У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання про сутність і значення феномена честі людини, що здійснюється за допомогою філософсько-антропологічного аналізу окремих феноменів людського буття, і це є важливим для розуміння сутності людини в цілому. Аналіз почуття честі в площині філософської антропології дав змогу здійснити комплексне дослідження змісту поняття честі, окреслити смислове поле цього концепту, висвітлити його антропологічні характеристики та основні виміри. Запропоновано новий підхід до вивчення моральнісних феноменів, який дав змогу здійснити реконструкцію багатовимірності й поліфункціональності честі як моральнісного феномена. Розроблена нова постановка проблеми честі людини як сутнісного феномена людської духовності та епіфеномена культури, що дозволяє інтерпретувати честь людини не в суто етичному плані, а як культурантропологічний феномен. На основі проведеного теоретичного аналізу робиться висновок, що суперечливість честі як моральної категорії визначається складністю та багатовимірністю людського буття. Феномен честі має складну динамічну структуру і невичерпні різноманітні за змістом і формою прояви. Як і будь-який феномен моралі, честь має абсолютні, універсальні й тимчасові виміри. Універсальний аспект категорії честі в конкретному історичному контексті набуває специфічного забарвлення. З’ясовано характерні властивості феномена честі в історичному і соціокультурному вимірі. Честь експлікується як культурна константа тієї чи іншої соціокультурної цілісності. У різних свох проявах честь уможливлює співбуття окремих особистостей у конкретному соціокультурному середовищі; прояви феномена честі засвідчуються в соціальних ритуалах та “актах соціального утвердження”. Дані наукового дослідження дають підставу визначити екзистенційний вимір честі як центр, вісь, структуруючу основу індивідуальної моральності, у такому випадку ми говоримо “моя честь”, маючи на увазі честь людини вцілому, загальний рівень моральної самосвідомості. Людина-честі – це особистість, котра опанувала свої пристрасті, сферу бажань, інстинктів і створила із хаосу порядок на рівні самосвідомості (мікрокосму). В той же час зміст поняття честі, визначає людину як частку тієї чи іншої соціальної цілісності, є показником диференціації почесті, поваги, заслуги, престижу, авторитету, слави (навіть милості). В даному випадку поняття честі пов’язане з поняттями: легітимація, влада, лідерство, авторитет, престиж. Це є принципом і умовою організації чесних суспільних відносин, а отже являє собою поняття “порядок” на рівні соціокультурної свідомості. Робиться висновок, що індивідуальний вчинок є структурною одиницею, субстратом в концептуальному полі феномена честі. Маніфестація особистісної честі є утвердженням власного духовного безсмертя і духовного життя генерацій, продовження життя (сім’ї, роду, країни, нації, людства взагалі) у часі, трансформація моральнісного рівня із минулого у майбутнє. Філософський аналіз честі людини дозволив дійти висновку, що честь як поліструктурне духовне утворення має силу ініціативи в творенні соціокультурних синтезів, тому його культивація необхідна на сучасному етапі розвитку як людства взагалі, так і для духовного відродження української нації, бо цей феномен є умовою самозбереження індивідуальної людської буттєвості і суспільної цілісності. |