У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у науковому обґрунтуванні, визначенні, аналізі та характеристиці сучасних світових тенденцій воєнного виробництва, розкритті напрямів їх впливу на формування воєнно-економічної безпеки, розробці рекомендацій та пропозицій щодо підвищення ефективного забезпечення воєнно-економічної безпеки в сучасних умовах реформування Збройних сил та визначення шляхів створення самодостатнього оборонно-промислового комплексу України як складової системи національної безпеки. У результаті дослідження сучасних тенденцій воєнного виробництва, шляхів та принципів оборонного планування можна зробити наступні висновки: 1. До тенденцій сучасного воєнного виробництва відносяться: концентрація, інтернаціоналізація, диверсифікація та приватизація воєнного виробництва. Вплив цих тенденцій призводить, з одного боку, до більш ефективного функціонування оборонного сектора економіки, з іншого, до зменшення ролі національних урядів у контролі та регулюванні постачання озброєнь національним та іноземним збройним силам. Ці тенденції, водночас, впливають на рівень прозорості розвитку військових технологій, виробництва військової техніки та надання послуг, що постійно здійснюються у рамках великих і впливових приватних компаній. 2. Трансформація економічної системи оборонного планування в Україні повинна носити системний характер, тобто охоплювати всі сторони даного процесу, забезпечуючи збалансованість його складових елементів, що дасть змогу систематизувати реформування та розвиток Збройних сил України з урахуванням зовнішньої і внутрішньої політики держави, її економічних можливостей, тенденцій розвитку міжнародних відносин, завдань воєнно-економічної безпеки. 3. Структурна перебудова Збройних сил України має здійснюватись з урахуванням характеру сучасних збройних конфліктів, здійснюватися на основі змісту, умов та обсягу завдань, покладених на різні структури. Метою перебудови повинно стати досягнення стабільності й уніфікації за вертикаллю структур, набуття ними максимальної самостійності й автономності під час виконання бойових завдань та спроможності оперативно реагувати на раптові зміни обстановки, підвищення маневреності й мобільності тощо. Для вирішення цих завдань потрібні: визначення оптимальної моделі, бойового потенціалу, структури та чисельності Збройних сил, а також реального стану Збройних сил як системи; розроблення балансу ресурсів між існуючою й оптимальною моделлю Збройних сил, а також чіткої, логічної схеми, яка передбачала б етапи, шляхи, ресурси й джерела, необхідні для досягнення поставленої мети; розроблення мережно-графічної моделі подій і ресурсного забезпечення; планування, організація та управління ресурсами відповідно до даної моделі; призупинення відтоку ресурсів з оборонної сфери, тобто безкоштовної та безповоротної передачі активів, які має сфера управління Міністерства оборони; призупинення фінансування безперспективних програм і об’єктів; відновлення Концепції економічної та господарської діяльності Збройних сил України за сучасних умов; прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на соціальний захист військовослужбовців (наприклад, Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”); залучення інвестицій, системи іпотечного кредитування, лізингів та інших форм, які знижують навантаження на бюджет; максимальне переведення навантажень обслуговуючих структур на приватний сектор економіки (аутсорсинг); запровадження ефективної інформаційної системи управління та контролю у сфері фінансово-економічного, технічного й тилового забезпечення військ і сил; введення нової системи планування бюджетних ресурсів для суттєвого підвищення їх результативності й ефективності. 4. Прогнозні показники, що затверджені Постановою КМУ “Про прогнозні показники видатків із загального фонду Державного бюджету на потреби оборони на період до 2015 року” № 126 від 4.02.2004 року, не забезпечують виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України, сприятимуть руйнуванню оборонної сфери України. Доцільно доручити Міністерству фінансів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству оборони доопрацювати постанову КМУ “Про прогнозні показники видатків із загального фонду державного бюджету на потреби оборони на період до 2015 року” відповідно до вимог Закону України “Про оборону України”, інших законодавчих актів, міжнародних зобов’язань України. 5. При формуванні оборонних бюджетів та видатків зусилля України мають бути спрямовані на застосування економічних критеріїв в управлінні оборонним бюджетом, як це прийнято у розвинених країнах. Україна може використати досвід провідних держав у таких напрямах: нові принципи управління на основі досвіду комерційного сектору, спрямовані на створення оборонних агентств, відповідальних за надійне постачання товарів та послуг у межах визначеного бюджету; поширення конкуренції на оборонну галузь при укладанні контрактів, ринковому тестуванні та виборі зовнішнього фінансування; вдосконалення методів обмеження витрат та перегляд пріоритетів у контексті скорочення наявних ресурсів. 6. Для створення нової структури управління, яка б забезпечила єдине технологічне планування розвитку ОПК України на рівнях довгострокового розвитку озброєння і військової техніки, державного оборонного замовлення та конверсії оборонної промисловості потребують вдосконалення: система державного управління і контролю за збереженням та використанням державного майна; структура і функції центральних органів виконавчої влади, їхніх окремих підрозділів, які забезпечують формування і реалізацію структурної перебудови ОПК; система ліцензування виробництва продукції оборонного призначення; система державного планування і фінансування у сфері досліджень та розробок; система управління процесами диверсифікації оборонних виробництв. Об’єктивно за своїм потенціалом, розмірами, геостратегічним розташуванням Україна відноситься до великих європейських держав, її військовий потенціал за умови успішного реформування має всі підстави бути значно вагомішим надбанням для євроатлантичної системи колективної безпеки, ніж потенціал нових членів альянсу і кандидатів на вступ разом узятих. Як член такої системи безпеки Україна має всі підстави бути не споживачем, а одним з провідних і найвагоміших її виробників, а вивчення і використання досвіду сучасних тенденцій воєнного виробництва дасть змогу визначити та втілити у життя найбільш оптимальні шляхи досягнення цієї мети. | 