Проведене в дисертаційній роботі комплексне дослідження державного кредиту, його значення для інвестиційно-інноваційного розвитку економіки та механізму управління державним боргом України дозволили сформулювати ряд висновків теоретичного, методичного та науково-практичного змісту, які розв’язують основні завдання відповідно до поставленої мети, а саме: 1. Встановлено, що розвиток державного кредиту пов’язаний з еволюцією ринкового механізму та ринкових відносин. Ставлення до необхідності використання державного кредиту є предметом дискусій серед представників різних шкіл політекономії. Не зважаючи на це, державний кредит є важливою складовою фінансової системи держави. У дисертації проведене теоретичне дослідження місця державного кредиту та його взаємозв’язків з іншими складовими фінансової системи держави. Відповідно до цього визначено, що державний кредит є не лише джерелом фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку, а й дієвим інструментом впливу на соціально-економічне життя держави. 2. Визначено, що суттєвим фактором, який впливає на макроекономічну стабілізацію в країні є проблема використання державних запозичень. Державний борг, як результат державного кредиту, для України є явищем, з одного боку об’єктивно-історичним, а з іншого – проявом суб’єктивних факторів та помилок у процесі переходу до ринку. Утворення державного боргу для України визначається недостатністю власних фінансових ресурсів у процесі розвитку незалежної економічної системи. Суб’єктивною стороною зростання державного боргу є невиважена фінансова політика держави в процесі визначення джерел формування державної заборгованості, та непродуктивне використання залучених ресурсів. Відповідно, у роботі зазначається, що розгляд залучених ресурсів з позицій державного кредиту дозволить підвищити ефективність їх використання, визначити цільовий характер кредиту, реалізувати пріоритети соціально-економічного розвитку. 3. Доведено, що державний кредит може стати значним джерелом фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку. Для цього запропоновано поділити всі цільові проекти на три групи: 1) комерційні: інвестиційні проекти, що генерують прямі зовнішні доходи (платежі за комунальні послуги, плата за транспортні перевезення, орендні платежі), яких буде достатньо для обслуговування видатків і капітальних витрат на реалізацію проекту (навіть з урахуванням дисконтування факторів ризику, невизначеності і часу). Ці проекти передбачають обов’язкове залучення третіх зацікавлених сторін (комерційних структур); 2) економічні: проекти генерують непрямі (опосередковані) доходи або забезпечують внутрішні заощадження (покращення інфраструктури і розвиток промисловості сприятимуть розширенню податкової бази); 3) соціальні: результати проекту вимірюються лише соціальними перевагами для населення певної адміністративної одиниці чи країни загалом (зростання ефективності функціонування системи освіти, охорони здоров’я, транспортних магістралей). 4. На основі проведеного аналізу досвіду управління державними запозиченнями у розвинених країнах з’ясовано, що всі методи та інструменти управління державним боргом спрямовані на макроекономічну стабілізацію та структурні перетворення, формування адаптованої економіки, яка здатна функціонувати в умовах подальшої фінансової глобалізації, забезпечуючи економічне зростання, соціально-економічний розвиток та дотримання екологічної рівноваги. Управління державними запозиченнями здійснюється на основі трьох моделей: урядової, агентської та банківської. Більшість держав-учасниць ЄС (14 із 25) використовують агентську модель управління. Проте, у різних країнах сфера повноважень агентств і, відповідно, ступінь їх автономності у прийнятті рішень значно відрізняється. Найбільш розвинені країни створюють спеціальні фонди, які фінансують цільові програми розвитку економіки та соціальної сфери. Кошти цих фондів формуються за рахунок не лише державних запозичень, а й інших джерел. 5. Визначено, що потужним важелем державного впливу на прискорення інноваційного розвитку високотехнологічних галузей має стати діяльність інноваційних фондів, які повинні створити разом із іншими державними установами дієву інституційну систему забезпечення розвитку державного кредиту в Україні. Такі фонди (загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів) повинні стимулювати максимальне залучення коштів до фінансування програм загальнодержавного значенння. Для цього необхідно забезпечити паритетну участь у фінансуванні та відповідальність держави і підприємств у впровадженні інновацій. Запропоновано залучати до фінансування інновацій інших суб’єктів фінансового ринку - пенсійні фонди та страхові компанії, у тому числі через венчурні структури, що є характерним для розвинених країн світу. 6. З’ясовано, що ефективне використання державного кредиту в Україні залежить передусім від правового та інституційного забезпечення. Виявлено, що діяльність установ, які повинні були забезпечувати інвестиційно-інноваційний розвиток за рахунок державних запозичень та відповідного фінансування з бюджету, не відповідала визначеним пріоритетам та завданням, встановленими законодавством. Запропоновано створити спеціальне Агентство з управління державними запозиченнями та прийняти Закон України „Про державний борг”, що сприятиме зростанню ефективності реалізації фінансової політики держави у контексті інноваційно-інвестиційного розвитку її економіки. 7. Аргументовано, що залучення державою коштів на внутрішньому фінансовому ринку є одним із суттєвих джерел фінансування дефіциту державного бюджету. Зростання обсягів запозичень фінансових ресурсів на внутрішньому ринку зумовили утворення значного внутрішнього державного боргу України. У дисертації визначено, що на сьогодні в Україні порушується принцип транспарентності інформації щодо використання коштів, залучених за рахунок внутрішніх запозичень, а це, у свою чергу, сприяє неефективному використанню боргових фінансових ресурсів. Встановлено, що залучення ресурсів за допомогою внутрішніх державних позик обмежується можливостями національного фондового ринку та їх високою вартістю. Відповідно, розвиток інфраструктури фінансового ринку, покращення якісних характеристик державних цінних паперів з метою мінімізації вартості запозичення коштів дозволять більш повно використовувати потенціал внутрішніх державних запозичень як джерела фінансування структурної перебудови економіки на інноваційній основі. 8. Вивчення особливостей еволюції зовнішнього державного кредиту дозволило з’ясувати, що основною проблемою для України є не створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, отримання міжнародних кредитів, визначення нових джерел фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку, а ефективність використання вже залучених зовнішніх фінансових ресурсів, посилення контролю з боку держави за цільовим використанням цих коштів, проведення аналізу окупності інвестиційних проектів. Доведено також, що на сьогодні в Україні основним джерелом фінансування цільових проектів за рахунок державних запозичень є кредити міжнародних фінансових інституцій. В Україні також існує проблема надання державних гарантій по зовнішнім позикам, які у більшості випадків надавалися без врахування критеріїв їх економічної ефективності, що спричинило зростання державного боргу і витрат на його обслуговування. 9. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що для України все ще залишається актуальною проблема ефективного використання залучених кредитних ресурсів. Визначити реальний обсяг запозичень, що спрямовуються на цілі інвестиційно-інноваційного розвитку економіки України, не видається можливим. Державна програма запозичень, яка затверджується разом із законом про Державний бюджет на відповідний рік, не містить детальних напрямів використання ресурсів від розміщення ОВДП та ОЗДП, які спрямовуються на фінансування дефіциту бюджету. Більшість іноземних кредитних надходжень в Україну не мають інвестиційної спрямованості, а відтак не впливають на ефективність використання залучених ресурсів. Запропоновано використовувати державні запозичення лише на фінансування пріоритетних проектів загальнодержавного значення. 10. Побудована у дисертації оптимізаційна модель структури державного боргу на основі показників боргової безпеки дозволяє визначити максимальний обсяг державного внутрішнього та зовнішнього боргу за тих чи інших параметрів розвитку економіки країни, який дозволяє зберегти фінансову стійкість країни у довгостроковому періоді. З’ясовано, що підвищення рівня ефективності управління державним боргом можна досягти із застосуванням економіко-математичне моделювання, але обов’язково із урахуванням поточного стану фінансової системи та тенденцій розвитку світової економіки. 11. У дисертації обгрунтовано, що однією з найважливіших складових фінансової безпеки будь-якої країни є боргова безпека. З’ясовано, що подальше розв’язання проблеми боргової залежності та фінансової безпеки України залежатиме від того, наскільки виважено й обґрунтовано буде здійснюватися політика державних запозичень. Не зважаючи на те, що протягом останніх років ситуація щодо дотримання основних показників боргової безпеки покращилася, необхідно звернути особливу увагу на наявні недоліки у формуванні та реалізації боргової стратегії, зокрема щодо удосконалення інституційно-правового забезпечення державних запозичень та дотримання принципу їх цільового використання. |
