У дисертації проведено комплексний теоретичний аналіз основ державного регулювання економіки, обґрунтовано виділення фінансових відносин як провідної ланки посилення впливу держави на ефективність економічних процесів і на цій основі розроблено рекомендації щодо оптимізації державного фінансового регулювання економіки України в умовах ринкової трансформації. Основні наукові і практичні результати роботи сформульовані в таких висновках: Державне регулювання економіки – це об’єктивний і закономірний процес, зумовлений такими чинниками: функціонуванням економіки як системи, концентрацією виробництва і капіталу, існуванням недосконалості ринку, дією принципу “змішування”. Внаслідок своєї особливої ролі в суспільстві держава в усі часи тією чи іншою мірою регулювала економічні відносини. Державне регулювання господарської діяльності впливає на зміни структури виробництва, інтенсифікує рух фінансових потоків, формування доходів юридичних і фізичних осіб. Держава формує інституціональну структуру економіки і управління нею; активізує механізми корпоративно-монополістичного і державно-монополістичного контролю; сприяє підвищенню ролі громадських організацій; визначає соціальну спрямованість ринкової системи; забезпечує державну підтримку напрямів технологічного прогресу і використання результатів науково-технічного прогресу. Державне фінансове регулювання – це система економічних відносин, що складаються у діяльності, спрямованої на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів в економіці через механізм формування грошових фондів, їх перерозподілу, використання при узгодженні інтересів суб’єктів господарювання з метою забезпечення стійкості функціонування економічної системи. Національна модель державного регулювання економіки трансформаційного періоду повинна відповідати таким вимогам: поєднувати елементи ринкового саморегулювання і досить жорсткого державного макроекономічного регулювання; створювати умови для функціонування приватного сектору економіки з традиційно сильним державним сектором; забезпечувати сильний соціальний захист громадян; орієнтуватися на отримання економічного ефекту. Система державного регулювання включає функціональну, результуючу підсистеми і підсистему зворотного зв’язку. Функціональна підсистема державного регулювання економіки об’єднує в єдине ціле механізми держрегулювання: суб’єкти, об’єкти, інструменти, форми і методи. У результуючій підсистемі виділяються три складові елементи: терміновість отримуваних результатів, достовірність статистичної інформації і ефективність регулювання економіки. Підсистема зворотного зв’язку державного регулювання економіки передбачає наукову, соціальну, економічну корекцію і корекцію органів ДРЕ залежно від досягнутих результатів і макроекономічних умов, що постійно змінюються.
Вплив держави на соціально-економічні відносини, що складаються між об’єктами і суб’єктами регулювання, проявляється в його функціях. В умовах трансформації економіки України виділяються тимчасові (додаткові) функції держави. Необхідність коригування стратегії і тактика реформ в напрямі підвищення ролі держави в процесі створення сучасної ринкової системи в Україні визначається об’єктивними чинниками, що склалися сьогодні в національній економіці. До них належать: необхідність найшвидшого подолання кризи, забезпечення високої зайнятості, коригування властивих ринковій конкуренції недосконалостей, завершення процесу формування ринкового простору, здійснення протекціонізму щодо вітчизняних виробників, підтримка українського приватного капіталу. Підкреслюється, що перевищення максимально допустимих меж втручання держави здатне викликати появу диспропорцій і розбалансування економіки. Фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві. Фінансовий механізм – сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Державне фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподільчих відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільчі й перерозподільчі відносини, то фінансові методи регулювання по суті є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний. Доведено, що основними економічними методами впливу держави на процеси макроекономічної стабілізації (виходячи з нинішнього рівня розвитку в Україні ринкових відносин) є бюджетно-податкова і грошово-кредитна політика. Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що діючий податковий механізм перебуває в стадії розвитку і реформування, але виконує свої основні функції: фіскальну, тобто формування необхідних для країни грошових коштів через концентрацію коштів державного бюджету, і регулюючу – цілеспрямований вплив за допомогою податкового механізму на економічні процеси. На нинішньому етапі превалюючим повинен бути розвиток стимулюючої функції податкової системи, вдосконалення механізму обчислення і сплати податків, скорочення податкового тиску при одночасному розширенні бази оподаткування і застосування альтернативних джерел фінансування соціальних програм.
Проведене дослідження свідчить, що, використовуючи опосередковані методи, і інструменти грошово-кредитної політики, Національний банк України справляє стабілізуючий вплив на економіку, і його подальша діяльність в цій сфері сприятиме збалансуванню грошово-кредитного ринку, встановленню контролю за діяльністю комерційних банків, а також зміцненню фінансово-кредитної і банківської системи країни в цілому.
Ефективна грошово-кредитна політика може створити умови для досягнення основних цілей державного регулювання економіки. Однак в цілому монетарна політика (наскільки б прогресивно і зважено вона не проводилася) не є достатньою умовою для економічного зростання. Лише монетарними методами можна досягти відносної фінансової стабільності на короткому тимчасовому інтервалі. Для радикальних змін необхідна реструктуризація всього виробництва і узгоджене проведення грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики. Реформування діючої податкової системи необхідно вести у напрямі:
розвитку її регулюючої функції. Види податків і рівень їх ставок, податкові пільги повинні визначатися не потребами державного бюджету, а необхідністю розв’язання економічних і соціальних проблем, активізації трудової і господарської ініціативи, інвестиційної діяльності, досягнення макроекономічної стабілізації; стимулювання процесів, здатних спинити соціально-економічну кризу, забезпечити зростання обсягів виробництва, інвестиційних вкладень, структурну перебудову національної економіки, підвищення ділової активності суб’єктів господарювання. Для стимулювання інвестиційних процесів, зниження безробіття і підвищення зайнятості за допомогою вдосконалення оподаткування пропонуємо: зняти пряме і непряме оподаткування амортизаційного фонду всіх суб’єктів господарської діяльності; знизити податок на частину доходу, яка використовується для інвестицій у пріоритетних напрямах економічного розвитку; знизити податок на ту частину доходу, яка використовується для створення нових робочих місць у виробничій сфері. Основними напрямами підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні в умовах соціально-економічної трансформації повинні бути:
грошово-кредитна політика повинна поєднувати адміністративні і монетарні інструменти; грошово-кредитна політика НБУ повинна мати незалежний і самостійний характер, що дасть можливість більш ефективно впливати на грошово-кредитний ринок; держава повинна визначати пріоритети структурних перетворень економіки і за допомогою грошово-кредитних інструментів їх реалізовувати; грошово-кредитна політика не повинна постійно виходити з необхідності покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії і отримання кредитів, а повинна знаходити джерела надходжень у сфері реальної економіки, використовуючи ефективну бюджетно-податкову політику держави. Такі напрями реалізації механізму грошово-кредитної політики дадуть можливість НБУ і уряду проводити більш незалежну від іноземних інвесторів економічну політику, яка допоможе реалізувати національні інтереси. Ситуація, що склалася в економіці України, характеризується відсутністю узгодженості між монетарною і фіскальною політикою. Вибір оптимального поєднання курсів фіскальної і монетарної політики України ускладнюється рядом специфічних обставин: по-перше, недостатнім досвідом макроекономічного регулювання і координації дій уряду і Національного банку; по-друге, об’єктивно складною проблемою зміцнення довіри до економічної політики уряду і НБУ; по-третє, відсутністю ефективних структурних змін; по-четверте, неповнотою статистичної інформації.
Об’єднуючи і паралельно проводячи заходи фіскальної і монетарної політики, керівництво може отримати можливість управління структурними перетвореннями і розвитком виробництва. Монетарно-фіскальна координація дозволить досягти бажаних показників рівнів доходу в країні, обмінного курсу, державних витрат, зайнятості. |
