1. Чернігівське кахлярство пройшло складний шлях розвитку від кінця XVI до початку XX ст. і було тісно пов’язане з соціально-економічними та культурно-історичними процесами, що відбувалися у суспільстві. 2. Високий рівень виробництва полив’яних плиток у XI–XIII ст. склав важливі передумови для зародження кахельного виробництва на Чернігівщині. 3. У розвитку чернігівського кахлярства виділено чотири періоди: – кінець XVI – перша половина XVII ст. – період становлення; – друга половина XVII–XVIII ст. – період поширення та інтенсивного розвитку; – кінець XVIII – перша половина XIX ст. – період зростання заводського та подальшого розвитку кустарного виробництва; – друга половина XIX–XX ст. – період згасання. 4. Кожний етап розвитку супроводжувався процесом формування кахлярських осередків. Особливості регіонального розвитку кахлярства зумовлювались, насамперед, такими факторами, як адміністративний статус міста, соціальний склад населення, особисті смаки замовників, локальні мистецькі традиції, природні, побутові та культурогенні умови. 5. У процесі еволюції форм чернігівських кахель виділяються два основні етапи. Перший пов’язується з мисковими виробами кінця XVI ст. Перехід на межі XVI–XVII ст. від мискових до плиткових кахель знаменував початок нового етапу, що продовжувався до початку XX ст. 6. Технологічна еволюція кахель відбувалася шляхом покращення їхніх технічних та декоративних властивостей: зменшення товщини лицевої пластини та висоти рельєфного декору, вдосконалення румпи, збагачення засобів декоративного оздоблення. 7. Стилістична еволюція чернігівських кахель відбувалося у тісному зв’язку з іншими галузями художньої творчості. Засвоєння орнаментальних форм здійснювалось під впливом як провідних європейських художньо-стилістичних течій, так і загальноукраїнських та локальних мистецьких традицій. Домінування останніх призвело до утвердження у чернігівському кахлярстві наприкінці XVII ст. національних рис і формування місцевого самобутнього стилю. Цей процес набув подальшого розвитку у виробах XVIII ст. (розписні кахлі Сидора Перепілки) і досяг найвищого розквіту в XIX ст. у мальованих кахлях ічнянських майстрів, які стоять в одному ряді з такими видатними явищами в історії української художньої культури, як твори кахлярів Косова, Пістиня, Коломиї (Прикарпаття) та Сунків (Черкащина). 8. У процесі дослідження встановлено приналежність кахель до певної майстерні або осередку, в окремих випадках виявлені прізвища їх авторів. Зокрема окреслені кола пам’яток, пов’язаних з творчістю Лаврентія і Анастасії Дроб’язків, Івана і Петра Біликів, Бедеди і Брінчука у Ніжині, Йосипа, Дмитра і Лаврентія Панасенків, Якова і Михайла Погорілків, Юхима Огієнка і Івана Іващенка в Ічні, також Петра Фігури, Ціпків, Пінчуків у Коропі. 9. Процес становлення та розвитку кахельного виробництва на Чернігівщині відбувався у тісному зв’язку з кахлярством Західної України, Білорусії, Литви, Польщі, Росії. Входження територій Західної України, Білорусії та Литви до складу Польсько-Литовської держави обумовлювало тісніший зв’язок місцевого кахельного виробництва з західноєвропейським кахлярством, сприяло його прогресивному розвитку. 10. На розвиток кахлярства Чернігівщини певний вплив мали привізні кахлі. У XVIII – першій половині XIX ст. органічне засвоєння місцевими майстрами нових форм декору сприяло появі самобутніх високохудожніх творів. У другій же половині XIX ст. привізна продукція масового виробництва обумовила втрату художніх якостей та стандартизацію кахель, що стало однією з причин занепаду їх виробництва на початку XX ст. 11. Запропонована система типологічної класифікації кахель ґрунтується на принципі розподілу за формально-функціональними ознаками та особливостями декору. Виділені типологічні групи, підгрупи та типи у межах трьох класифікаційних рівнів - типологія, пластика, декор - дають змогу представити кахлю не тільки як частину цілісної конструкції (печі), а і як самостійний твір декоративно-прикладного мистецтва. 12. У декорі кахель простежується система композиційних закономірностей, що виявилось в узгодженості функціональної форми виробів з типом їхньої тектонічної структури та видом декору. Чернігівські майстри виробили цілу низку засобів художньої виразності, які надали їхнім виробам самобутніх рис. Це артистичність та віртуозність ліній, максимальна узагальненість та глибока виразність образів, лаконічність малюнка, панування вільної площини тла, стриманість кольорової палітри, оригінальні композиційні схеми (діагональне компонування, схеми типу „дерево життя”). 13. Орнаментальний декор представлений геометричним, рослинним, рослинно-геометричним та тератологічним орнаментами. Мотиви орнаментів утворюють складний синтез символів та образів, пов’язаних з архаїчними пластами язичницьких вірувань, образами фольклору та міфології, середньовічною геральдичною та астрологічною символікою, а також західноєвропейською та східною орнаментикою. 14. У сюжетному декорі виділені композиції з релігійною, побутовою та військовою тематиками. Вони відзначаються розмаїттям тем, багатством іконографічного репертуару, виразністю образної структури, оригінальністю композиційних схем. Тематика та іконографія сюжетного декору кахель формувались під впливом творів української та російської графіки XVII–XVIII ст., а також візантійського, давньоруського та західноєвропейського мистецтва, але в особливостях композиційної будови та трактуванні образів виявляється переважний вплив народних художніх та естетичних традицій 15. Домінування найкращих загальноукраїнських та локальних мистецьких традицій у художньому ладі, семантиці та естетиці декору кахель визначило в них те найцінніше, що з часом стало загальнонаціональним. Це дає можливість зробити висновок, що кахлі Чернігівщини упродовж майже трьох століть відігравали помітну роль в українській художній культурі і є вагомим мистецьким надбанням і невід’ємною складовою національної культурної спадщини. |