За результатми дослідження сформульовано такі висновки і пропозиції: Державний контроль за нотаріальною діяльністю має багатоаспектний, самостійний, поліструктурний характер, що дозволяє розглядати його як окремий правовий інститут із суттєвим превалюванням адміністративно-правової складової та визначити і закріпити на законодавчому рівні його поняття як „сукупність дій уповноважених державних органів (Міністерства юстиції України, органів Державної податкової служби України, судів тощо) по спостереженню за нотаріальною діяльністю, що здійснюється державними нотаріальними конторами, державними нотаріальними архівами, приватними нотаріусами, “квазінотаріальними” органами з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ у відповідній діяльності, надання допомоги суб’єктам нотаріальної діяльності, усунення прогалин, помилок у їх діяльності, виявлення причин та умов, що сприяють порушенню ними вимог правових норм, а у разі систематичних порушень з їх боку – притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, щодо яких здійснюється нотаріальна діяльність”. З метою вдосконалення інституту державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні та підвищення його ефективності вбачається доцільним: детально регламентувати всі питання державного контролю за нотаріальною діяльністю саме на законодавчому рівні шляхом прийняття нового Закону України „Про нотаріат”, поклавши в основу презумпцію необхідності повного переходу до єдиної позабюджетної форми організації нотаріальної діяльності та концепцію підвищення ролі громадського (корпоративного) контролю у даній сфері та паритет контрольних повноважень державних органів (Міністерства юстиції України та органів юстиції на місцях) і делегованих повноважень в галузі контролю органам професійного самоврядування, із чітким визначенням та розмежуванням компетенції і функцій між останніми, та вирішенням питання контролю за діяльністю самих органів професійного самоврядування з метою уникнення можливих зловживань порушень прав підконтрольних суб’єктів в межах судового контролю за правилами адміністративного судочинства України як суб’єкт владних (контрольних) повноважень; у відповідному розділі законодавчого акту закріпити поняття державного контролю за нотаріальною діяльністю, мету, завдання та принципи державного контролю за нотаріальною діяльністю із максимальним забезпеченням їх дотримання у практичній діяльності контролюючих суб’єктів; з метою реалізації принципу компетентності державного контролю за нотаріальною діяльністю доцільним є підвищення та законодавче закріплення кваліфікаційних вимог до працівників відповідного департаменту Міністерства юстиції України та відділів нотаріату органів юстиції на місцях ; потребує вдосконалення механізм державного контролю на стадії допуску до професії нотаріуса, що має на меті забезпечення належної фахової кваліфікації осіб, що мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, тому слід визнати доцільним трьохступеневу систему державного контролю на стадії допуску до професії нотаріуса, яка складається із професійного стажування або роботи помічником нотаріуса терміном до двох років, кваліфікаційного іспиту та конкурсу на реєстрацію нотаріальної діяльності; саме на законодавчому рівні пропонуємо детально врегулювати всі процедурні питання організації та контролю за проходженням професійного стажування, складання кваліфікаційного іспиту та проведення конкурсу на реєстрацію нотаріальної діяльності; необхідно законодавчо закріпити поняття перевірки, причому обов’язково підкресливши її методологічний характер, види (комплексна та цільова, планова та позапланова, види за предметом перевірки – перевірка відповідності вимогам робочого місця нотаріуса, перевірка процесуальної діяльності нотаріуса тощо), підстави, строки та методику її здійснення, не уникаючи при цьому деталізації методики перевірки на законодавчому рівні, максимально конкретно та повно врегулювати зазначені питання, що буде сприяти максимальній захищеності прав та інтересів підконтрольних суб’єктів та підвищенню ефективності діяльності контролюючих органів, причому при структуруванні нормативного матеріалу щодо методики здійснення перевірок доцільно диференціювати стадії її здійснення та основні напрямки проведення перевірки за предметами контролю; слід розширити потенціал превентивної, методологічної складової контролю за нотаріальною діяльністю у практичній діяльності контролюючих суб’єктів, та на законодавчому рівні закріпити вимоги та порядок регулярного проходження підвищення кваліфікації всіх нотаріусів; потребує розширення сфера контролюючого впливу судового контролю на нотаріальну діяльність, слід закріпити у законодавстві положення про те, що анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути застосоване лише за рішенням суду, за поданням відповідного органу юстиції та визначення окремою статтею поняття судового контролю за діяльністю нотаріусів та його видів із урахуванням чинного цивільно-процесуального законодавства; слід активізувати комплексні наукові дослідження таких проблемних питань реформування системи податкового контролю за нотаріальною діяльністю, як доцільність наділення нотаріусів статусом податкового агента, можливість переходу приватних нотаріусів на спрощену систему оподаткування, підстави та порядок проведення перевірок органами податкової служби дотримання податкового законодавства нотаріусами тощо; вдосконалення податкового контролю за діяльністю нотаріусів на законодавчому рівні повинно бути невідкладним, але виваженим та продуманим, з урахуванням всіх економічних, соціальних та правових чинників, і повинно здійснюватися в рамках спеціального податкового законодавства – як перший етап – внесення відповідних змін до Закону України „Про державну податкову службу в Україні” та закону України „Про оподаткування доходів фізичних осіб”, а на наступному етапі – закріплення найбільш вдалих, апробованих на практиці норм у новітньому кодифікованому акті – Податковому кодексі, необхідність прийняття якого не викликає сумнівів у контексті запровадження концепції „партнерських відносин” між податковими органами та платниками податків. | 