У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу теоретичних напрацювань у різних галузях наукових знань, норм чинного законодавства, практики державного управління, автором сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки, а саме: 1. Визначено, що державна політика правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки за умови розбудови України як демократичної, правової держави має базуватись на засадах поєднання примусу і регулювання, за пріоритетності останнього, в процесі здійснення управлінської діяльності уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування. 2. Сформульовано принципи, на засадах яких передбачено трансформувати форми власності в аграрному секторі економіки: забезпечення володіння, користування та розпорядження; компенсація державою власнику майнових витрат; законність; обмеження зростання приватної власності повинно відбуватись у межах правового поля; принцип судового захисту права приватної власності. 3. Визначено, що оцінка якості законодавства здійснюється за критеріями: гнучке реагування системи державного управління аграрним сектором економіки на зміни в макроекономіці створює необхідні умови для розвитку ринкової інфраструктури в аграрному секторі економіки, забезпечує ефективне використання результатів розвитку інфраструктури, визначає гарантії правового захисту суб’єктів ринкової інфраструктури в аграрному секторі економіки. При цьому основним критерієм оцінки якості законодавства є повнота правового регулювання, що передбачає регулювання правовими актами усіх видів та форм відносин, які потребують правової регламентації. 4. Цілісну систему управління аграрним сектором економіки складає діяльність людей, яка має певні організаційні форми прояву. З одного боку, це діяльність, пов’язана з функціонуванням окремих галузей даного сектора або окремих сфер агропромислового комплексу, а з іншого – діяльність з функціонуванням адміністративно-територіальних одиниць (сіл, селищ, міст, районів, областей, а також адміністративно-територіальних утворень – економічних районів, підрайонів, локальних господарських утворень у вигляді окремих суб’єктів господарювання). 5. Визначено, що характерними рисами державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки є: об’єктивність, демократизм, законність, розподіл влад, делегування повноважень, соціальна спрямованість, оптимізація управління, конкуренція, комплексність, керованість, контрольованість, публічність. 6. Проведено класифікацію функцій державної політики правового забезпечення державного управління аграрним сектором економіки та з’ясовано їх характерні ознаки: виступають як зовнішній прояв властивостей держави, здійснюються від імені держави уповноваженими органами (посадовими особами), мають державно-владний, організуючий характер, закріплені у формі окремих норм права. 7. Метод державного управління аграрним сектором економіки визначено як систему заходів і засобів реалізації державної політики. Підкреслено, що універсальними методами державного управління є переконання та примус. З розвитком ринкових відносин набуває значення не тільки владна, а й організуюча, регулятивна діяльність органів державного управління, яка здійснюється відповідними пріоритетними методами. Такими методами є, насамперед, економічні (наприклад, ціноутворення, самофінансування, оподаткування, відсотки по кредитах, інвестування, пільги, субсидування, державне замовлення). Вибір сукупності економічних методів залежить від концептуальних підходів, що обрані, до самого характеру реформування (швидкого або поступового), державної політики. 8. Категорії централізації і децентралізації є співвіднесеними, органічно взаємопов’язаними, перебувають у діалектичній суперечній єдності. У контексті державного управління аграрним сектором економіки дія категорій відображається через проблему забезпечення гармонізації (оптимізації) державних інтересів та інтересів регіонів (місцевих інтересів). При соціальній орієнтованості ринкових перетворень (ст. 1, 13 Конституції України) критерієм оптимальності виступає соціальна цінність – життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість, безпека людини (ст. 3 Конституції України). 9. Структура системи органів управління аграрним сектором економіки умовно має три великі підсистеми: органи, уповноважені здійснювати державне управління аграрним сектором економіки; органи, що мають окремі управлінські повноваження; органи, які безпосередньо до управлінських не відносяться, але мають повноваження, що безпосередньо визначають конкретні інституційні межі управлінської діяльності у сфері аграрного сектора економіки та органи, які здійснюють судочинство. Усі ці органи об’єднані у три великі ланки: вища, центральна і місцева та їх складові частини, які мають характер допоміжних підрозділів державних органів (окремі ланки та підрозділи). 10. Визначено основні положення Концепції державної регіональної аграрної політики із врахуванням необхідності забезпечення розмежування повноважень між органами виконавчої влади (місцевими державними адміністраціями) та органами місцевого самоврядування при здійсненні управління аграрним сектором економіки регіону. При цьому доведено необхідність розгляду регіону як певної адміністративно-територіальної одиниці. 11. Сформульовано принципи контролю, який здійснюється органами управління аграрним сектором економіки: об’єктивність, реальність, дієвість, гласність, систематичність, регулярність. Докладно проаналізовано їх зміст. Результатом проведеного аналізу став висновок про необхідність формулювання положень щодо вдосконалення інформаційного забезпечення управління аграрним сектором економіки. |