Анотація до роботи:

Щербакова Ю.В. Діагностика, лікування та профілактика прихованого сифілісу на основі вивчення епідеміології, серологічного та цитокінового статусу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20. – шкірні та венеричні хвороби. – Інститут дерматології та венерології АМН України, Харків, 2005.

Дисертація присвячена вивченню імунопатогенезу, клініко-епідеміологічних та серологічних особливостей прихованого сифілісу та дослідженню їх динаміки при використанні комплексного методу терапії.

Визначено характерні клініко-епідеміологічні особливості прихованого сифілісу на сучасному етапі. Також наявні і істотні розбіжності, що притаманні саме ранній чи пізній формі. Для прихованого сифілісу характерно майже в 30% випадків наявність слабко-позитивних, сумнівних та частково негативних результатів серологічних реакцій на сифіліс.

Уперше встановлено особливості імунної відповіді у хворих на прихований сифіліс: дисбаланс цитокінів ІЛ-1в, ІЛ-4, ІЛ-6, ІНФ-г, ФНП-б, більш виражена експресія цитокінів, що продукуються Тh-1-лімфоцитами – ІЛ-1в, ІНФ-г, ФНП-б, відмічається дисбаланс цитокінів ІЛ-4, ІЛ-6 у порівнянні з активним сифілісом. При пізніх формах сифілісу відхилення від середньостатистичної норми здорових людей більш виражені.

Використання розробленого методу лікування хворих на пізній прихований сифіліс пеніциліном G натрієвої солі та доксицикліном моногідрату в комбінації з тилороном та інфрачервоним лазерним опромінюванням крові забезпечило терапевтичний результат у 85,7±5,9% пацієнтів, що дозволить значно скоротити строки диспансерного спостереження за пацієнтами. Розроблено практичні рекомендації та запропоновані додаткові лабораторні тести, що дозволяють уточнити діагностику прихованого сифілісу.

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування вирішення наукової проблеми, що полягає в розробленні нового ефективного методу лікування хворих на пізній прихований сифіліс на підставі визначення вмісту цитокінів у сироватці крові та особливостей серологічних реакцій.

1. Для прихованого сифілісу характерні клініко-епідеміологічні особливості: фертильний вік хворих, переважання жінок над чоловіками, низький соціальний статус (51±7,1 % хворих на ранній та 53,7±7,8 % хворих на пізній прихований сифіліс не мають постійного місця роботи або навчання), відсутність точних даних про строк зараження (34,3±6,8 % хворих на ранній та 41,5±7,7 % хворих на пізній прихований сифіліс), джерело зараження ( не встановлено у 65,3±6,8 % хворих з ранньою та 95,1±3,4 % хворих з пізньою формою прихованого сифілісу). Для статевих партнерів хворих на прихований сифіліс також встановлена прихована форма захворювання: в 70±9,6% (ранній прихований сифіліс) та 83,3±5,8 % (пізній прихований сифіліс) випадків.

2. Прихований ранній та прихований пізній сифіліс мають істотні клініко-епідеміологічні розбіжності. Наявні гендерні особливості в розподілі захворюваності на прихований сифіліс: серед хворих репродуктивного віку з ранньою формою прихованого сифілісу більшість становлять чоловіки, з пізньою формою – жінки. Тільки хворих з ранньою формою прихованого сифілісу було виявлено як джерело зараження (14,3±5,0 %). Для пізньої форми прихованого сифілісу характерно: превалювання сільських мешканців, переважання жінок у віковій групі від 21 до 50 років, наявність супутньої патології (у 19,5±6,2 % хворих), виявлення при обстеженні перед вагітністю, що планується ( в 5 разів частіше, ніж серед пацієнток з ранньою формою прихованого сифілісу); джерелом зараження є подружжя або постійний статевий партнер.

3. У хворих на ранній прихований сифіліс реєструються слабко-позитивні та негативні результати реакції Вассермана – у 20,4±5,8 % пацієнтів, мікрореакції преципітації – у 26,5±6,3 % та реакції імунофлюоресценції – у 8,2±3,9 % хворих. Сумнівні результати реакції іммобілізації трепонем зустрічаються у 35,7±6,8 % випадків. У хворих на прихований пізній сифіліс зустрічаються слабко-позитивні та негативні результати реакції Вассермана – в 24,4±6,7 %, мікрореакції преципітації – в 29,3±7,1 %; реакції імунофлюоресценції – в 21,9±6,5 % випадків. Сумнівні та негативні результати реакції іммобілізації трепонем реєструються у 61,5±7,6 % хворих. У хворих на пізній прихований сифіліс слабко-позитивні та негативні результати реакції імунофлюоресценції зустрічаються в 2,5 раза частіше, ніж у хворих з ранньою формою захворювання.

4. У пацієнтів з прихованими формами сифілісу встановлено особливості імунної відповіді: виявлено дисбаланс цитокінів ІЛ-1в (27,4±15,4 пкг/мл – в порівнянні зі середньостатистичною нормою здорових людей при ранньому прихованому сифілісі рівень підвищено практично у 10 разів, при пізньому прихованому – в 145 разів – 422,1±53,6 пкг/мл (р < 0,05)), ІЛ-4, ІЛ-6 (порівняно із середньостатистичною нормою здорових людей рівень знижено: при ранньому прихованому сифілісі – 42,1±1,8 пкг/мл, при пізньому прихованому – 40,2±2,2 пкг/мл (р < 0,05)), ІНФ-г (135,04±16,8 пкг/мл при ранньому та 157,6±42,9 пкг/мл при пізньому прихованому сифілісі (р < 0,05)), ФНП-б (при ранньому прихованому сифілісі рівень підвищено майже у 16 разів- 55,2±33,3 пкг/мл, при пізньому прихованому – в 127 разів – 443,5±141,4 пкг/мл (р < 0,05)). При прихованому сифілісі наявна більш виражена експресія цитокінів, що продукуються Тh-1-лімфоцитами – ІЛ-1в, ІФН-г, ФНП-б та відмічається дисбаланс цитокінів ІЛ-4, ІЛ-6 у порівнянні з активним сифілісом. Виявлено залежність рівня вмісту цитокінів від тривалості сифілітичної інфекції, при пізніх формах сифілісу відхилення від середньостатистичної норми здорових людей більш виражені.

5. Запропоновано додаткові лабораторні тести, що дозволяють уточнити діагностику прихованого сифілісу. При визначенні в сироватці крові вмісту цитокінів інтерлейкіну-1в, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлини-б, інтерферону-г та при порівнянні отриманих результатів із середньостатистичною нормою у здорових людей, якщо: рівень інтерлейкіну-1в підвищено у 10 разів та більше, рівень інтерферону-г підвищено менш ніж у 1,5 раза, рівень фактора некрозу пухлини-б підвищено, більш ніж в 15 разів, а рівень інтерлейкіну-6 знижено менш, ніж в 1,5 рази, то реєструється сифіліс прихований ранній. Якщо рівень інтерлейкіну-1в підвищено збільшено, ніж в 150 разів, рівень інтерферону-г підвищено більш ніж в 1,5 раза, вміст фактора некрозу пухлини-б підвищено більш ніж в 100 разів та вище, а рівень інтерлейкіну-6 знижено більш ніж в 1,5 раза, встановлюється діагноз сифіліс прихований пізній.

6. Розроблено комплексний метод лікування хворих на пізній прихований сифіліс з використанням нових препаратів – пеніциліну G натрієвої солі та доксицикліну моногідрату в комбінації з індуктором цитокінів тилороном та інфрачервоним лазерним опромінюванням крові. Терапевтичний результат отримано у 85,7±5,9% пацієнтів. Після проведеного лікування за розробленою методикою негативація комплексу серологічних реакцій через 15 місяців спостереження становила 85,7% та перевищила дані групи порівняння в 3 рази (26,7±8,1 %). Методика може бути рекомендована для широкого впровадження та використання в умовах денного стаціонару.

Публікації автора:

1. Мавров Г.И., Щербакова Ю.В. Скрытый сифилис на современном этапе // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2003. – №4 (11). – С. 58–62.

2. Щербакова Ю.В. Цитокины иммунной системы в дерматовенерологии // Актуальні проблеми сучасної медицини. – 2003. – Т. 3, №1 (5). – С. 101–103.

3. Мавров Г.И., Щербакова Ю.В. Эпидемиологические особенности скрытого сифилиса // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. – 2004. – №1–2 (8). – С. 54–62.

4. Мавров Г.И., Щербакова Ю.В., Чинов Г.П. Скрытый сифилис – современное состояние проблемы // Експериментальна і клінічна медицина. – 2004. – №2. – С. 176–181.

5. Мавров Г.И., Унучко С.В., Бондаренко Г.М., Губенко Т.В., Никитенко И.Н., Щербакова Ю.В. Проблемные исследования в области венерологии // Дерматологія та венерологія. – 2004. – № 2(24). – С. 67–72.

6. Щербакова Ю.В. Особенности состояния иммунитета у больных скрытыми формами сифилиса // Дерматологія та венерологія. – 2005. – № 1(27). – С. 27–32.

7. Мавров Г.И., Щербакова Ю.В., Губенко Т.В. Цитокиновый статус при скрытом сифилисе // Імунологія та алергологія. Тези доповідей науково-практичної конференції. – 2003. – №4. – С. 80–81.

8. Мавров Г.И., Щербакова Ю.В. Роль цитокинов в патогенезе скрытого сифилиса // Тези доповідей науково-практичної конференції „Актуальні проблеми дерматології та венерології”. – Одеса. – 2003. – С. 75-77.

9. Щербакова Ю.В. Цитокіни в патогенезі прихованого сифілісу // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених „Внесок молодих вчених в медичну науку”. – Харків. – 2003. – С. 70–71.

10. Щербакова Ю.В. Особенности эпидемиологии скрытого сифилиса // Збірник наукових праць науково-практичної конференції „Сучасні проблеми дерматовенерології, косметології та управління охороною здоров’я”. – Харків. – 2004. Вип. 3. – С 163-165.

11. Мавров Г.И., Губенко Т.В., Бондаренко Г.М., Унучко С.В., Щербакова Ю.В., Олейник Л.Н. Проблемні питання профілактики, діагностики та лікування сифілісу у вагітних та дітей // Збірник наукових праць науково-практичної конференції „Діагностика, лікування та профілактика сифілісу у вагітних та дітей”. – Луганськ. – 2004. – С 32–36.

12. Патогенетична терапія хворих на резистентний герпес, хламідіоз та сифіліс шляхом регулювання цитокінового профілю / Г.І. Мавров, Г.М. Бондаренко, Г.П. Чінов, О.Є. Нагорний, Ю.В. Щербакова. – К., 2005. – 19 с.