Результатом дослідження є вирішення важливого наукового завдання: науково-теоретичне обґрунтування та розробка пропозицій з удосконалення системи державного регулювання страхування земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до мети та завдань дослідження отримано такі результати: 1. Визначено, що якісний стан продуктивно використовуваних земель погіршується, зростають темпи деградації ґрунтів. Порушення, що наносяться під впливом природних і техногенних факторів, а також фінансові втрати є великими. У цих умовах роль страхування як джерела засобів відшкодування збитку особливо зростає. В ринкових умовах, з одного боку, неминуче збільшується попит на страхові послуги, з іншого – з'являється можливість вільно займатися таким видом діяльності, як страхування. Встановлено, що страховий захист в аграрному секторі повинен спрямовуватися на виконання головних завдань щодо виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення господарств фінансовими ресурсами, натуральними запасами та матеріально-технічними засобами на всіх стадіях виробництва продукції, а також на відшкодування збитків у результаті настання страхового випадку. 2. Систематизовано причини та фактори, що стримують розвиток сільськогосподарського страхування. До причин віднесено: відсутність гарантій своєчасного отримання страхувальниками страхових відшкодувань від страхових організацій, недостатньо реальний облік величини ризику, термінів або періодичності настання страхових випадків, інфляція. До факторів, які перешкоджають розвитку страхової сфери в Україні, належать: відсутність спадковості у програмуванні розвитку страхової сфери на загальнодержавному та регіональному рівнях і його неефективність; значне зниження рівня контролю та ролі держави у страховій сфері через скорочення кількості державних та активне збільшення недержавних страхових компаній; низький рівень довіри до фінансових інституцій і страхової культури в Україні; олігополістичний характер конкуренції на ринку; недостатній фінансовий потенціал вітчизняних страхових компаній; відсутність належної мотивації та усвідомлення потреби добровільного страхування. 3. Дослідження інституційного забезпечення галузі страхування сільськогосподарських ризиків показало, що чинне законодавство є досить сприятливим для розвитку цього сектору, а його окремі елементи навіть ставлять страхову діяльність у вигідніші умови порівняно з іншими видами діяльності. На основі аналізу законодавчого поля, в якому здійснюється страхування сільськогосподарських ризиків, виділено блоки правового регулювання, які впливають на страхову діяльність: перший, основоположний, включає Закон України “Про страхування”, другий – це законодавство загальної дії, третій – регулює сферу страхування сільськогосподарських ризиків. 4. Дослідження досвіду зарубіжних країнах у процесі страхування сільськогосподарських ризиків показало, що розвиток такого страхування в Україні відбувається в інерційному середовищі. Зазначено, що сільськогосподарські товаровиробники мають значну фінансову підтримку з боку держави, яка, зокрема, спрямована на пом’якшення умов здійснення страхового захисту як для господарств, так і страховиків. Визначено, що спільними ознаками для уряду зарубіжних країн є забезпечення стабільного розвитку аграрного сектору економіки. Заслуговує на увагу досвід сільськогосподарського страхування таких європейських держав, як Португалія та Іспанія, оскільки вони мають потужні агропромислові комплекси і розвинені системи сільськогосподарського страхування. 5. Проаналізовано стан земель сільськогосподарського призначення, механізм їх економічного і правового захисту. Зазначено, що сільськогосподарські землі – це єдина категорія земель, які здатні безпосередньо брати участь у виробництві продуктів харчування, підлягають особливій охороні як природний ресурс, незамінний і непоправний засіб виробництва в сільському господарстві. Проте якісний стан продуктивно використаних земель України погіршується, наростаючими темпами триває їх деградація. Збитки, що наносяться землям природними і техногенними діями, і пов’язані з цим фінансові втрати – величезні. В умовах подальшого зниження продуктивних властивостей земель, погіршення їх екологічного стану питання захисту за своєю актуальністю виходить на рівень проблеми ефективного використання земель. У правовому аспекті земельні угіддя держави захищені недостатньо. Немає фінансової державної підтримки землекористувачів у частині витрат на проведення ними землеохоронних заходів, гарантоване відшкодування їм збитків від природних і антропогенних явищ. Наразі не фінансується більшість програм і проектів з охорони земель. 6. На основі дослідження проблеми страхування сільгоспугідь як одного з ефективних засобів захисту продуктивних земель зроблено висновок, що існують усі підстави вважати страхування сільськогосподарських земель передумовою розробки та вдосконалення необхідних у державному регулюванні законодавчих документів і конкретних пропозицій з питань формування механізму страхування сільськогосподарських угідь регіону. 7. Удосконалено види страхування сільського господарства через введення нового об’єкта – земель сільськогосподарського призначення, що передбачає розширені актуарні розрахунки й ноу-хау, які здійснюються на основі ретельного збору й аналізу інформації, обґрунтування даних, пов'язаних з відповідними ризиками. Визначено, що головну увагу необхідно зосереджувати на проведенні кваліфікованої інвентаризації всіх існуючих актів з питань охорони земель, з'ясування стану їх застосуванням на місцях, визначення головних причин земельних правопорушень, забезпечення неухильного дотримання нормативно-правових актів, що приймаються. Недостатня правова захищеність ґрунтів, як одного з головних компонентів екосистеми є наслідком відсутності в чинній правовій базі екологічних і природоохоронних регламентів антропогенних навантажень на ґрунти, ефективного правового механізму закріплення відповідальності правонаступників за деградацію ґрунтів під час переходу прав власності або користування. 8. Доведено, що організація страхування земель сільськогосподарського призначення дасть змогу компенсувати збитки і здійснити фінансування землевідновлювальних робіт. Однак страхування земель є специфічною сферою страхування, де немає розробленого для практичного застосування механізму реалізації страхових відносин. Тому в дисертаційній роботі розроблено методичні підходи до оцінки сільськогосподарських угідь з метою страхування, основу якого становить вирішення пов'язаних між собою методичних питань: визначення страхової вартості і страхової суми земельних ділянок; розрахунок страхового тарифу на основі оцінки вірогідності виникнення негативних природних і техногенних процесів; визначення розміру страхових внесків землекористувачів; оцінка збитку, нанесеного земельним ділянкам природними і техногенними подіями; розрахунок сум страхових відшкодувань. 9. Для удосконалення економічного і правового захисту сільськогосподарських земель визначено, що пріоритетною є така організація, коли всі операції, пов'язані із страхуванням, здійснюються на місцях. Виходячи з цього, запропоновано систему взаємозв’язку органів державного регулювання, користувачів земельних ділянок і страхових організацій на ринку страхування сільськогосподарських земель, згідно з якою для страхування земель використовуватимуться діючі регіональні страхові компанії і лише при їх відсутності і в міру необхідності повинні створюватися нові. Це дає змогу не тільки реально акумулювати засоби на проведення попереджувальних (протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів) і відновлювальних робіт, але й управлінням земельних ресурсів облдержадміністрацій контролювати і стимулювати процеси виконання землекористувачем комплексу обов'язкових заходів щодо охорони земель. 10. Удосконалено важелі взаємодії учасників ринку страхування земель сільськогосподарського призначення на основі створення окремого державного департаменту із земельних ресурсів, який буде відповідати за стан і ефективне використання цих земель. Це забезпечить подальше здійснення в Україні сталого, прозорого, конкурентного середовища для підвищення ефективності економічного обігу земельних ділянок, реалізації прав власності на них, створення інфраструктури ринку земель та заохочення страхування на ринку земель сільськогосподарського призначення. |
