В результаті дослідження демократичного цивільного контролю над воєнною сферою як особливої форми організації цивільно-військових відносин, що сприяє зміцненню національної безпеки України, доведено таке. 1. Історія відносин між владою та воєнною сферою характеризувалася постійним прагненням цивільних осіб (які перебували при владі) забезпечити контроль над армією з метою отримання монопольного права на володіння силою та можливість її застосовувати. Незважаючи на характер режиму в державі (авторитарний, тоталітарний), цивільний контроль існував завжди і став історичною формою організації цивільно-військових відносин, за якої питання безпеки, у тому числі правлячого політичного режиму, вирішували цивільні правителі (керівники). 2. Загальними рисами основних підходів у дослідженні проблематики цивільно-військових відносин, що становили інструментарій західних та вітчизняних фахівців, були необхідність запровадження інституційних механізмів контролю з боку органів державної влади за діяльністю збройних сил з метою упередження можливості їхнього втручання у внутрішньополітичну боротьбу. При цьому, встановлення контролю за функціонуванням спецслужб, правоохоронних органів (навіть на інституційному рівні) не висвітлювалося до початку аналізу процесів та проблем розбудови збалансованих цивільно-військових відносин у колишніх соціалістичних країнах. Головні відмінності у підходах українських фахівців полягали у тому, що не брали до уваги факт значного розширення складу суб’єктів контролю за військовою “машиною”, перерозподілу їхньої компетенції та впливу, який мав місце у процесі зміни форм політичного ладу. В результаті, формування громадянського суспільства у європейських державах висунуло на передній план соціум, який почав брати активну участь у визначенні необхідних параметрів та повноти гарантування державою безпеки громадян, а також перспектив розвитку країни загалом. Це стало ключовим елементом внутрішньої трансформації змісту поняття “цивільний контроль”. Саме для відображення результатів цих процесів й було запроваджене поняття “демократичний цивільний (громадянський) контроль”. 3. У державах Західної Європи та Північної Америки розвиток демократії та громадянського суспільства стали рушійною силою та, значною мірою, продуктом збалансованих цивільно-військових відносин, перетворення їхньої особливої форми (демократичного цивільного контролю) на ефективну систему забезпечення стабільності і гармонійного розвитку і суспільства, і держави. З огляду на розподіл компетенції та можливостей суб’єктів, такий контроль набув різних видів, а основні принципи громадянського суспільства були екстрапольовані на базові принципи функціонування армії у демократичній державі. 4. Досвід державотворення, розвиток політичної системи дали можливість сформувати у кожній країні власні типи і моделі організації цивільно-військових відносин. Але в Україні як державі перехідного типу, у якій громадянське суспільство лише зароджується, а, окрім Збройних Сил, існує ще низка військових формувань (що входять до складу Воєнної організації), застосування типів, моделей, а також критеріїв визначення “зрілості” демократичного цивільного контролю, прийнятих у державах розвинутої демократії, є недоцільним. Запровадження такого контролю в Україні має охоплювати не тільки Воєнну організацію (воєнну сферу), а й органи державної влади, що відповідають за вироблення державної політики у сфері національної безпеки. Тому й оцінку стану справ потрібно здійснювати і у воєнній сфері, і у владних структурах. 5. На початковому етапі створення збалансованих цивільно-військових відносин необхідним є запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю, в рамках імплементації якої мають бути визначені пріоритетні завдання зі створення ефективної системи національної безпеки. Сучасна ситуація з реалізацією виконавчою владою функції суб’єкта демократичного цивільного контролю свідчить про наявність істотного дисбалансу у бік підконтрольності воєнної сфери Президенту України, РНБО України та Секретарю Ради на тлі нечітко окресленої та незначної функції Кабінету Міністрів України. Такий стан справ є однією з причин того, що у нашій державі (попри створення солідної нормативної бази) контроль над воєнною сферою залишається цивільним, але не демократичним, а рівень забезпечення захисту суспільства та держави не відповідає наявним загрозам національній безпеці. Тому надзвичайної актуальності набуває чіткій розподіл компетенції між Президентом, Прем’єр-міністром та Секретарем РНБО України стосовно вироблення та виконання рішень у сфері національної безпеки і оборони. Наступним кроком є започаткування роботи щодо розробки і винесення на суспільне обговорення проектів низки концептуальних документів, зокрема “Стратегії національної безпеки” тощо, якими б визначалися пріоритети створення системи забезпечення національної безпеки та розвитку Воєнної організації на середньо - і довгострокову перспективу. 6. З метою виконання парламентом України функції противаги впливу виконавчої гілки влади (на цей час залучення саме законодавчої гілки влади до вироблення державної політики у воєнній сфері має, великою мірою, формальний та фрагментарний характер), в процесі впровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю Верховна Рада України повинна здійснювати регулярний моніторинг імплементації наявної нормативної бази з питань функціонування воєнної сфери. Вже сьогодні є відповідні механізми для отримання регулярних звітів про діяльність складових Воєнної організації, стан дотримання в них прав людини, опублікування їхньої відкритої частини у ЗМІ. Парламент отримає можливість перетворитися на активного суб’єкта забезпечення національної безпеки також завдяки запровадженню інституту Уповноваженого з прав людини у справах захисту військовослужбовців, створенню комісії з питань діяльності та розвитку Воєнної організації (до роботи якої залучатимуть експертів з державних та неурядових аналітичних установ). У такий спосіб парламентський контроль буде охоплювати бюджетну сферу (участь у формуванні, удосконаленні процесу забезпечення фінансування воєнної сфери), військово-технічне співробітництво та виконання міжнародних зобов’язань держави у воєнно-політичній сфері, дотримання прав людини і громадянина у складових Воєнної організації. 7. Обов’язковим елементом підвищення ступеню взаємодії суб’єктів системи національної безпеки в процесі її створення є активізація роботи органів юстиції щодо моніторингу стану дотримання законодавства у військах та державних структурах, уповноважених виробляти і реалізовувати політику у воєнній сфері. У разі виявлення будь-яких порушень чинного законодавства та статутних документів (складових Воєнної організації), у встановленому порядку невідкладно мають вживатися відповідні заходи. Така діяльність згаданих органів дасть можливість отримати реальну картину щодо масштабів порушень законодавства, прав людини у Воєнній організації та вживати ефективні заходи з метою виправлення ситуації. Крім того, важливе значення має участь органів юстиції у формуванні адекватної демократичному суспільству корпоративної етики військовослужбовців шляхом залучення до інформаційно-виховної роботи, вироблення правил поведінки у військовому колективі, упередження випадків порушення дисципліни. Базовою умовою виконання органами юстиції вищезазначених функцій є збільшення їхньої незалежності (у тому числі, за рахунок окремого від центральних органів державної влади та складових Воєнної організації фінансування), вжиття заходів щодо поліпшення матеріального забезпечення, а також збереження системи підготовки кадрів. 8. Наявна процедура вироблення державної політики у сфері національної безпеки зводить до мінімуму участь ЗМІ, громадських організацій, наукових центрів. Запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю спрямоване на розв’язання головних проблем, що зумовили виникнення такої ситуації. По-перше, підвищуватиметься рівень обізнаності суспільства та доводитиметься необхідність участі у виробленні і контролі за реалізацією державної політики, її орієнтації на захист громадян та створення безпечного середовища розвитку суспільства. По-друге, через ЗМІ, діяльність громадських організацій суспільство залучатиметься до обговорення актуальних питань національної безпеки. По-третє, забезпечуватиметься постійне інформування громадськості центральними органами виконавчої влади та відомствами (яким підпорядковані складові Воєнної організації) про сучасні процеси трансформації воєнної сфери і, як результат, підвищуватиметься рівень обізнаності журналістів, представників мас-медіа у цій проблематиці. Широке залучення компетентних громадських організацій (відповідного профілю діяльності), наукових центрів, участь їхніх представників в опрацюванні проектів концептуальних документів з проблематики функціонування воєнної сфери дасть можливість керівництву держави приймати рішення на підставі результатів об’єктивного аналізу ситуації у Воєнній організації, у державі, у світі. 9. Проведення зазначених заходів стане практичним кроком на шляху введення в дію якісно нової схеми обґрунтування завдань та функцій Воєнної організації, здатність якої на високому рівні виконувати завдання з протидії та нейтралізації сучасних викликів та загроз буде базовим елементом системи забезпечення національної безпеки держави. 10. Воєнна реформа в Україні передбачає проведення радикальних перетворень не тільки у Збройних Силах (реформування армії), а й усієї воєнної сфери. А впровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю має на меті забезпечити виконання заходів, спрямованих на деполітизацію Воєнної організації та її трансформацію в інструмент гарантування демократичного розвитку суспільства, безпеки, стабільності та процвітання держави. Ключовим аспектом забезпечення успішності воєнної реформи є зміна існуючої системи державного оборонного планування. Це дасть можливість оптимізувати процес фінансування воєнної сфери (у тому числі, за рахунок ліквідації зайвих ланок військового організму), удосконалити механізми розподілу та використання коштів. Ухвалення низки державних документів щодо розвитку Воєнної організації як єдиного комплексу органів державної влади та військових формувань дозволить створити необхідні механізми і визначить порядок взаємодії усіх її складових в процесі виконання завдань із захисту держави. Воєнна реформа, так само як і реформування Збройних Сил, вимагає значних фінансових ресурсів, у тому числі для підвищення матеріального забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей, реалізації прав та свобод людини і громадянина. Тому проведенню будь-яких заходів має обов’язково передувати здійснення відповідних розрахунків та гарантоване отримання необхідних обсягів фінансування. 11. Загалом на цей час повільність у розвитку демократичних процесів в Україні залишається стримуючим чинником формування збалансованих цивільно-військових відносин. Запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю є доцільнішим, ніж форсування процесу перетворення воєнної сфери на об’єкт такого контролю. Поетапність буде запорукою ефективності трансформації цивільно-військових відносин, сприятиме поступовому вирівнюванню можливостей повноцінного виконання всіма суб’єктами демократичного цивільного контролю своїх функцій. Це стане базовим елементом перетворення такого контролю на дієву форму організації суб’єктів забезпечення національної безпеки. 12. Національна безпека є важливою для будь-якого суспільства, але у демократичній державі вона є засобом забезпечення громадянського миру та прав людини. Метою розбудови демократичного цивільного контролю в Україні є створення передумов для запобігання порушенню або обмеження державою прав людини та основних свобод громадян, мотивуючи такі дії “захистом” національної безпеки. Створення демократичної, правової держави проголошено пріоритетом розвитку України, тому запровадження демократичного цивільного контролю за діяльністю органів державної влади та воєнною сферою залишатиметься однією з основних умов реалізації згаданої мети. | 