У дисертації на основі проведеного дослідження здійснено науково-теоретичне обґрунтування методичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення державного управління спеціалізацією і кооперацією в національній економіці. Основні висновки зводяться до такого. 1. Визначено, що сутність і зміст державного управління спеціалізацією й кооперацією в національній економіці відображаються в його функціях. Виходячи з цього, запропоновано методичні підходи, що дають змогу інтегрувати існуючі техніко-технологічні, соціально-економічні й організаційно-правові засади спеціалізації й кооперації в розрізі виконуваних державним управлінням функцій. 2. Як головна мета державного управління спеціалізацією й кооперацією в національній економіці висунута необхідність скорочення соціально необхідного часу й підвищення вільного. Вона відображає історичний хід розвитку людського суспільства незалежно від політичних й ідеологічних установок та виключає конфліктний механізм її досягнення. Обґрунтовані такі об'єктивні критерії державного управління спеціалізацією і кооперацією в національній економіці, які відображають закономірності розвитку суспільства: безперервне зростання суспільної продуктивності праці; безперервне підвищення добробуту всього населення; безперервне поліпшення умов праці й середовища проживання суспільства, насамперед екології; комфортні умови життєдіяльності населення на єдиній території. 3. Дослідження системи одиниць виміру ступеня державного управління спеціалізацією і кооперацією в національній економіці довело необхідність відображення всіх відтворювальних циклів і фаз життєдіяльності суспільства, що мають ґрунтуватися на врахуванні соціального часу. В її основі лежить визначення потреб населення у нормальному харчуванні, у нормальних житлових умовах, у предметах народного споживання, у нормальних умовах праці, у нормальних екологічних умовах. У сферу розрахунків включаються як продуктивні сили, так і виробничі й надбудовні відносини, що мають суб'єктивно-об'єктивний характер. 4. Аналіз факторів суспільного виробництва показав, що державне управління спеціалізацією й кооперацією зумовлюється їх сукупністю. Взаємодія цих факторів формує певні тенденції й закономірності зміни диференціації та інтеграції праці. На практиці спостерігається неузгодженість між цілями, критеріями, структурою й формами діяльності суб'єкта, об'єкта управління, суб'єктно-об'єктними відносинами. У результаті не вирішуються поставлені завдання щодо реального вдосконалення спеціалізації й кооперації та досягнення відповідного програмного продукту. 5. Запропоновано структурно-логічну модель державного управління відновленням систем спеціалізації й кооперації в національній економіці, яка ґрунтується на відтворювальному та науково-технічному циклах. Дана модель показує взаємодію основних елементів механізму розвитку коопераційних зв'язків господарюючих суб'єктів у ринковому просторі. Визначено, що на кожному з господарських рівнів задаються деякі контури спеціалізації й кооперації, які зумовлені сформованою структурою диференціації та інтеграції праці на підприємстві, у галузі, комплексах національної економіки. Зміни контурів у часі відбуваються в результаті нерівноважності державного управління. Найбільш яскраво на практиці нерівноважність державного управління виявляє себе в міжгалузевих диспропорціях. На основі визначених недоліків існуючої сфери державного регулювання спеціалізації й кооперації в національній економіці запропоновано «реконструкцію» системи спеціалізації й кооперації на науково-технічній основі. 6. Враховуючи, що в Україні відсутнє методичне забезпечення більшості стратегій програм розвитку спеціалізації й кооперації, запропонована концептуальна модель, яка ґрунтується на ідеології політики ставлення людини до природи й суспільства в ході розвитку спеціалізації й кооперації і формах діяльності державних і господарських органів щодо підвищення рівня спеціалізації й кооперації. В основі такої моделі знаходиться загально цивілізаційний, прогресивний тип механізму управління спеціалізацією і кооперацією. 7. Виявлено закономірності і тенденції перетворення спеціалізації і кооперації, що характеризуються станом розвитку національної економіки, її галузей, суб'єктів господарювання і населення (кожної окремої людини) країни. При цьому раціональний розподіл компетенцій між державними і господарськими органами щодо розвитку спеціалізації і кооперації є умовою успішного впровадження досягнень науково-технічного прогресу і підвищення ефективності національної економіки. Представлену площину відображення станів спеціалізації і кооперації варто доповнити такими динамічними характеристиками, як потужність і швидкість перебігу процесів. Об'єктивно можна одержати вісім можливих станів спеціалізації й кооперації: замкнута система; система стаціонарного типу; ресурсопоглинаюча система; режим роботи системи; система екстенсивного типу, що забезпечує просте зростання потоку виходу; система екстенсивного типу з процесами простого спаду; система інтенсивного типу, що розвивається; деградуюча система. |