У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні й науково-теоретичному обґрунтуванні сутності, функціонування, структурування та еволюції управління системою міжнародного військового співробітництва України і на цій основі виявлення шляхів використання отриманих наукових результатів у практиці державного управління з огляду на наближення України до інтеграції в євроатлантичну спільноту. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дають можливість зробити основні висновки й викласти рекомендації щодо використання результатів дослідження. 1. Аналіз літературних джерел і нормативно-правової бази із досліджуваної теми свідчить, що державне регулювання діяльності українських миротворчих контингентів залишається надзвичайно важливою проблемою, що на сьогодні, незважаючи на значні наукові здобутки як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців і практиків, характеризується недостатнім ступенем дослідження. Особливе значення комплексне вивчення і розв’язання цієї проблеми набуває в контексті євроатлантичної інтеграції України. 2. Доведено, що активне залучення військовослужбовців ЗС України до участі в миротворчих операціях дає можливість підвищувати якість підготовки особового складу та ефективність медичного забезпечення військ. Активна міжнародна співпраця військових лікарів робить вагомий внесок у розвиток світової цивілізації на принципах гуманізму та демократії, стає надійним бар’єром на шляху поширення небезпечних інфекційних захворювань, важливим елементом системи запобігання біотероризму та боротьби з ним у глобальному масштабі, дає змогу демонструвати досягнення української військової медицини, підвищує авторитет України на міжнародній арені. 3. Виявлено, що для досягнення максимально ефективного рівня національної безпеки доцільно дотримуватися принципу використання механізмів міжнародної колективної безпеки, а єдиною правомірною альтернативою застосування сили в рамках існуючого міжнародного правопорядку можуть бути лише заходи, санкціоновані Радою Безпеки ООН. 4. Визначено, що ефективність дотримання норм і принципів міжнародного права залежить від того, наскільки ці питання забезпечені механізмами правового регулювання, серед яких важливе місце посідають питання юридичної відповідальності. Виняткова важливість проблеми відповідальності як у міжнародному, так і в національному праві зумовлена, передусім, активною участю ООН, відповідних регіональних організацій, і перш за все НАТО, ЄС, ОБСЄ, а також окремих держав у вирішенні актуальних питань міжнародної безпеки, боротьби із міжнародними злочинами, у тому числі серйозними порушеннями МГП або права збройних конфліктів. 5. Організація медичного забезпечення українських миротворців регламентується Положенням про організацію медичного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях, затвердженим наказом Міністра оборони України від 13 грудня 2004 р. № 611. Це Положення потребує доповнення щодо конкретизації заходів з медичної реабілітації військовослужбовців ЗС України – учасників міжнародних миротворчих контингентів на базі військових лікувально-профілактичних закладів. 6. З метою вирішення існуючих на сьогодні проблем щодо соціального забезпечення учасників міжнародних миротворчих операцій та приведення у відповідність із стандартами міжнародного гуманітарного права діяльності медичного персоналу українських миротворчих контингентів, пропонується: запровадити у Збройних Силах України дієві форми медичного страхування; переглянути підстави щодо участі українських військовослужбовців у проведенні міжнародних миротворчих операцій та внести зміни до ст. 8 Закону України “Про участь в міжнародних миротворчих операціях”, виклавши її зміст так: “Соціальний захист та реабілітаційні заходи учасників міжнародних миротворчих операцій і членів їх сімей забезпечуються згідно із законами України”; внести зміни до ст. 1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, додавши пункт “Проведення реабілітаційних заходів у період після виконання завдань”; вирішити питання щодо взяття військовослужбовців – учасників міжнародних миротворчих операцій, які звільняються в запас, на диспансерний облік відповідними відділеннями Головного військового клінічного госпіталю МО України та центральних військових клінічних госпіталів Оперативних Командувань ЗС України. забезпечити відповідно до норм міжнародного гуманітарного права всіх військовослужбовців медичної служби у складі українських миротворчих контингентів посвідченнями особи, що належить до медичного персоналу Збройних Сил України. |