчих – міста районного підпорядкування, селища й села);

у районі, на відміну від сіл, селищ і міст районного підпорядкування, є всі необхідні структури, що забезпечують державне управління, виконання законів на підпорядкованій території з урахуванням місцевих особливостей, а також життєдіяльність місцевого населення (створювати подібні структури в містах районного підпорядкування, селищах, селах економічно недоцільно, а практично - немає потреби);

у районах представлені всі категорії населення;

рівень керованості процесами соціально-економічного розвитку і впливу в районі значно вищий;

від економічних показників у районах залежить і економічний стан держави в цілому, від стану реформування в районах – хід реформ у державі;

реалізація чинного законодавство на районному рівні дає змогу діяти ініціативно й вирішувати як державні, так і місцеві проблеми (в економіці - виробляти пріоритети, позбуватися монополізму, створювати умови для появи власника, який працюватиме більш ефективно, регулюватиме витрати на соціальну сферу тощо);

на районному рівні найбільш перспективною вбачається можливість практичної реалізації паритету у відносинах між державою і регіонами, тобто реалізації тези “від сильних регіонів – до сильної держави”.

5. Політика регіонального розвитку повинна спиратися на механізм державного регулювання пропорцій, що має включати реалізацію державних програм розвитку окремих регіонів, структуроутворюючих інвестиційних проектів, залучення іноземного капіталу, пільгове кредитування тощо. При цьому до найбільш ефективних інструментів реалізації зазначених можливостей необхідно віднести формування й використання фінансових регіональних ресурсів. Активна політика соціально-економічного розвитку регіону, підвищення життєвого рівня його населення неможливі без нарощування обсягів фінансових ресурсів, оскільки останні виконують центральну роль у забезпеченні планомірного, пропорційного розвитку господарства й збалансованості натурально-речових і вартісних пропорцій.

Щоб забезпечити найбільшу узгодженість широкого спектра завдань регіонального розвитку, необхідна концепція комплексного соціально-економічного розвитку регіону.

6. Особливе значення має екологічна функція держави, яку здійснюють органи виконавчої влади, що мають займатися екологічним управлінням у регіонах України ще не приведені у відповідну систему, функціонують як сукупність суб’єктів загальної, соціальної і галузевої компетенції. Тому доцільно створити раціональний апарат державного управління в регіонах, діяльність якого насамперед має бути спрямована на забезпечення конструктивного використання природних багатств, їх відновлення й покращання. Має бути розроблена державна програма забезпечення екологічної безпеки, в якій основні напрями повинні бути спрямовані на:

удосконалення структур виробництва, споживання й відмову від форм, що негативно впливають на навколишнє середовище;

формування нової свідомості й світосприйняття, що сприятиме охороні оточуючого середовища;

формування раціональних структур управління, які сприятимуть охороні й контролюватимуть навколишнє середовище, особливо в регіонах;

переорієнтацію освіти, виховання, пропаганду знань на модель стійкого розвитку навколишнього середовища.

7. Виходячи з аналізу нормотворчої діяльності в нашій державі, подальший розвиток форм управлінської діяльності в галузі іноземного інвестування буде характеризуватися посиленням правового впливу на суспільні відносини, що виникають із приводу іноземного інвестування, тіснішим поєднанням правових і не правових (організаційних) форм управління.

Політика регіонального розвитку охоплює досить широке коло міждисциплінарних проблем, що потребують наукового розв’язання. Більшість досліджень має бути спрямована на забезпечення науково обґрунтованих потреб територіального планування й управління, однією з головних функцій яких має стати забезпечення й цілеспрямоване планомірне використання територіальних умов і потенційних можливостей інтенсифікації суспільного виробництва. Проблеми соціально-економічного розвитку регіону полягають у складному переплетінні природних, економічних і соціальних суперечностей. Важливим аспектом діяльності органів виконавчої влади в регіоні є також забезпечення стратегічної спрямованості інвестиційної діяльності підприємств регіону. Для цілісного уявлення вузлових проблем розвитку у їх дослідженні потрібний комплексний підхід.

Публікації автора:

1. Проценко Т. Критерії оцінки управлінської діяльності органів виконавчої влади в регіоні // Упр. сучасним містом. – 2001. – № 7-9 (3). – С. 18-22.

2. Проценко Т.О. Функції та завдання районних місцевих органів влади в умовах субурбанізації // Підвищ. ефективності держ. упр.: стан, персп. та світов. досвід: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – С. 258-260.

3. Проценко Т.О. Державне управління іноземним інвестуванням в регіоні України // Статистика України. – 2001. – № 4. – С. 6-9.

4. Калюх Ю., Проценко Т. Екологічний моніторинг абразивних і зсувних процесів на узбережжі Чорного й Азовського морів Автономної Республіки Крим для запобігання надзвичайним ситуаціям // Вісн. УАДУ. – 1999. – № 4. – С. 353-355 (авт. – 1 с.).

5. Проценко Т.О., Семенюк В.М. Від намірів до реалізації / Монографія. - Ірпінь: Вид-во АДПСУ, 2001. – 112 с. (авт. – 79 с.).

6. Проценко Т. Тенденції розвитку місцевого самоврядування в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. /За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 352-355.

7. Шамрай В.О., Проценко Т.О., Форостовець В.А. Становлення податкової міліції в контексті модернізації, реформування та розвитку Державної податкової служби України // Наук. вісн.: Зб. наук. пр. – Ірпінь: Вид-во УФЕІ, 1998. – С. 179-181.

8. Рижий М.М., Куліш Є.В., Проценко Т.О., Калюх Ю.І., Сиренко А.П. Завдання та проблеми органів місцевого самоврядування в умовах кризових екологічних ситуацій (на прикладі Центрально-Лівадійської зсувної системи): Тези конф. “Оцінка впливу об’єктів будівництва на навколишнє середовище (ОВНС). Аналіз та проведення природоохоронних заходів згідно з ДБН А.2.2-1-95”, м. Ялта, 23-27 трав. 2000 р. – К.: Вид-во тов-ва “Знання”, 2000. – С. 57-64.

9. Дударенко А.Н., Жуковский Ю.Г., Проценко Т.О. и др. Современные информационно-аналитические системы поддержки принятия решений для обеспечения устойчивого развития территорий. – К.: О-во «Знание», 2000. – 32 с. (авт. – 16 с.).

10. Taras Procenko. Monitoring of danger zone on own territory – one of the main task of the local administration in Ukraine // IХ miedzynarodowe sympozjum. Mater. konf. – Gliwice-Ustron (Poland). – 2000. – P. 135-136.

11. Проценко Т.О. Актуальні питання взаємодії місцевих державних адміністрацій з об’єктами державного управління: Матеріали міжнар. практ. конф. “Переваги місцевого самоврядування”, м. Ірпінь, 29-30 трав. 2001 р. – К.: Логос, 2001. – С. 157-162.