У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, та виявляється у здійсненні науково-теоретичного обґрунтування стану й тенденцій розвитку державного управління стаціонарною медичною допомогою в Україні. Одержані в ході дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дають змогу дійти таких основних висновків та внести низку пропозицій. 1. Усебічний системний аналіз наукової літератури, законодавчої та нормативної бази, вітчизняного й зарубіжного досвіду, присвячений висвітленню місця та ролі стаціонарної медичної допомоги в контексті формування державної політики в галузі охорони здоров’я, показав, що державне управління наданням населенню стаціонарної медичної допомоги залишається надзвичайно важливою проблемою, яка на сьогодні, незважаючи на значні наукові досягнення як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців і практиків, характеризується недостатнім ступенем дослідження. Особливого значення комплексне розв’язання цієї проблеми набуває в контексті кризового стану та реформування галузі охорони здоров’я України. Оскільки раніше тема дисертації не досліджувалася, хоча окремі її аспекти відображені в науковій медичній літературі, видається доцільним комплексний аналіз ролі й місця стаціонарної медичної допомоги з позицій державного управління при формуванні та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я. 2. Виявлено провідні тенденції та закономірності розвитку державного управління системою стаціонарної медичної допомоги з огляду на орієнтацію щодо поліпшення профілактичної роботи, запобігання і зниження захворюваності населення на інфекційні та хронічні неінфекційні хвороби, особливо соціально небезпечні й соціально значущі, відновлення та зміцнення здоров’я населення України. 3. Встановлено, що госпіталізація хворих в Україні впродовж останніх років зростає. Результатом оптимізації державного управління системою стаціонарної медичної допомоги стало те, що за останні п’ять років в Україні, як і в світовій медичній практиці, все більшого поширення набувають різні організаційні форми стаціонарозамінної медичної допомоги: денні та домашні стаціонари, денні лікарні, амбулаторні центри, хоспіси тощо. Вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування таких форм медичної допомоги свідчить про їх певний медико-соціальний ефект та економічні переваги. 4. Доведено, що реальною парадигмою реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, яка значною мірою сприятиме підвищенню ефективності використання кадрових і фінансових ресурсів, забезпечить усунення дублювання під час надання населенню стаціонарної медичної допомоги, має стати єдиний медичний простір (ЄМП) України. 5. Визначено, що основними напрямами реформування державного управління системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою є: зміна ролі держави та ринку у сфері надання медичної допомоги; децентралізація та делегування повноважень на нижчі рівні державного сектора й залучення приватного сектора до надання медичних послуг; більша свобода вибору для розширення можливостей та повноважень громадян і громад тощо. 6. Важливим напрямом стратегії стійкого розвитку стаціонарної медичної допомоги в Україні є активне використання підходів до управління системою охорони здоров’я, що застосовуються в США, Канаді, європейських країнах та країнах СНД. 7. Обґрунтовано, що удосконаленню державного управління стаціонарною медичною допомогою в умовах реформування галузі сприятимуть: адаптація законодавства України в галузі охорони здоров’я до міжнародних стандартів; інформатизація системи охорони здоров’я; розробка та впровадження в діяльність закладів охорони здоров’я стандартів медичної допомоги; оптимізація мережі державних, комунальних і відомчих закладів охорони здоров’я; поліпшення підготовки медичних працівників; оптимізація наявних та запровадження нових технологій надання стаціонарної допомоги; чітка регламентація першочергових показань для госпіталізації хворих; активне використання стаціонарозамінних форм медичної допомоги (денних і домашніх стаціонарів); оптимальний перерозподіл і функціональна диференціація ліжкового фонду. 8. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку охорони здоров’я населення дозволяють запропонувати для втілення в практичну діяльність системи охорони здоров’я України з метою вдосконалення державного управління стаціонарною медичною допомогою такі практичні рекомендації: прискорити узгодження й уточнення змісту норм Конституції України, що регламентують діяльність системи охорони здоров’я, та прийняття законів України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, “Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування населення” тощо; сформувати ЄМП України, створивши на базі Міністерства охорони здоров’я відповідний координуючий орган із забезпечення діяльності ЄМП, що відкриє можливість для реального проведення єдиної державної політики в галузі охорони здоров’я, значною мірою підвищить ефективність використання та необхідної концентрації матеріально-технічних, фінансових і кадрових ресурсів. |