У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення комплексу наукових завдань, що полягають в обґрунтуванні теоретико-методичних положень і розробці практичних рекомендацій з удосконалення організації бухгалтерського обліку й контролю виробничого споживання оборотних активів. Загальні висновки та практичні результати дослідження полягають у наступному. 1. Узагальнення теоретичних і практичних підходів до розуміння сутності понять “оборотні активи”, “оборотні кошти”, “оборотний капітал” свідчить про відсутність єдності в поглядах науковців щодо трактування їх змісту. У зв’язку з цим та на основі методів індукції та дедукції обґрунтовано, що оборотні кошти – фінансова категорія, грошове вираження вартості, вкладеної в оборотні активи; оборотний капітал – частина капіталу підприємства, яка спрямована на забезпечення його оборотними коштами. Під оборотними активами слід розуміти сукупність економічних благ, виражених у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які залучаються в економічний процес діяльності суб’єкта господарювання у вигляді оборотного капіталу та призначені для реалізації чи споживання протягом дванадцяти місяців з дати балансу або операційного циклу, якщо він триваліший за рік. Наведені трактування дозволяють чітко визначити роль і місце оборотних активів у формуванні господарських взаємовідносин на великих підприємствах. 2. Узагальнення, порівняльний аналіз та систематизація поглядів вітчизняних і зарубіжних авторів на класифікацію оборотних активів дозволили встановити розгалуженість класифікаційних ознак, що нівелює їх практичне значення. З урахуванням сутності оборотних активів встановлено, що основними та достатніми для використання у практиці облікової роботи є чотири їх ознаки класифікації: за економічною природою; принципами організації; видами (елементами); характером джерел формування. Виділення наведених класифікаційних ознак є теоретично обґрунтованим і сприяє використанню розробленої класифікації оборотних активів у практичній діяльності підприємств. Застосування інших ознак для класифікації є фактором зростання непродуктивних витрат часу бухгалтера щодо формування відповідних інформаційних показників і не сприяє корисності інформації для управлінського персоналу. 3. Проведений аналіз особливостей бухгалтерського відображення використання оборотних активів у процесі виробництва продукції свідчить про доцільність класифікації методів обліку виробничих витрат за такими ознаками: а) за базою (нормою) контролю – нормативний метод обліку витрат, метод обліку фактичних витрат; б) за об’єктами калькулювання – позамовний, попередільний (попроцесний); в) за повнотою включення витрат до собівартості – повної і неповної собівартості. В основу класифікації методів обліку витрат виробництва в незавершене виробництво і готову продукцію повинен бути покладений порядок накопичення і узагальнення витрат виробництва за об’єктами обліку, а в основу класифікації методів калькулювання собівартості продукції – спосіб групування і розподілу витрат між окремими видами продукції для використання собівартості з метою удосконалення організації бухгалтерського обліку та підвищення ефективності управління виробничими витратами. 4. Доведено відсутність ефективного інструмента управління вартістю замовлень, що виражається в понесених витратах оборотних активів з елементами капіталізації у вартості незавершеного виробництва та готової продукції. У зв’язку з цим розроблено комплексну облікову модель управління собівартістю незавершеного виробництва і готової продукції. Створення такої моделі з подальшим її запровадженням в єдину корпоративну інформаційно-обчислювальну систему внутрішньофірмового управління має принципове значення для великих підприємств, зайнятих виготовленням унікальної, наукоємкої та складної продукції з тривалим операційним циклом виробництва продукції з метою посилення їх конкурентоспроможності на внутрішньому та світовому ринках. 5. Дослідження організації обліку непрямих виробничих витрат дозволило розробити алгоритм бухгалтерського відображення таких витрат, який дозволяє оцінити повні витрати виробництва з урахуванням реальної вартості оборотних активів та організаційного потенціалу, необхідних для виробництва певного виду продукції. Це сприятиме оптимізації інформаційного середовища щодо стану та ефективності використання оборотних активів на великих підприємствах для визначення цінової політики. 6. З урахуванням визначених завдань внутрішнього контролю запропоновано розподіл обов’язків контролю за операціями з оборотними активами між відділами і службами великого підприємства, що сприятиме забезпеченню керівників відповідними повними, достовірними та своєчасними даними з конкретними кваліфікованими рекомендаціями. 7. Розроблена методика внутрішнього контролю витрачання оборотних активів передбачає виконання наступних дій: перевірку організації обліку матеріальних цінностей; інвентаризацію незавершеного виробництва; контроль витрачання матеріальних цінностей зі складів та перевірку дотримання лімітів при видачі цінностей; загальну оцінку ефективності використання матеріальних ресурсів; перевірку стану приймально-здавальних документів; з’ясування наявності норм витрачання матеріальних цінностей та перевірку їх дотримання; контроль за раціональним використанням матеріалів; контроль за втратою матеріальних цінностей. 8. Встановлено, що виняткова роль у здійсненні організації контролю за оборотними активами підприємства повинна належати функціональним відділам бухгалтерських служб, оскільки незадовільне виконання бухгалтерами контрольних функцій може призвести до проблем в отриманні оперативних даних обліку витрат виробництва та собівартості продукції. Розроблено перелік завдань бухгалтерського контролю операцій з оборотними активами на великих підприємствах. Наведено джерела інформації бухгалтерського контролю операцій з оборотними активами у розрізі підрозділів великого підприємства. Запропоновано великим підприємствам для здійснення бухгалтерського контролю розробляти програму перевірки окремих складових оборотних активів, в якій потрібно зазначити повний перелік завдань контролю, а також відповідальні виконавці за їх виконання. |