Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити наступні найбільш важливі висновки, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення: 1. Сучасна державна політика стимулювання експорту може стати структурною складовою четвертого етапу розвитку системи регулювання зовнішньої торгівлі України, основними принципами якого є створення конкурентних умов на внутрішньому ринку і підтримка експортних галузей економіки, зокрема експорту товарів з високим ступенем обробки і з високою доданою вартістю. 2. Механізми підтримки експортних галузей в Україні в основному зводяться до таких важелів політики просування експорту як: адміністративний вплив на ціноутворення та собівартість експортної продукції, субсидування її виробництва, безвідсоткове кредитування за рахунок централізованих капітальних вкладень державного бюджету, пільгове оподаткування деяких експортоорієнтованих галузей, територій чи навіть підприємств. Всі вони мають бути усунені при підготовці вступу України до Світової Організації Торгівлі. Встановлено, що сучасна державна політика стимулювання експорту відповідає ознакам ринкової економіки, визнається СОТ, а тому здатна не лише адекватно замінити сучасні механізми підтримки українського експорту, але й значно покращити результати їх застосування. 3. Державна політика просування експорту спрямовується на досягнення короткострокових загальноекономічних цілей і є ефективною в періоди макроекономічної нестабільності. При застосуванні державної політики стимулювання експорту досягнення макроекономічних цілей відбувається через державні ринкові впливи в мікроекономічній площині, а тому її потрібно розглядати як елемент економічної стратегії держави. 4. Державна політика стимулювання експорту є ефективною лише в тому випадку, коли вона: а) є поряд з іншими загальноекономічними заходами однією з структурних складових державної політики підтримки експорту; б) гармонійно застосовує всі основні інструменти функціонального та матеріального характеру; в) активно “рекламує” пакет стимулюючих заходів; г) будується на принципах самоокупності окремих своїх інструментів, субсидіарності системи стимулювання експорту і глибоких зворотних зв’язках між її суб’єктами та об’єктами. 5. Політика стимулювання експорту оперує функціональними (інформаційне та консультаційне забезпечення експортних операцій, стимулювання експортерів до участі у виставках і відкриття ринків) та матеріальними (страхування витрат на формування пропозиції, пільгове кредитування та експортне страхування) інструментами. 6. Функціональні заходи стимулювання експорту уможливлюють залучення до експортування підприємств, що працюють виключно на внутрішній ринок, зокрема малих та середніх підприємств. Матеріальні заходи впливають на зменшення експортної ціни (собівартості експортної продукції) шляхом покриття економічних та політичних ризиків і надання здешевлених експортних кредитів. Вони застосовуються передусім для корегування географії та товарної структури експорту. 7. Шляхом порівняльного аналізу застосування інструментів державної політики стимулювання експорту у Франції та Німеччині з’ясовано, що механізми їх реалізації залежать від політико-економічної моделі країни. Тому українська система стимулювання експорту має враховувати економічне, політичне і культурне середовище України. Ближчою до нього є французька модель, яка ґрунтується на централістських політико-економічних принципах управління народним господарством. Однак окремі елементи системи стимулювання експорту Німеччини є значно кращими за французькі аналоги, тому можуть бути використані в Україні. На основі результатів дисертаційного дослідження запропоновані наступні рекомендації щодо впровадження та реалізації державної політики стимулювання експорту в Україні: 1) заходи по заміні елементів сучасної політики підтримки експортних галузей України мають бути здійснені протягом 1 року – орієнтовного терміну отримання Україною статусу країни з ринковою економікою і набуття членства в СОТ; 2) функцію координації державних програм стимулювання експорту слід покласти на центральну урядову інституцію, роль якої може виконувати спільна комісія Мінекономіки і Мінфіну України; 3) комісія повинна мати і розпоряджатися бюджетом на програми стимулювання експорту, який розподілятиметься серед інституцій - виконавців цих програм; 4) комісія самостійно може провадити лише термінові стимулюючі заходи; 5) доцільно створити на базі Держзовнішінформу державну центральну службу, що займатиметься збором, обробкою і розповсюдженням інформації; 6) функціональні інструменти стимулювання експорту з метою підвищення їх ефективності, гнучкості і самоокупності мають: носити терміновий характер; переважно доповнювати відповідний пакет інформаційно-консультаційних послуг, що надається приватними структурами; забезпечувати конкурентне середовище на відповідному ринку послуг, що означає рівноправне залучення приватних фірм до виконання державних програм і встановлення адекватної оплати підприємствами тотожних послуг з боку державних інституцій; передбачати часткове покриття підприємствами витрат на надання тієї чи іншої послуги. Частка може диференціюватися відповідно до поточних пріоритетів; спрямовуватися як на вітчизняних експортерів, так і на імпортерів та кінцевих споживачів за кордоном; 7) для України більш прийнятною є німецька модель пільгового кредитування експорту: здешевлення експортних кредитів Національним банком України (через особливу політику рефінансування); банком-виконавцем на початковій стадії може стати Експортно-імпортний банк України, з часом – консорціум на кшталт Товариства експортного кредитування (АКА) в Німеччині; обробка заявки на пільгове кредитування має відбуватися лише обслуговуючим приватним банком; 8) здешевлення кредитів для експортерів доцільно здійснювати як по відношенню до товарних кредитів, так і щодо виробничих кредитів; 9) з огляду на обмеженість державних фінансів система експортного страхування має передбачати такі страхові премії та їх структурну різноманітність відповідно до класів ризиків, країн, імпортерів, страхового терміну, щоб прагнути до самоокупності. | 