У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо визначення ролі державної власності та шляхів підвищення ефективності її функціонування у трансформаційній економіці. Проведене дослідження дозволило сформулювати такі загальні висновки теоретичного та науково-практичного характеру, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети: 1. Узагальнено еволюцію наукової думки щодо категорії “власність” і на цій основі зроблено висновок, що дане поняття є багатомірним. Його можна розкрити лише через міждисциплінарний підхід, а не однією окремо взятою науковою дисципліною: економікою, правом, філософією, політикою чи соціологією. Зважаючи на це, обґрунтована доцільність в аналізі відносин власності досліджувати становлення і розвиток нових економічних відносин в трансформаційному суспільстві з урахуванням всього багатоманіття чинників, що впливають на поведінку економічних суб’єктів 2. Встановлено, що власність – це результат історичного розвитку суспільства, а відповідно і суспільного виробництва, яке забезпечує цивілізоване існування людини завдяки створенню в процесі виробництва матеріальних та нематеріальних благ. Відносини власності є сутністю усієї системи суспільних виробничих відносин будь-якої країни, їх розвиток забезпечує удосконалення всієї соціально-економічної системи в суспільстві, створення національного багатства. Тому вони є рушійною силою суспільного виробництва, науково-технічного прогресу. 3. Дисертантом аргументовано, що державна власність є інтегральною складовою ринкової економіки. Вона являє собою вищу форму усуспільнення виробництва, привласнення і розподілу матеріальних і нематеріальних благ з метою реалізації державних і суспільних інтересів. Останні не завжди співпадають, оскільки відмінними є поняття держава і суспільство. Держава є суб’єктом влади, який через інститути державної власності реалізує не суспільні інтереси, а інтереси чиновницько-бюрократичного апарату. Це має місце і в Україні. 4. Доведено, що в умовах глобалізації зростає роль і місце державного сектора в процесі становлення інформаційного суспільства і реалізації потреб у суспільних благах всіх і кожного. Є ресурси, які не повинні контролюватися приватними особами (вода, повітря, електромагнітні хвилі, ґрунтові води, звуки, світло тощо), тому що це не сприяє раціональному користуванню ними, призводить до їх виснаження й руйнації, що потребує додаткових витрат, з одного боку, а з іншого – не дозволяє певною мірою забезпечити даними благами все суспільство. Класичними прикладами, що відображають подібний стан, є перевантаження суспільних шосейних доріг, суспільних парків, надмірний вилов риби тощо. Розв’язати дану проблему можна шляхом партнерства державного і приватного секторів та створенням змішаної економіки. 5. Вивчення наукових праць та світового досвіду господарювання дозволяє стверджувати, що перспективи України зайняти пристойне місце у європейському співтоваристві залежатимуть від того, наскільки швидко та ефективно здійснюватиметься стратегічне партнерство державного і приватного секторів, у першу чергу в галузях виробничої і соціальної інфраструктури. Це дасть можливість підприємствам державного сектора діяти за законами ринкової економіки, отримувати прибуток, бути незалежними від бюджетних надходжень і використовувати власні кошти для модернізації підприємств. 6. У трансформаційній економіці зростає роль держави як системи організації суспільної влади, основною функцією якої є створення умов для суспільного розвитку. Обґрунтовано, що економічне підґрунтя цього розвитку складають відносини власності, які дістали адекватне нормативно-правове забезпечення. Це дало підстави дійти висновку, що трансформація відносин власності є тільки одним з інструментів державної політики розбудови соціального ринкового господарства, проте інструментом, основою якого є природне право людини володіти, користуватись і розпоряджатись результатами цього володіння, а тому потужним і дійовим, який потребує адекватного законодавчого забезпечення. 7. Україна володіє багатим природно-ресурсним потенціалом. Крім того, на території України розташована значна кількість об’єктів загальносвітового і загальнонаціонального надбання, що мають особливе природоохоронне, наукове, культурне, естетичне, рекреаційне й оздоровче значення. Майбутнє України значною мірою залежить від ефективного використання природно-ресурсного потенціалу. Обґрунтовано, що платежі за право користування природними ресурсами повинні регулювати розподіл території між конкуруючими видами природокористування. За рахунок надходжень від цих платежів можна здійснювати фінансування природоохоронних, соціальних і інших нестатків даної території. Рівень цих платежів повинен корелювати з ринковими цінами на відповідну сировину з урахуванням попиту і пропозиції і, одночасно, сприяти цілям ресурсозбереження. 8. Аргументовано, що принциповою відмінністю приватизації в Україні від приватизації у державах із сталими ринковими відносинами є виставлення на продаж збиткових підприємств, що породжує схеми штучного банкрутства, не сприяє розкриттю інформації щодо прибутковості та не складає основу для підвищення конкурентоспроможності підприємств державного сектора. Доведено необхідність зосередження уваги на пошуку шляхів удосконалення управлінських механізмів організаційно-правових засад державного регулювання відносин власності, зокрема щодо підприємств з державно-приватною формою власності, а також запровадження нових форм впливу на економічні та соціальні процеси розвитку національної економіки в умовах закінчення періоду фіскальної приватизації. 9. З метою активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання державного і комунального майна в Україні запроваджено механізм надання концесій на об’єкти державної і комунальної власності. Виявлено, що механізм концесій дозволяє залучити кошти вітчизняних та іноземних інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції та технічного переоснащення об’єктів виробничої та соціальної сфери шляхом надання об’єктів державної та комунальної власності в концесію. Обґрунтовано, що концесійні механізми передбачають фінансові надходження в економіку ззовні і не викликають додаткового тиску на бюджет та на інші потенційні джерела фінансування всередині країни. У такий спосіб держава знаходить засоби для фінансування “хворих” галузей економіки не здійснюючи емісію і не збільшуючи державну заборгованість. Це дало підстави зробити висновок, що створення концесій на території країни з економікою, яка перебуває в депресивному стані, є одним з способів подолання кризи. 10. З метою ефективного управління, спрямованого на розв’язання загальнодержавних екологічних проблем, доцільно застосувати програмно-цільовий підхід. Він дасть змогу цілісно розглянути охорону навколишнього середовища, з одного боку, як органічно спеціалізовану функцію виробничого процесу, а з іншого – як особливий вид діяльності, що має самостійну цільову орієнтацію зі специфічним змістом і засобами реалізації. Програмно-цільовий підхід допомагає гнучкіше й ефективніше формувати особливі високоадаптивні структури управління, залучати висококваліфікованих фахівців, мобілізувати фінансові ресурси за цільовим призначенням. Організаційно-економічний механізм управління природозахисною діяльністю має забезпечити ефективну взаємодію та координацію роботи різних державних і суспільних організацій, які займаються охороною навколишнього середовища на різних рівнях: державному, регіональному та місцевому. Вони мають бути незалежними в організаційно-правовому та фінансовому відношеннях від виконавчих органів державної влади і діяти в межах відповідних правових актів, затверджених Верховною Радою України. 11. На основі вивчення досвіду зарубіжних країн обґрунтовано доцільність одночасного використання двох видів платежів за природні ресурси: за їх витрату (споживання) і за право користування природними об’єктами в межах визначеної території. За допомогою першого виду платежів регулюється інтенсивність використання природних ресурсів і забезпечується нагромадження засобів на їхнє відтворення й охорону. |