У висновках узагальнено результати дослідження та викладено основні положення, які виносяться на захист. – Історіографічний аналіз праць свідчить, що попри значний інтерес до вивчення сучасних політичних партій України, діяльність НРУ у період 1997 – 2002 рр. практично не розроблялася. Комплексне використання джерельної бази дослідження дало можливість авторові відтворити діяльність Руху в умовах партійної кризи та показати її наслідки. – Встановлено, що суперечності в керівництві НРУ розпочалися з середини 90-х рр. ХХ ст. Визначено, що період внутрішньопартійної кризи включає кілька етапів: 1) 1997 – початок 1998 рр.; 2) 1998 – початок 1999 рр.; 3) 19 лютого 1999 р. – 18 грудня 1999 р.; 4) початок 2000 р. – 31 березня 2002 р. Дискусії навколо стратегії лідера партії, підтримки політики Л. Кучми, внутрішньопартійної демократії переросли у внутрішньопартійну кризу, наслідком якої став «розкол» партії. З’ясовано, що «розкол» у НРУ – це закономірний кризовий процес, який мав суб’єктивно-об’єктивну природу. Ситуація в НРУ та у всьому партійному середовищі була об’єктивним процесом, який був викликаний методом створення і розвитку партійного руху в Україні. До причин «розколу» необхідно віднести протиріччя, пов’язані з такими проблемами, як стратегічні помилки керівництва у стосунках з владою, кадрова політика Голови НРУ, відсутність ефективного механізму внутрішньопартійної демократії, участь у президентських виборах та обрання кандидата від НРУ, намагання зовнішніх сил вплинути або скористатися ситуацією в партії. З’ясовано, що внаслідок «розколу» на дві партії, які значний відрізок часу протистояли одна одній, вплив Руху на процеси в країні послабився як на вищому, так і на місцевому рівнях, що вплинуло на реалізацію його ініціатив та планів. «Розкол» партії, яка уособлювала лідера націонал-демократичних сил України, мав негативні наслідки для подальшої діяльності політичних організацій цього табору. – Визначено, що в результаті кризи політична партія НРУ ділиться на дві течії – НРУ (після прийняття Мін’юстом та Верховним Судом рішення щодо легітимності другого етапу ІХ Зборів НРУ) та УНР (з грудня 1999 р.). Обидві партії, особливо НРУ, активізували діяльність за вплив на КО. Результатом цього протистояння став «розкол» усередині ряду КО НРУ. Доведено, що тематика та масштаби заходів, організованих Рухом у 1997 р., були різноманітні та мали відчутний вплив на суспільство. Автор встановив напрямки суспільно-політичної діяльності НРУ: 1) акції, пов’язані з вирішенням соціально-економічних та політичних проблем; 2) участь у відзначенні історичних пам’ятних дат; 3) мистецькі заходи; 4) акції щодо збільшення кількості членів партії. На думку автора, наближення виборів спричинило активність Руху у громадській діяльності. 1998 – 1999 рр. були не достатньо використані партією для підняття свого впливу. Але партія продовжувала реагувати на актуальні проблеми, що існували та виникали в державі. Встановлено, що після «розколу» Руху керівництво НРУ робило акцент на відновленні громадсько-політичного статусу НРУ. Партія брала участь у суспільних семінарах, акціях, круглих столах, відвідуванні регіонів, зустрічах з громадськістю та Президентом України, спрямованих на збагачення політичних знань, залучення нових членів, підтримку свободи слова та громадянського взаємопорозуміння під час протистоянь в країні, розв’язання зовнішньополітичних та соціально-економічних проблем, захист непорушності основ конституційного ладу, відзначення пам’ятних дат. Проведення деяких акцій НРУ узгоджував з союзниками по блоку НРУ–ПРП–КУН та УНР. – З’ясовано, що виборча кампанія НРУ до ВР третього скликання відбувалася з урахуванням певних особливостей («праві» протистояли як «лівим», так і один одному; існування внутрішньопартійних кризових явищ), які по-різному вплинули на результати парламентських виборів для Руху та націонал-демократичних сил. Хоча у порівнянні з виборами 1994 р. НРУ збільшив кількість обраних народних депутатів, але в цілому Рух та націонал-демократичні сили втратили на виборах до ВР. Встановлено, що «розкол» у НРУ відбувся на тлі проблем участі рухівців у президентських виборах, єднання патріотичних сил та висування єдиного кандидата. Причинами поразки Руху на виборах були як суто партійні чинники, так і формальні умови ведення кампанії. Виявлено, що Рухи у виборчій кампанії 2002 р. переслідували єдину мету – об’єднатися, але застосовували різні засоби її досягнення. НРУ мав за мету залучити УНР до блоку НРУ–ПРП–КУН, а УНР формував «українську правицю». Створений НРУ(є) виступав за об’єднання трьох Рухів у єдиний виборчий блок. Вибори до парламенту стали каталізатором об’єднання націонал-демократів (у тому числі НРУ та УНР) у блоці В. Ющенка «Наша Україна». На ефективну підготовку та проведення Рухом виборчої кампанії впливали внутрішньопартійні кризові процеси. – Визначено, що період діяльності фракції НРУ у ВР третього скликання включає два етапи: 1) 1998 р. – початок 1999 р.; 2) 1999 р. – початок 2002 р. У цей період рухівці активною участю у різних соціальних програмах спростовували громадське твердження щодо однобічності дій НРУ. Законотворча та політична активність депутатів від Руху в умовах складної внутрішньопартійної кризи була на досить високому рівні. Фракція НРУ після розподілу не втратила свій державотворчий потенціал. Рухівці-депутати продовжували активно розробляти законопроекти, основна частина яких була спрямована на вирішення нагальних соціальних проблем; крім того, Рух порушував питання захисту української мови, національної безпеки та зовнішньої політики. НРУ як захисник суверенітету України проводив відкриту антикомуністичну діяльність. У ВР рухівці брали беспосередню участь у налагодженні міждержавних стосунків. «Розкол» Руху на дві партії негативно вплинув на політичний статус обох фракцій. Більшість законопроектів, які були результатом ефективної праці рухівців, була прийнята за період діяльності уряду В. Ющенка. – Виявлено, що націонал-демократичний рух у 1999 р. був деякою мірою залежним від ситуації в НРУ. Результатом негативних переговорів у таборі націонал-демократичних сил щодо висування єдиного кандидата на посаду Президента України стала перемога на виборах Л. Кучми. Після виборів 1999 р. та створення УНР однією з особливостей внутрішньопартійної ситуації в НРУ була значна кількість криз. Першочерговим завданням для націонал-демократів стало вирішення проблеми об’єднання Руху та правоцентристських партій. Політичну активність в цьому проявляв НРУ, який виступав також ініціатором в об’єднавчих тенденціях з УНР. Однак заяви про примирення здебільшого носили декларативний характер. Відбувалася еволюція поглядів НРУ від приєднання до об’єднання без попередніх умов, приєднання до блоку. З наближенням виборчої кампанії до ВР обидві партії активно виступали за створення блоку націонал-демократичних сил. На думку автора, створення «третього Руху» та блоку «Народний Рух України» за ініціативою влади, мало на меті послабити об’єднавчі процеси серед «правих» партій та виборчі можливості блоку «Наша Україна». Проведення першого етапу Об’єднавчого з’їзду Руху було історичною подією, яка стала результатом складних процесів, що відбувалися в рухівських партіях та у державі загалом від початку «розколу» Руху та загибелі В. Чорновола до парламентських виборів 2002 р. |