У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення важливої наукової проблеми, а саме обґрунтування теоретико-методологічних засад державного регулювання сільськогосподарського виробництва України в умовах глобальних змін зовнішнього середовища, що дозволило сформулювати наступні висновки: 1. В Україні за останній період спостерігається нестабільність обсягів і зниження показників економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, низький рівень доходів товаровиробників, недосконалість механізмів регулювання аграрних ринків, деформація структури аграрного виробництва. Проблеми галузі значно загострюються у свою чергу внаслідок періодичного виникнення криз внутрішнього і зовнішнього характеру. Їх вирішення потребує подальшого удосконалення механізму регулювання сільськогосподарського виробництва, складовими якого є як ринковий, так і державний механізми, роль і місце якого значно зростає під час виникнення кризових процесів. Причому є підстави вважати, що у питаннях державного регулювання не може бути одного рішення раз і назавжди. Передусім це залежить не тільки від політичних та економічних чинників, але і від фактору часу, ефективності застосування різноманітних механізмів, розвитку інституційної системи. 2. Подальший розвиток теорії державного регулювання сільського господарства потребує наукового тлумачення понятійно-категоріального апарату. Зокрема, в дисертації запропоновано авторське трактування „державного регулювання” сільськогосподарського виробництва – як опосередкований цілеспрямований вплив на процеси відтворення в галузі з метою забезпечення реалізації цілей державної аграрної політики. На наш погляд, механізм – це цілісна діалектична сукупність взаємопов’язаних, взаємообумовлених принципів, функцій, методів, форм та інструментів державного регулювання сільськогосподарського виробництва з метою узгодження інтересів економічних суб’єктів держави. 3. Важливе місце в механізмі державного регулювання займають принципи державного регулювання сільськогосподарського виробництва, дотримання яких дозволить забезпечити ефективну взаємодію механізмів державного і ринкового регулювання. Принципи державного регулювання знаходять свій прояв у функціях, які визначаються закономірностями тієї чи іншої економічної системи. Для виконання функцій регулювання суб’єкт повинен володіти відповідними методами, які доцільно розглядати не в статиці, а в динаміці, що обумовлено як станом розвитку соціально-економічних процесів у сільському господарстві, так і вимогами їх подальшого удосконалення. 4. Державна підтримка є складовою системи державного регулювання сільського господарства і являє собою сукупність правових, фінансово-економічних, організаційних та інших заходів держави щодо стимулюючого впливу на розвиток як сільськогосподарського виробництва, так і сільських територій в потрібному для суспільства напрямку. В роботі запропонована класифікація державної підтримки за такими ознаками: джерелами фінансування, способом та об’єктами впливу, рівнями підтримки, термінами реалізації та вимогами СОТ. 5. Вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що в розвинених країнах ефективність державної підтримки сільського господарства визначається, як правило, за допомогою „економіки добробуту”. В країнах ОЕСР нагромаджено значний досвід і розроблено методику, критерії й показники оцінки ефективності державної підтримки сільського господарства. В умовах СОТ використання співставних показників оцінки державної підтримки сільського господарства України є невідкладним завданням адаптації національної системи регулювання відповідно до міжнародних вимог. 6. За роки незалежності бюджетна політика стосовно до сільського господарства була недостатньо послідовною, як у частині реалізації бюджетних програм, так і в обсягах їх фінансування. З 2000 по 2006 р. обсяги бюджетних асигнувань на фінансування сільського господарства з державного бюджету підвищились більш як у 6,6 раза – з 1,2 до 7,9 млрд. грн. Питома вага бюджетних асигнувань у загальних витратах державного бюджету на сільське господарство підвищилась за аналізований період з 3,5 до 5,7%, а у ВВП – зросла з 0,7 до 1,5%. Проте, значне зростання обсягів бюджетної підтримки суттєво не вплинуло на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. 7. Чинна система бюджетного фінансування сільського господарства України у зв’язку зі вступом до СОТ була суттєво удосконалена. Зокрема, розроблено й затверджено порядки використання коштів за окремими програмами підтримки. Проте система бюджетного фінансування галузі потребує подальшого удосконалення, насамперед у частині обґрунтування нормативів планування бюджетних витрат на сільськогосподарське виробництво. 8. Починаючи з 1999 р. в сільському господарстві запроваджено спеціальні режими непрямого оподаткування, які необхідно розглядати як непряме бюджетне фінансування розвитку сільськогосподарського виробництва. Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування в період за 2000-2006 рр. зросла більш як удвічі – з 2079 до 4524 млн грн, проте, поряд із зменшенням податкового тиску в аграрній сфері суттєво не вдалося підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, зменшилися фінансові можливості для розвитку сільської місцевості та вирішення соціальних проблем на селі. 9. Обсяг підтримки за рахунок заходів „жовтої скриньки” нині суттєво поступається регламентованим 3043 млн. грн. (середнє значення показника СВП за 2004-2006 рр.), оскільки непродуктова (3051 млн грн.) та продуктова підтримка (1000 млн грн.), що надавалася за цей період, але не перевищувала 5% рівень de minimis, не була віднесена до СВП і не підлягає скороченню. Таким чином, на даний час дозволений ліміт внутрішньої підтримки перевищує її фактичні обсяги. 10. За останні роки на ринку зерна в Україні спостерігається: нестабільність цін і доходів товаровиробників; не завжди вдається забезпечити баланс інтересів основних учасників ринку (виробників, споживачів і держави); низька ефективність виробництва зерна (зокрема, рівень рентабельності зерна знизився з 64,8% за підсумками 2000 р. до 3,1% у 2005р. та 7,4% – у 2006 р.); відсутність дієвих стимулів для виробництва зерна приводить до переорієнтації товаровиробників на вирощування більш прибуткових культур, зокрема ріпаку, що потенційно може негативно вплинути на рівень продовольчої безпеки держави. 11. Основними напрямами удосконалення механізму регулювання ринку зерна в Україні мають стати: прогнозування та індикативне планування виробництва та збуту зерна, а також управління балансами на відповідних рівнях; удосконалення механізму товарних і фінансових інтервенцій на ринку зерна; стимулювання впровадження інновацій на ринку зерна; програмування врожайності та якості зерна через використання субсидій на гектар посівів; розвиток біржового ринку та системи страхування ризиків. 12. Механізм регулювання виробництва і реалізації цукру в Україні має характер суто адміністративного втручання. При нинішній продуктивності виробництва та собівартості цукрових буряків галузь має потенційні загрози подальшого існування в умовах СОТ. Тому для збереження вітчизняної цукрової промисловості необхідно здійснити систему заходів, спрямованих на підвищення рівня конкурентоспроможності українського цукру. Вирішити це надзвичайно складне завдання можливо насамперед за рахунок підвищення ефективності виробництва та переробки цукрових буряків, залучення інвестицій в галузь для технологічного переоснащення цукрових заводів. 13. В олійно-жировому підкомплексі АПК спостерігається нарощування виробництва та експорту продукції, а норма прибутку достатня для здійснення розширеного відтворення. Цьому сприяло введення експортного мита на насіння соняшнику, технічне переоснащення галузі, сертифікація та стандартизація продукції до світових вимог. Подальші кроки щодо зміни режиму регулювання галузі у зв’язку із входженням до СОТ повинні бути виваженими й економічно обґрунтованими. Для подальшого розвитку галузі в нових умовах необхідно зберегти переробку насіння на вітчизняних підприємствах і стимулювати підвищення урожайності соняшнику й дотримання технологічних вимог його вирощування. 14. Удосконалення механізму державного регулювання потребує наскрізного узгодження програм підтримки із стратегічними цілями державної аграрної політики. Для цього, в дисертації запропоновано систему стратегічних пріоритетів розвитку галузі, в частині послідового випливання тактичних цілей з стратегічних, а оперативних – із тактичних. Головним завданням тактичних цілей є деталізація стратегічних цілей та їх наповнення на середньострокову перспективу. Оперативні цілі розробляються на бюджетний рік на основі стратегічних і тактичних цілей, при цьому запропоновано їх реалізовувати безпосередньо у формі бюджетних програм 15. Проведений аналіз засвідчив, що держава з кожним роком нарощує обсяги фінансових ресурсів, призначених на підтримку сільськогосподарського виробництва. Проте вони не обертаються бажаною продуктивною віддачею і необхідним фінансовим забезпеченням товаровиробників. З цією метою обґрунтована необхідність та розроблені методичні підходи щодо запровадження в сільськогосподарському виробництві програми прямих виплат для підтримки доходів товаровиробників. 16. З метою успішної реалізації програми прямих виплат запропоновано концептуальні підходи щодо формування єдиної системи індикативного планування визначення потреби в державній підтримці сільськогосподарських товаровиробників на різних ієрархічних рівнях управління. Найбільш кардинальні зміни необхідно здійснити на районному рівні, оскільки саме тут відбувається безпосередня взаємодія органів державної влади з сільськогосподарськими товаровиробниками. Тому головним змістом діяльності працівників управлінь агропромислового розвитку райдержадміністрацій повинно стати посилення прогнозно-аналітичної роботи, зокрема щодо обґрунтування стратегії розвитку сільськогосподарського виробництва адміністративного району та визначення потреби в обсягах державної підтримки. 17. Обґрунтовано економічні наслідки та результати впливу зміни рівня митно-тарифного захисту вітчизняного аграрного ринку на добробут таких економічних агентів як сільськогосподарські товаровиробники, споживачі й держава на основі Імітаційної моделі аграрної торговельної політики (ІМАТП). Зроблено висновок, що в експортно-орієнтованих галузях вітчизняного агропромислового виробництва зниження ввізного мита не несе потенційної загрози, оскільки ця продукція є конкурентоспроможною за ціною порівняно з іноземними аналогами. Проте є певна загроза для інших галузей, зокрема, це цукрова промисловість, виробництво курятини та яловичини, яблук, томатів. 18. Система державної підтримки має бути передбачуваною, незмінною протягом 3-5 років, прозорою й відкритою для суспільства. Потребує удосконалення законодавче забезпечення регулювання сільськогосподарського виробництва в частині усунення дублювання та неузгодженості в нормативно-правовому полі. Програми підтримки сільського господарства мають бути спрямовані на підвищення продуктивності праці й технічного рівня аграрного виробництва, а також зростання конкурентоспроможності та якості продукції за рахунок впровадження інновацій. |