1. Основний корпус пам’яток, проаналізованих у дисертації, належить до ХІХ–першої пол. ХХ ст., що зберігаються в музеях України, Польщі та приватних колекціях (Львів, Київ). Особливу мистецьку цінність для наукового дослідження має збірка кераміки П.Лінинського (ХV–ХХ ст.), яку вперше повністю опрацювала дисертантка. 2. Спираючись на усталену історико-археологічну періодизацію, в роботі окреслено найстійкіші та найтиповіші графеми, які спостерігаються на пам’ятках більшості археологічних культур з етнічної території України і збереглися аж до ХХ ст.: лінія, зиґзаґ, трикутники, ромби, сітка, спіралі, свастика, хрести, “сосонка”. Підкреслено “живучість” окремих із них унаслідок їх давнього символічного та апотропеїчного значення, а також через декоративну довершеність та прийом застосування. 3. “Вазон” розглядається як один із домінантних мотивів рослинного характеру. Вперше на численних пам’ятках ХVІ–ХХ ст. показано географію поширення цього мотиву в межах України: Івано-Франківщина (Косів, Пістинь, Коломия), Чернігівщина (Ічня, Ніжин), Полтавщина (Опішне), Київщина (Дибинці) та частково у контексті європейського гончарства. Доведено, що вазоновим композиціям характерна певна амбівалентність, що виявляється у можливостях переходу одного виду в інший, зокрема гілка–букет–вазон–дерево. На прикладі пам’яток із музейних збірок та приватних колекцій доведено, що мотив “вазона” займав панівне місце у декоруванні кераміки. 4. Встановлено, що зображення тварин, риб та птахів характерне для тих гончарних центрів, в яких домінуючим був розпис. Визначено, що поміж тваринними мотивами на гончарних виробах перевага надавалася зображенню оленя, вола, коня, риби, птаха, іконографія яких наповнена варіативністю та локальними відмінами. 5. Доведено важливу роль в оздобленні народної кераміки України сюжетів із міфологічною, християнською та побутовою тематикою. Вперше в українському мистецтвознавстві детальному аналізові піддано розписи з зображенням Сенмурва, русалки, однорога, сирени, василіска. 6. Стверджено, що християнські мотиви та сюжети, які зустрічаються у декоруванні мисок, полумисків, дзбанків та кахель, відзначаються різноманітністю іконографічних типів, почерпнутих з іконопису, народної гравюри, ікон на склі. Існувало коло улюблених святих, з-поміж яких виділялися зображення Богоматері з Дитям, св. Миколая; рідкісними у гончарстві є зображення св. Петра і Павла. У науковий обіг введено обширний матеріал із зображеннями ангелів, церков та дзвіниць на гончарних виробах. Наголошується, що українські гончарі творчо підходили до усталених схем. 7. Розглянуто найпоширеніші фігурні зображення та побутові сценки на посуді, іноді у співставленні з кахлевими розписами, що виявляє їх ареал та розширює характеристику образів. Завдяки віртуозності виконання, сміливому рисунку, оригінальній подачі образів та різноманітності зображених новими варіаціями в одязі гончарі досягали вражаючого ефекту композиції та індивідуальної виразності персонажів. 8. Здійснено порівняльний аналіз національних особливостей оздоблення традиційних українських керамічних виробів у слов’янському та частково загальноєвропейському контексті, встановлено аналоги окремих мотивів та сюжетних сцен української кераміки із виробами Білорусі, Болгарії, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Угорщини, Чехії. Послідовне зіставлення окремих мотивів дозволяє увиразнити варіативність композиційних схем у творах українських гончарів. 9. На прикладі аналізу численних пам’яток встановлено, що семантика декору залежить передусім від функціонального призначення предмета, а виразність декору – від вибору композиції, мотивів, елементів та мистецької традиції. Розглянуто головні композиційні прийоми (ритму, симетрії, динаміки тощо), звернуто увагу на роль кольору. 10. Аналіз корпусу пам’яток гончарства дозволяє ствердити, що у декорі різних типологічних груп кераміки (мисок, тарілок, дзбанків, кахель тощо) простежуються спільні теми, однак спостерігаються й локальні відміни. 11. У декоруванні гончарних виробів тісно переплелися національна художня традиція та окремі впливи візантійського і західноєвропейського мистецтва. Гончарі завжди шукали нові декоративно-виражальні засоби як у доповненні елементами узвичаєних іконографічних схем, образів та сюжетів, так і розробці низки орнаментальних мотивів. Це було пов’язано з національним менталітетом, глибокими традиціями, цілим спектром вірувань та обрядів, специфікою матеріалу тощо. 12. Для вивчення іконографічних типів декору традиційної кераміки вперше в українському мистецтвознавстві використано графічно-схематичний метод. Це дозволило з’ясувати, що варіативність композицій в оздобленні гончарних виробів базується на великій кількості мотивів, більшість з яких характерні для інших видів декоративно-ужиткового мистецтва. 13. З’ясовано, що в декоруванні української кераміки важлива роль належала традиціям. Це проявлялося у передачі з покоління в покоління домінантних мотивів та елементів, які з плином часу модифікувалися, збагачувалися деталями, що створювало оригінальні композиційні ефекти. 14. Таким чином, розглянуті домінантні мотиви в декорі української кераміки виявляють основний семіотичний зміст і стилістичний характер національно-мистецького субстрату орнаментики. 15. Дисертація відкриває перспективи для подальших наукових досліджень ліпного і технологічного декору кераміки, традиційного оздоблення виробів зі скла, художнього металу, кістки та рогу тощо. |
