Дисертаційна робота „Демогеографічна ситуація українсько-польського пограниччя” є дослідженням, що містить важливий науковий та практичний аналіз. Особлива увага приділена унікальності й гостроті сучасної демогеографічної ситуації пограниччя, її внутрішньорегіональним відмінностям. Виконано аналіз передумов формування демогеографічної ситуації, прояву кризи демографічних процесів, зокрема у природних та міграційних процесах, шлюбно-сімейній та статево-віковій структурах. Досліджено динаміку кількості населення, її втрат унаслідок демографічної кризи, на підставі використання демостатистичного аналізу великої кількості інформації 1979–2002 рр. Визначено вихідні теоретичні і методологічні положення вивчення демогеографічної ситуації регіону. Головні висновки роботи зводяться до такого: 1. Найважливішими чинниками, що впливають на формування демогеографічної ситуації пограниччя, є: суспільно-географічне положення регіону, історико-географічні, природно-екологічні та соціально-економічні фактори. 2. Упродовж досліджуваного періоду динаміку кількості населення можна схарактеризувати такими періодами: а) 1979–1986 рр. – збільшення кількості населення унаслідок зростання природного приросту; б) 1987–1993 рр. – сповільнення збільшення кількості населення внаслідок постійного зменшення показника природного приросту за незначного міграційного скорочення; в) 1994–2002 рр. – зменшення кількості населення внаслідок депопуляції та міграційного відпливу. 3. До 1993 р. переважним фактором формування кількості жителів у регіоні був природний приріст населення, який неухильно та без коливань зменшувався з 1986 р., досягнувши від’ємного значення у 1994 р. Якщо у 1994 р. кількість смертей перевищила кількість народжень на 3,3 тис. осіб, то у 2002 р. – на 13,0 тис. осіб, і коефіцієнт природного скорочення становив 3,5 , відповідно у міських поселеннях – 2,0 , у сільських – 5,6 . У загальних втратах кількості населення регіону на втрати унаслідок депопуляції припадає 35,6 %. Зазначимо, що природне скорочення сільського населення було ще у 1991 році. Воно набуло спонтанного характеру і поки що немає ознак його пом’якшення. У міських поселеннях депопуляція почалася дещо пізніше, у 1998 р. Інтенсивність природного зменшення сільського населення і тепер є значно вища (у 2,1 раза), ніж міського. З урахуванням територіальних відмінностей регіону зазначимо, що депопуляція охопила практично всі райони пограниччя, виняток становлять лише деякі поліські та карпатські райони. 4. Міграційні процеси населення виявляються в еміграції, падінні інтенсивності міграційних процесів, повільній переорієнтації міграційних потоків з міських поселень у сільську місцевість, у формуванні міждержавних потоків трудових мігрантів. У загальних втратах населення міграційне зменшення становило 64,4 %. Головний чинник міграційного відпливу населення – економічний. Оскільки регіон пограничний, є всі зручні передумови та можливості закордонних міграцій, зокрема, трудових. Найбільші втрати кількості населення унаслідок міграційного скорочення зафіксовано у Перемишлянському районі, карпатських та поліських районах пограниччя. Унаслідок міграції зменшилась кількість населення в усіх вікових групах. У 2002 р. еміграційний відплив молодого (15–28 років) населення був в 1,2 раза більшим, ніж у цілому по усіх вікових категоріях. Із 100 % від’ємного сальдо міграції 38,3 % припадало на чоловіче населення, 61,7 % – на жіноче; 51,1 % – припадало на тих, хто перебувають у шлюбі. Аналіз дає підстави стверджувати, що наймогутнішим чинником деструктивних зрушень у демогеографічній ситуації регіону є несприятливі показники механічного руху населення, що негативно впливають на демографічні процеси у регіоні. 5. Звуження обсягів природного відтворення та розширення обсягів міграційного скорочення населення регіону зумовили зрушення в його статево-віковій структурі. Відбувається процес старіння населення та поступовий перехід вікової структури до „регресивного” типу. Найбільше постаріння простежується серед сільського населення. Збереження високого рівня смертності населення та від’ємного сальдо міграції у працездатному віці збільшує демографічне навантаження непрацездатними та дітьми. Навантаження дітьми зменшується, а особами похилого віку – збільшується. Фіксується статева диспропорція, негативні демографічні наслідки якої полягають у тому, що за такого дисбалансу формується менша кількість подружніх пар, яка могла б сформуватись, та, відповідно, менша кількість дітей, які могли б народитись серед осіб цих вікових груп за умов, якби не було статевої диспропорції. У територіальному аспекті зазначимо, що найстарішою ця структура склалась у таких районах, як Перемишлянський, де частка осіб пенсійного віку із загальної кількості населення становить 30,6 %, Жидачівський – 29,6, Мостиський – 25,2. Дещо ліпша ситуація – у Дрогобицькому та Яворівському районах, де цей показник становить 17,9 і 18,8 %. Найнижчий показник є лише у Маневицькому районі – 13,7 %. Отже, сформована статево-вікова структура населення регіону зі збереженням теперішніх демографічних процесів сприятиме зменшенню кількості населення і подальшому „розширеному” процесу старіння населення. 6. Просторова диференціація показників та їхня динаміка, що характеризують сучасну демогеографічну ситуацію у регіоні, дали змогу делімітувати вісім демогеографічних районів: Центрально-Північний та Південно-Східний – вище середнього рівень демогеографічної ситуації, Південно-Західний – середній рівень демогеографічної ситуації, Північно-Східний, Центральний та Центрально-Східний – низький рівень демогеографічної ситуації, Північно-Західний – дуже низький рівень демогеографічної ситуації, Південний – найнижчий рівень демогеографічної ситуації. 7. Порівняно з докризовим періодом демогеографічна ситуація найнегативніших змін зазнала у міських поселеннях: 61,5 % загальнорегіональних втрат відбулись, головно, за рахунок міських жителів. У регіоні 64,4 % із загальнорегіональних втрат сформувались унаслідок „дефіциту” народжень. Осередком найбільших втрат населення, що поєднує нестачу народжень та надлишок смертей, були Центрально-Північний, Південно-Західний демогеографічні райони, а найменших – Південний, Північно-Західний та Центральний райони. Виявлено, що Центрально-Північний і Південно-Західний райони у порівнянні з Південним, Північно-Західним і Центральним районами перебувають у дещо ліпшому соціально-економічному становищі, а нестача народжень – найвища. Зроблено висновок, що матеріальний фактор не завжди є вирішальним стосовно дітонароджень. У цих районах проживає висока частка міського населення (68,3 і 69,8 %), серед якого простежується орієнтація на малодітність. А Південний, Північно-Західний та Центральний райони, в яких у значній кількості переважають сільські жителі (78,2, 76,3, 67,3 %), мають низький рівень економічного розвитку та високий показник безробіття, а нестача народжень на загальнорегіональному рівні є найнижчою. У цьому випадку, мабуть, важливу роль відіграє збереження традиційного способу життя, побутової культури, що передбачають традиційно підвищену дітородну активність населення. 8. Головними проблемами сучасної демогеографічної ситуації регіону є падіння народжуваності і підвищення смертності, що породили депопуляційну складову демографічної динаміки; скорочення шлюбності та збільшення розлучуваності, що деформували шлюбно-сімейну структуру населення; економічний чинник міграційного відпливу населення зумовив глибоку і затяжну міграційну кризу населення; деформація вікової структури населення, зокрема її перехід до „регресивного” типу, зумовила постаріння населення; демографічні процеси у цілому спричинюють скорочення кількості населення тощо. Згідно з зазначеними вище проблемами особливе занепокоєння викликає відсутність ознак відновлення демографічного відтворення, або хоча б демографічної стабілізації. 9. Головні заходи поліпшення демоегографічної ситуації регіону повинні бути спрямованні на формування людей у сфері зайнятості, подолання безробіття, поліпшення політики у галузі заробітної плати, житлової, податкової, кредитної та ін. А це, відповідно, поліпшить міграційну ситуацію у регіоні, зменшить показник закордонної трудової еміграції, що зумовить низку позитивних зрушень у статево-віковій та шлюбно-сімейній структурах населення. Зазначимо, що загальна депопуляція, яка характеризує розвиток демографічних процесів, є не тільки наслідком соціально-економічної кризи, а й деякою мірою результатом зміни вікової і статевої структури населення. Адже віковий склад населення щорічно виснажується падінням народжуваності та еміграцйним відпливом людей дітородного віку. Зазначені проблеми демогеографічної ситуації регіону потребуватимуть відповідної активної й ефективної демографічної політики, головна мета якої повинна полягати не стільки в досягненні природного приросту (що нині нереально), скільки у зведенні демографічних втрат до найменшого рівня. Необхідно стимулювати народжуваність з метою уповільнення подальшого падіння інтенсивності дітонародження. Реальний вихід із сучасної демогеографічної ситуації, що є кризовою, полягає не лише у припиненні депопуляції, а й, насамперед, у збереженні здоров’я населення, у відновленні трудового потенціалу. Цілеспрямовані заходи на збереження населення шляхом запобігання руйнуванню його здоров’я, що зумовлює показник високої смертності, сприятиме й пом’якшенню депопуляції через зниження цього показника. Зазначимо, що практичне значення результатів цього дослідження полягає у тому, що положення роботи можуть бути використані як методична база для обгрунтування головних засад демографічної політики на регіональному рівні. |