Анотація до роботи:

Семенов В.В. Спеціальні знання в розслідуванні злочинів (зміст, організація використання). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню існуючих теоретичних і правових проблем використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

У роботі уточнене й сформульоване авторське поняття „спеціальні знання”, „спеціаліст”. Відокремлені основні форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів, надане їх авторське тлумачення. Проаналізовано генезис спеціальних знань у розслідуванні злочинів. Виділено основні напрямки наукових досліджень, що проводилися в експертно-криміналістичних установах України. Розглянуто місце та роль суб’єктів використання спеціальних знань у процесі розслідування злочинів. Уточнені завдання, правові основи та принципи взаємодії між суб’єктами використання спеціальних знань. Виділені напрями вдосконалення спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

У висновках роботи містяться підсумки дослідження, які, на думку автора, є певним внеском в теорію кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи та в практичну діяльність з розслідування злочинів.

1. Визначено, що необхідність використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів обумовлена складністю та специфікою процесу доказування обставин у кримінальній справі. Особливо це характерно для сучасного періоду, коли для підготовки, скоєння та укриття злочину використовуються передові наукові технології, сучасні технічні засоби та методи;

2. Встановлено, що основою спеціальних знань у розслідуванні злочинів є знання з різних сфер людської діяльності, накопичені в процесі історичного розвитку;

3. Сформульовано авторське поняття спеціальних знань, що застосовуються в розслідуванні злочинів. Під якими слід розуміти неодноразово апробовані наукові знання, практичні вміння та навички, які сформувалися під час отримання загальної та професійної освіти, досвіду роботи за спеціальністю і які можна використати відповідно до процедурних правил кримінально-процесуального закону для вирішення його завдань;

4. Обґрунтовується, що до спеціальних знань слід відносити і криміналістичні знання, які використовуються для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження слідів, а також ті знання, які використовуються при проведенні судових експертиз;

5. Умовно визначені етапи розвитку спеціальних знань, до яких відносяться: а) початок залучення спеціальних знань у процес розслідування злочинів; б) формування інституту спеціальних знань; в) удосконалення інституту спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів.

Кожний етап характеризується певними особливостями, які обумовлені рівнем та ступенем розвитку соціально-економічних та правових основ держави і суспільства.

6. Встановлено, що організація використання спеціальних знань є комплексом управлінських, методичних, тактичних та кримінально-процесуальних засобів, прийомів та методів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства.

7. При розслідуванні злочинів використовуються чотири процесуальні форми спеціальних знань: а) судова експертиза; б) участь спеціаліста в слідчих діях; в) здійснення ревізійної (контрольно-перевірочної) діяльності; г) довідкова та консультативна допомога спеціаліста.

Найбільш розповсюдженою та ефективною формою використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів є участь спеціалістів у слідчих діях. Ця форма – основна, а судова експертиза є вищою формою використання спеціальних знань.

8. Розкриті завдання, правові основи та принципи взаємодії суб’єктів, які використовують спеціальні знання в розслідуванні злочинів, з урахуванням тенденцій розвитку та використання спеціальних знань.

9. Виявлені найбільш розповсюджені причини нерезультативного використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Запропоновані основні напрями вдосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

У додатках дисертант наводить таблиці, що ілюструють положення дисертації.

Публікації автора:

1. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності: Монографія. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 352 с. (у співавторстві з Євдокіменко С.В., Кузьмічовим Я.В., Хільченком С.В.).

2. Взаимодействие органов досудебного следствия и дознания при расследовании преступлений, связанных с незаконным оборотом наркотических средств. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2004. – № 1(14). – С. 76-78.

3. Взаємодія працівників правоохоронних органів при розслідуванні злочинів. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – Вип. 3. – С. 121-126.

4. О формировании социальных и профессиональных качеств судебного эксперта. // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики: Збірник наукових праць. – Харьков: Право, 2005. – Вип. 5. – С. 144-151.

5. Криміналістика ХХ століття в країнах східної Європи. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – Вип. 5. – С. 30-37.