У широкому розумінні дихотомія свій/чужий визначається як орієнтир у навколишньому й внутрішньому світі людини, який забезпечує усвідомлення людського Я та належить до універсалій людського мислення. У художньому тексті дихотомія свій/чужий відображена в різних вимірах: як універсальна категорія, що віддзеркалює загальнолюдські засади мислення; як один із виявів авторського світобачення; а також як компонент художньої системи твору, де вона актуалізується в сукупності словесних і персонажних образів. Вивчення дихотомії свій/чужий як складника образної системи романів Г.Гріна дозволяє зробити певні узагальнення не лише щодо мовних засобів її вираження, але й щодо тенденцій формування образної системи художнього тексту в цілому й ролі тих чи інших засобів художньої образності, зокрема художнього порівняння, в цьому процесі. Пропонуючи новий погляд на художнє порівняння, ми визначаємо його як таке, що є невід’ємною частиною художньої системи тексту, в окремих випадках породжуючись нею. До складу художніх порівнянь входять не лише власне художні (образні й параболічні) порівняння, а й ті, що ми називаємо потенційно художніми, – порівняння, які поза контекстом художнього твору позбавлені експресивності, належачи до розряду логічних або узуальних. У романах Г.Гріна включення таких порівнянь до образної системи творів відбувається внаслідок впливу лексико-семантичного, сюжетного, характерологічного й композиційного контекстів на мікро-, макро- та мегарівнях тексту. Факторами, що сприяють набуттю логічними й узуальними порівняннями стилістичної значущості, є контекстуальна зв’язаність порівняння з іншими елементами художнього твору, які репрезентують семантичні категорії “свого”, “чужого” та “кордону”; розбіжності між текстовим і реальним світом; наявність відповідного семантичного потенціалу в лексичних одиниць, які входять до складу порівняння. Аналіз засобів вербального втілення дихотомії свій/чужий у системі художніх порівнянь романів Г.Гріна не виявив залежності характеру вербалізації дихотомії від типу порівняння і показав, що засоби окреслення образу чужого є більш різноманітними. Водночас між художніми порівняннями різних типів існують відмінності щодо механізмів створення образності та засобів мовного втілення напруження, яке виникає в результаті взаємодії між складниками дихотомії. Розгляд системи словесних і персонажних образів крізь призму дихотомії свій/чужий дозволив визначити раніше непомічені особливості індивідуального стилю Г.Гріна й виявити відмінності в способах і характері вербалізації свого й чужого в його романах порівняно з тими, що укорінені в свідомості носіїв англійської мови. Так, у проаналізованих творах спостерігаються трансформації значення мовних одиниць – формальні маркери свого можуть перетворюватися на показники чужого, й навпаки. Деякі мовні одиниці стають засобами втілення дихотомії свій/чужий саме в контексті романів Г.Гріна. Це пояснюється, з одного боку, базовими ознаками дихотомії, зокрема тенденцією її полюсів до взаємопроникнення, та суб’єктивністю при визначенні свого й чужого, яке можливе лише щодо певної точки відліку. З іншого боку, передумовою появи таких нових значень є динамічність самої мовної системи, яка дозволяє відхилення в контекстуальному вживанні слів від закономірностей, яким лексеми підлягають у мовній ієрархії. У подальшій роботі доцільним вважаємо дослідження особливостей репрезентації дихотомії свій/чужий у художній системі творів інших письменників, зокрема Д.Г.Лоуренса. Перспективним видається аналіз образних засобів втілення дихотомії свій/чужий, які базуються на образ-схемах, а також вивчення художніх порівнянь, компоненти яких належать до однієї категоріальної сфери, шляхом застосування методики концептуальної інтеграції. |