У дисертації запропоноване авторське бачення дослідження державотворчих ідей, що містяться у політико-правових документах антропоцентричного спрямування доби Відродження; працях, котрі постали у процесі релігійно-богословської дискусії та репрезентують її політичну складову; документах Козацької держави, котрі представлять її становлення, розвиток і занепад. Основні результати дисертаційного дослідження зводяться до наступного: 1. Доведено, що у політико-правових документах доби Відродження ідеї гуманізму стали тією основою, на котрій формувалися принципи національної свідомості й патріотизму та розроблялися ідеї державності у руслі західноєвропейської політичної думки та із врахуванням особливостей національного політичного мислення. Визначальними тут були ідея Ю.Дрогобича про домінування світської влади над церковною, концепція гуманного правителя-філософа П.Русина, положення про ідеальний суспільний устрій М.Гусовського, патріотичні ідеї С.Кленовича, тези про правителя, державу, право С.Оріховського тощо. Вони актуалізували принципи національної свідомості й патріотизму, а також ідеї князівства як політичної основи для Козацької держави. 2. Обґрунтовано, що активну роль у становленні та розвитку українських державотворчих ідей відіграли представники так званої «католицької русі», тобто українці римо-католицького віросповідання. Незважаючи на те, що більшість із них жили за межами України, вони брали активну участь у її суспільно-політичних та націотворчих процесах, ставлячи собі за меті сформувати ідеологію української національної еліти. В основі цієї ідеологічної доктрини лежав синтез державницьких традицій Київської Русі, їх продовження і розвиток у нових історичних умовах. 3. Виявлено, що державницькі погляди, представлені у працях ідеологів релігійного протистояння, зокрема Христофора Філарета, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, анонімному трактаті «Пересторога», Клірика Острозького, Іпатія Потія, Івана Вишенського основуються на наданні православній вірі політичного значення, ототожненні її з національною державністю. Реформаційні процеси, котрі охопили всю Європу, не оминули й Україну, викликавши дискусії про незалежність українського народу, збереження його національної та релігійної недоторканості. Саме проблема утвердження прав православної віри була безпосередньо пов`язана за становлениям Козацької держави. 4. Доведено, що Іван Вишенський сформував український утопічний ідеал держави, особливості якого були зумовлені специфікою тогочасного політичного життя в Україні та суспільними процесами в Європі. Політичні погляди І.Вишенського споріднені з позиціями утопічних мислителів Європи, зокрема Т.Мора, Е.Роттердамського та ін. Державницька концепція мислителя була створена всупереч і на противагу існуючому суспільному ладу, державній системі Речі Посполитої. Натомість її визначальним завданням був захист прав простого українського народу, про що свідчить перш за все актуалізація ідеї соціальної рівності. 5. Визначено, що політична думка доби Козацької держави пройшла у своєму становленні, розвитку та занепаду три головні періоди. Перший період – кінець ХУІ – середина ХУІІ століть – час козацьких національно-визвольних повстань, які підготували війну під проводом Б.Хмельницького. На цьому етапі було закладено ідеї державності та визначено шляхи їх подальшого розвитку. Другий період – середина ХУІІ століття – 1710 рік. Найвидатнішими досягненнями цього часу були державницькі концепції Б.Хмельницького, І.Виговського, Д.Дорошенка, І.Мазепи. Третій період – етап руйнації гетьманщини, що тривав з 1710 року до кінця ХУІІІ століття. У цей час відбувався занепад державницьких концепцій та підпорядкування України владі Російської держави. 6. Розширено тезу про те, що у джерелах доби козацьких національно-визвольних повстань (кінець ХУІ – середина ХУІІ століття), тобто до війни Б.Хмельницького, представлено становлення ідеї козацької державності та правителя. Це були перші спроби політичних мислителів і козацьких діячів дати аналіз державотворчих процесів на теренах України, визначити їх тактику, а також головні ідеї, котрі склали основу стратегії гетьманської держави. Розширено й доповнено висновок про те, що джерела доби гетьманщини ХУІ – першої половини ХУІІ століть, зокрема політичні праці Й.Верещинського, С.Наливайка, С.Пекаліда, М.Пашковського, К.Саковича, Ю.Немирича, Т.Євлевича, озвучили ідеї створення Козацької держави, засвідчили вироблення її політики й показали те, що козацтво сформувалося як політичний чинник, військова сила та ідейна течія. 7. Уточнено висновок про те, що у джерелах, що були створені від середини ХУІІ століття до 1710 року, тобто поразки гетьмана Івана Мазепи, прозвучали ідеї автономності та незалежності. До існуючих досліджень додаємо тезу про те, більшість українських гетьманів провадили орієнтаційну політику, але кожен із них розумів її по-своєму. Уточнено тезу щодо того, що розвиток ідей державності періоду Козацької держави знайшов найвищий вияв у політичній концепції Б.Хмельницького, оскільки саме він найбільш детально і системно розробив ідеї автономності та незалежності України. Його політична концепція засвідчила утвердження Козацької держави, визначення пріоритетів її внутрішньої та зовнішньої політики. Б.Хмельницький був не тільки ідеологом Козацької держави, а й її творцем. Він обстоював рівноправний військовий союз України з іншою державою, виступав проти її політичної, економічної, культурної залежності, будучи прихильником протекторату іншої держави над гетьманщиною. 8. Виявлено, що визначальною рисою політики українських гетьманів була багатовекторність, тобто орієнтація на протекторат різних країн. Протекторат передбачав не залежність України від іншої держави, а військовий союз та політичну співпрацю. В основному українські гетьмани орієнтувалися на протекторат таких держав, як Росія, Швеція, Польща, Туреччина, Крим. Часто орієнтаційна політика конкретного гетьмана визнавалася тим, за допомогою якої держави він прийшов до влади. Найбільш незалежну політику провадили гетьмани Б.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І.Мазепа, П.Орлик. 9. З`ясовано, що Іван Виговський актуалізував ідею Великого князівства Руського, котра була втілена у Гадяцьких пактах. Після орієнтації на Росію він перейшов до утвердження та запровадження ідеї Великого князівства Руського у межах Речі Посполитої. Гадяцькі пакти стали свідченням суттєвого зростання рівня державотворчого мислення, що знайшло вираження у зростанні вимог Козацької держави щодо своїх прав і вольностей. Ідея Великого князівства Руського на козацькій території заклала основи для творення української незалежності. 10. Розширено висновок про те, що доба Руїни, на котру припадає гетьманування Ю.Хмельницького та І.Брюховецького, характеризується деструктивними позиціями щодо Козацької держави. Укладені прихильником російської орієнтації Ю.Хмельницьким Переяславські статті являли собою сфальшовані статті Б.Хмельницького та суттєво обмежували суверенні права України та її народу. Підписані І.Брюховецьким Батуринські статті засвідчили поступлення перед Москвою правами та вольностями українського народу, давали дозвіл на введення на територію Козацької держави російського війська. І.Брюховецький одним із перших заявив, що українці та московіти – один російський народ, що було формуванням російської монархічної доктрини. 11. Показано, що Петро Дорошенко зробив спробу виходу з-під влади Москви, підписавши Підгаєцькі пакти, котрі стали важливим досягненням політичної думки доби гетьманщини. Він зробив спробу припинити процес поглинання України Росією. П.Дорошенко був прихильником незалежного статусу України під протекторатом Туреччини та Криму, обстоюючи виключно військовий союз із цими державами, а не її політичне чи економічне поглинання. Свідченням незалежної політики Д.Дорошенка є також чітке визначення ним української території, що було виявом стратегічної національної геополітики. Доведено, що після П.Дорошенка у політичній думці визначальними були такі тенденції. Перша: Петро Суховій відстоював ідею татарського протекторату. Він починав свою діяльність, керуючись національно-визвольними ідеями, але згодом його діяльність фактично перейшла у русло міжусобної боротьби за владу. Друга: Дем`ян Многогрішний стояв за російський протекторат й одночасне збереження прав козацтва. Підписані ним Глухівські статті були регресивним явищем, відбивали політику поглинання України Москвою. Третя: Михайло Ханенко був прихильником пропольської орієнтації. Документ «Острозька комісія…» свідчить, що власної політичної програми він не мав, а бачив Україну у становищі абсолютного сателіта щодо Польщі. Прихильником другої позиції був також Іван Самойлович. Причинами союзу з Москвою, а не Польще, називав унію, зневагу поляків до українців. Наголошував, що українці зможуть послуговуватися «державою російською Московського царства». Ця теза відображає суть політики гетьмана, котрий під російською протекцією після Руїни прагнув упорядкувати Козацьку державу, встановити тут стабільність і спокій. 12. Розширено висновок про те, що гетьман Іван Мазепа в ідеалі бачив Україну незалежною і суверенною. Він розбудовував Козацьку державу як автентичну структуру, поклавши в її основу національну ідею. Поглиблено тезу про те, що тип держави в інтерпретації І.Мазепи близький до князівства, що перебуває у васальній залежності від чужоземного володаря. Він прагнув зберегти у суспільстві гармонію шляхом утримання традиційних форм правління, виявляючи тенденцію до обмеженого монархічного правління, поєднання церкви і держави. Виявлено, що державницькі ідеї І.Мазепи в епоху розвитку Козацької держави не знайшли належного продовження, оскільки Петро Іваненко (Петрик) відстоював ідею турецького протекторату. 13. Поглиблено положення про те, що у джерелах, які постали від 1710 року до кінця ХУІІІ століття та репрезентують процеси руйнації гетьманщини, бачимо занепад ідеї козацької державності. Це було зумовлено політичною залежністю України від Росії. Натомість спостерігається осмислення історичних державницьких традицій і прагнення відродити давні права та вольності козацтва у нових історичних і політичних умовах. 14. Доведено, що розвиток ідей державності у період руйнації гетьманщини характеризується діяльністю П.Орлика з його ідеєю незалежної України, І.Скоропадського з ідеєю орієнтації на Москву, П.Полуботка зі спробою бунту проти Петра І, Д.Апостола з реформою судової системи, К.Розумовського з намаганнями відродити Козацьку державу, а також наказами і проханнями козацької старшини та шляхти до Катерини ІІ, що виявили солідарне прагнення українського суспільства зберегти Козацьку державу. 15. Доведено тезу про те, що ідеї державності в інтерпретації мислителів-просвітників доби гетьманщини стали завершальним етапом у розробці державницьких ідей цього часу та характеризуються двома визначальними тенденціями. Показано, що перша, котра наявна у працях Ф.Прокоповича, С.Яворського, характеризується ідеєю повного підпорядкування України Росії та представляє великодержавницьку ідею. Так, Ф.Прокопович, вибудовуючи свою політичну концепцію, стояв на позиціях російського абсолютизму. Але при цьому він залишався також і українським мислителем, хоч його погляди часто були деструктивними для тогочасної Козацької держави, котра переживала період свого занепаду. Як і Ф.Прокопович, С.Яворський виправдовував загарбницьку політику Росії щодо України, фактично повністю ігноруючи національні інтереси Козацької держави. 16. Доведено, що друга, котру спостерігаємо у працях С.Климовського, Я.Козельського, М.Козачинського, характеризується ідеєю утвердження прав Козацької держави. Ці мислителі вибудовували свої державницькі концепції відповідно до європейського просвітницького спрямування, враховуючи положення суспільного договору та природного права кожного народу на власну державність, а також у контексті тогочасних політичних реалій України, котра перебувала у складі Російської імперії. Їхні концепції містять прагнення зберегти українські традиції, дати можливість рідному народу розвиватися самостійним шляхом. Такий шлях розвитку пройшли державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини. Уроки державницького шляху гетьманщини актуальні й нині, у часи розбудови незалежної української держави. Тому вивчення ідей державності у політичній думці доби гетьманщини – важливе й актуальне завдання нинішньої політологічної науки. |
