У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення завдання щодо удосконалення державної інноваційної політики України в умовах формування інноваційної моделі розвитку. Результати проведених досліджень дозволяють зробити такі висновки: 1. У сучасних умовах посилення конкурентної боротьби, прискорення науково-технологічного прогресу, формування специфічних чинників зовнішнього середовища, що вливають на національні господарства, важливого значення для стійкого економічного зростання набуває державна інноваційна політика, яку націлено на формування інноваційної моделі розвитку економіки. 2. Основною детермінантою інноваційної моделі розвитку національного господарства є постійне створення і використання інновацій в усіх сферах життєдіяльності. Важливе значення має розвиненість інноваційного бізнес-
середовища, якість системи регулювання інноваційної діяльності, ефективність механізмів підтримки інноваційних процесів. 3. Запропоновано розглядати сутність державної інноваційної політики з точки зору інституційного підходу (як сукупність інститутів, що забезпечують цілеспрямовану діяльність держави у сфері регулювання національних інноваційних процесів і формують специфічне інституціональне середовище взаємодії суб’єктів інноваційного процесу); функціонального (як сферу та типи регулюючих функцій держави); формального (як складової частини загальної політики держави, що націлено на забезпечення інтенсифікації інноваційного розвитку); системного (як комплекс заходів щодо розвитку національної інноваційної системи). Обґрунтовано, що інноваційна політика має формуватися на підставі таких принципів, як ініціативність, прецизійність, інтерактивність, об’єктивізація. 4. Установлено еволюцію механізмів державного регулювання інноваційних процесів, що притаманні 1-6 технологічним устроям, за такими показниками, як: мета, принципи регулювання, інструментарій, інституційне забезпечення та ін. Виявлено особливості шостого технологічного устрою за такими ознаками: ядро устрою, ключовий чинник, переваги, основні економічні інститути, особливості регулювання та ін. 5. На підставі діагностики особливостей реалізації державної інноваційної політики України обґрунтовано, що у сучасних умовах головне значення в її реалізації мають ресурсне, інституційне забезпечення та методи державного регулювання, які запропоновано класифікувати за 22 ознаками (сфера впливу, інституційна основа, спрямованість дії, засіб реалізації, тривалість реалізації, деталізація та ін.). 6. Визначено основні детермінанти ефективності державної інноваційної політики розвинених країн світу, серед яких: розширення і посилення ролі держави у забезпеченні інноваційного розвитку, диверсифікація інструментарію та механізмів реалізації державної інноваційної політики; перманентний розвиток інституційного забезпечення функціонування національної інноваційної системи. 7. Установлено, що основні компоненти інноваційної політики України сформовані відповідно до вимог ринкової економіки, створено управлінські структури, які координують інноваційний розвиток національного господарства, розроблено законодавче забезпечення інноваційної діяльності. Виявлено недоліки правового, адміністративного, організаційно-економічного та фінансового забезпечення заходів державної інноваційної політики. 8. Запропоновано концепцію вдосконалення державної інноваційної політики України, яка створює передумови для формування інноваційної моделі розвитку національної економіки, базується на принципах: мінімізації ризиків, емпіричної критики, стратегічної послідовності, безперервного вдосконалення, послідовної лібералізації, інституційного будівництва, прецизійності в підтримці й контролі, диверсифікації, взаємодоповнення; і передбачає формування інноваційних «полюсів зростання» економіки. 9. Розроблено науково-методичний підхід до відбору регіонів-«полюсів зростання», який включає етапи оцінки показників економічного й інноваційного розвитку, особливостей інвестиційної та інноваційної діяльності, складання картограми регіональних «полюсів зростання». Запропоновано науково-методичний підхід до відбору галузевих «полюсів зростання», який передбачає оцінку поточної експортної спеціалізації, інноваційних компонентів і накопиченого науково-технологічного потенціалу за секторами економіки, інноваційного клімату галузі. 10. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінки ефективності державної інноваційної політики, згідно з яким виконується аналіз динаміки питомої ваги інноваційних компонентів в основних макроекономічних показниках; оцінка коефіцієнтів прямої та непрямої ефективності інноваційної політики, коефіцієнта кумулятивної ефективності, розвитку прогресивних технологічних устроїв, інтегральна оцінка інноваційної активності, інтенсивності інноваційної політики. |
