У цьому дослідженні, виходячи з розуміння комунікації як лінгвоментального процесу, комунікативно-позиційний статус слухача визначаємо як результат спільної діяльності комунікантів: мовця, який прямо або опосередковано позначає слухача, та слухача, який сприймає засоби позначення. Оперуючи поняттям дискурсу, що спирається на інтеракційну модель комунікації, вивчаємо взаємодію чинника слухача з дискурсивними характеристиками, враховуючи як характеристики вербального плану – інтеракційні, комунікативно-змістовні, мовно-мовленнєві, так і характеристики екстралінгвального плану – соціальні, міжособистісні особливості комунікантів, їхній психологічний стан; також простежуємо взаємозв’язки екстралінгвальних і вербальних характеристик; виявляємо релевантні слухачу стратегії комунікантів. Дискурсивний підхід сприяє уточненню поняття “полілог”: його вважаємо підтипом діалогу (разом з діадою), причому за провідний критерій обираємо не кількість осіб, які спілкуються, а кількість учасників, які мають різні комунікативно-позиційні статуси в межах мінімального діалогу, незалежно від наявності/відсутності вербального внеску. На користь такого визначення свідчать розвідки, присвячені аналізу слухача в прагмалінгвістиці, теорії мовленнєвих актів і розуміння мисленнєво-комунікативної, інтерактивної природи дискурсу. З усього розмаїття типів дискурсивної діяльності для аналізу було обрано неофіційний діалогічний дискурс як такий, що завдяки своїм властивостям демонструє найбільш повний і різнобічний вплив чинника слухача. Варіювання інтеракційних моделей неофіційного діалогічного дискурсу в тріаді мовець-адресат-слухач має достатньо великий потенціал. Інвентаризація та систематизація цих моделей доповнює характеристику інтеракційного аспекту неофіційного діалогічного дискурсу й сприяє встановленню типології слухачів: слухач з постійним статусом, слухач з перемінним статусом (за санкціонованої/несанкціонованої зміни комунікативно-позиційного статусу). У цьому аспекті слухач потенційно має найбільші можливості активного впливу: він може зберігати свій статус або змінювати його і робити внесок у мовленнєву взаємодію. У разі наявності мовленнєвого внеску, пов’язаного зі зміною комунікативно-позиційного статусу, комунікант може виступати як тематично-кооперативний учасник, підтримуючи тему, або тематично-конфліктний учасник, не підтримуючи тему. Варіювання комунікативно-змістовних характеристик неофіційного діалогічного дискурсу за участі слухача виявляється в декількох аспектах: тематичному, інформативному, змістовному, мовному. Ці характеристики варіюються за наявності слухача певного типу – нетематизованого. Релевантними нетематизованому слухачу є вибір теми, що враховує/не враховує його комунікативні інтереси; подання теми у повністю/не повністю інформативний спосіб; наявність позитивно/негативно маркованого прагматично-оцінного компоненту змісту; відповідний/невідповідний добір мовних засобів з урахуванням екстралінгвальних характеристик учасників. Варіювання мовно-мовленнєвих характеристик неофіційного діалогічного дискурсу, пов’язане з іншим типом слухача – тематизованим. Вивчення цього аспекту дискурсу свідчить про різницю між засобами експліцитного й імпліцитного позначення слухача. Ця різниця виявляється на формально-структурному, граматико-морфологічному, семантичному, прагматично-функціональному рівнях. Крім того, за імпліцитного способу позначення слухача використання невербальних компонентів комунікації набуває значної питомої ваги. У варіюванні релевантних слухачу характеристик неофіційного діалогічного дискурсу вирішальна роль належить стратегіям комунікантів, до яких відносимо допоміжні стратегії: інтеракційні, тематичні, інформативні, змістовні, мовні (співпраця/дискримінація); мовленнєві (ввічливість/ неввічливість) й основні (гармонія/конфронтація). Допоміжні й основні стратегії не мають стійких зв’язків: гармонійні/конфронтаційні стосунки конструюються в дискурсі як за рахунок варіювання вербальних характеристик, так і у зв’язку з варіюванням чинників екстралінгвального виміру. Релевантні слухачу дискурсивні характеристики як загальнокультурні (правила спілкування в полілозі: залежність приєднання до мовленнєвої взаємодії третього учасника від статусних характеристик комунікантів, стратегічних намірів тощо), так і національно-специфічні (специфіка мовних засобів позначення слухача, використання імпліцитного способу подання релевантного слухачу негативно маркованого прагматично-оцінного компоненту змісту тощо). З огляду на недостатню увагу, що дотепер приділялася чиннику слухача, перспективи його дослідження досить широкі й різноманітні. До основних напрямів подальшого аналізу відносимо більш детальний розгляд стратегій комунікантів, вивчення гендерних, вікових та інших характеристик комунікантів, різних типів комунікативних ситуацій у полілозі; виявлення актомовленнєвих характеристик дискурсу, релевантних чиннику слухача; аналіз чинника слухача в інших дискурсивних типах. |