У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення проблем функціонування державної власності в сучасній економіці України. Відповідно до мети і конкретних задач основні результати роботи полягають у такому. 1. На основі структурно-функціонального аналізу теорій власності автор зазначив, що державна власність являє собою відносини між державою (як суб'єктом власності) і членами суспільства з приводу спільного володіння, користування та розпорядження об'єктами власності. Будь-яка форма власності за своєю природою є історичною і життєздатною лише у тому випадку, коли не виходить за свої економічні межі. Зміна форм власності детермінована факторами структурної політики, яку проводить держава, та тенденціями її сучасного розвитку. Сутність державної власності виявляється за допомогою функцій, які вона виконує. Повнота відносин державної власності достягатиметься лише їх одночасним виконанням. Проблеми реалізації державної власності виникають разом із зміною її функцій. 2. Запропоновано авторське визначення "інверсії". Інверсія в економіці означає порушення традиційного порядку соціально-економічних процесів у трансформаційний період. Ґрунтуючись на тому, що відносини власності обумовлюють сутність економіки, автор дійшов висновку про те, що розвиток відносин власності у нашій державі носить інверсійний характер, який супроводжується революційним розвитком. Революційні перетворення здійснюються на основі чинності закону переходу кількісних змін в якісні. Проведений у дисертаційній роботі аналіз показав, що в Україні реформування власності держави було спрямовано в основному на кількісні зміни, без створення будь-якої концепції підвищення соціально-економічної ефективності даного потенціалу. 3. Уперше доведено природу суперечливості єдності понять "трансформація державної власності" і "реформування державної власності". Трансформація державної власності є процес її модифікації, що протікає спонтанно і цілком обумовлений дією об'єктивних економічних законів. На відміну від цього, реформування державної власності уявляється як свідомий, регульований суспільством процес її перетворення як усередині відносин державної власності, так і шляхом заміни її на інші форми. Трансформація припускає забезпечення співіснування державної власності з іншими формами в умовах ринку на основі його законів і передбачає якісне перетворення, тоді як реформування – це тільки кількісні зміни. Реформування є тільки першим етапом трансформації. Зроблено висновок, що в умовах інверсійного характеру розвитку відносин власності відбувається саме реформування, а не трансформація державної власності. 4. Представлено авторське визначення поняття "державний сектор". Державний сектор економіки – це ті структури держави, які безпосередньо зайняті виробництвом визначеної частки кінцевого суспільного продукту, а також розподілом і перерозподілом її між усіма членами суспільства. 5. Обґрунтовано пропозиції підсилення соціальної спрямованості економічної реалізації державної власності для досягнення її якісних змін. На мікрорівні держава як власник повинна забезпечити синтез особистих інтересів найманих робітників у державному секторі і загальнодержавних інтересів шляхом соціального захисту найманих робітників на державних підприємствах. Соціальна спрямованість економічної реалізації державної власності на макрорівні сприяє формуванню в Україні середнього класу як економічно самостійного соціального суб'єкта, що виступає як внутрішній інвестор економіки, виконує функції соціального "стабілізатора" суспільства і є джерелом відтворення кваліфікованої робочої сили. У сучасній економіці для державної власності важливого значення набуває пошук шляхів удосконалення людського капіталу з урахуванням оптимізації інтересів особистості і суспільства у цілому. У цьому і полягає зміст переходу кількісних змін у якісні. 6. Одержало подальшого розвитку удосконалення методів управління підприємствами державного сектору. У його рамках автором виділено відносно самостійні блоки, встановлено, що комплекс керуючих впливів на кожен з них з метою ефективного управління, відрізняється суттєво. 7. Запропоновано сучасну концепцію управління державною власністю. Визначено, що управління державною власністю являє собою систему організаційно-економічних відносин між різними суб'єктами з приводу використання об'єктів державної власності з метою здійснення регулюючого впливу для забезпечення суспільного відтворення. Концепція управління державною власністю повинна базуватися на таких принципах: об'єктивність, якісне правове регулювання, пріоритет еволюційного розвитку, диференціація, мінімальна достатність, комплексність і системність управління, відповідальність, компетентність, мотивація. |