У дисертації здійснено вирішення наукового завдання з узагальнення досвіду боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ ст., визначення її характерних рис, тенденцій та уроків, розробки рекомендацій щодо шляхів і змісту її удосконалення, розвитку способів розгрому повітряних (аеромобільних) десантів противника. Основні результати дослідження: 1. Проведено історіографічний огляд та показано стан розробки теми. Виявлено, що питання, пов’язані з узагальненням досвіду боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ ст., залишаються недослідженими і слабо висвітленими в науковій літературі. Всебічне їх розкриття ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці. 2. У локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ ст. широко використовувались повітряні (аеромобільні) десанти, які вирішували низку завдань. Головне з них – захоплення та утримання важливих об’єктів і районів у тилу противника. За своїм змістом воно багатогранне. Все залежить від цілей операції, що проводиться. В ході її виконання повітряні десанти захоплюють аеродроми противника, ведуть боротьбу з його резервами, захоплюють і утримують мости, переправи, вузли доріг, ділянки місцевості, займають узбережжя, острови. Загалом у локальних війнах виявилося три напрямки у використанні повітряних десантів. Перший – для захоплення аеродромів противника. Другий – для оволодіння узбережжям і забезпечення висадки морських десантів. Третій – для захоплення ділянок місцевості і боротьби з противником, який відходить, та його резервами. За масштабами застосовані повітряні десанти переважно мали тактичний і оперативно-тактичний характер, але за метою, змістом завдань та своїм значенням багато з них досягали оперативного рівня. У локальних війнах 80-90-х років ХХ ст. відбулися певні зміни у способах дій повітряних (аеромобільних) десантів. Так, зокрема, в якості штурмового ешелону стали використовуватися бойові частини спеціального призначення. Отримала розвитку тенденція використання передової бази в якості вихідного району для десантування батальйонних (бригадних) повітряно-десантних штурмових груп. Розширюється і коло завдань, які вирішуються аеромобільними десантами, та способи їх вирішення. Аналіз досвіду локальних війн показав, що повітряно-десантні (аеромобільні) війська є одним з найважливіших компонентів Сухопутних військ, а останнім часом – і основою сил швидкого реагування та сил спеціальних операцій в багатьох країнах світу. 3. На організацію, ведення та результати боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами та розвідувально-диверсійними формуваннями противника в локальних війнах і збройних конфліктах найсуттєвіший вплив здійснюють такі фактори: інтенсивна розробка і впровадження новітніх засобів збройної боротьби, зброї та військової техніки; досвід застосування повітряних (аеромобільних) десантів і протидії їм у локальних війнах і збройних конфліктах; розвиток воєнної теорії, зміни усталених положень воєнного мистецтва, особливо тактики; зміни в організаційно-штатній структурі військ; специфіка політичних, фізико-географічних та інших умов. 4. У більшості локальних війн і збройних конфліктів другої половини ХХ ст. боротьба з повітряними (аеромобільними) десантами не здійснювалася або здійснювалася недостатньо ефективно. Не зважаючи на існування певних теоретичних основ та настанов щодо її організації та ведення, практика засвідчила низьку підготовку командувань, штабів і військ (сил) до ведення боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами. Дисертантом розкрито причини недостатньої ефективності вирішення цієї проблеми. Разом з тим, в історії локальних війн є приклади достатньо ефективної організації боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами та розвідувально-диверсійними групами. Це, зокрема, досвід дій в’єтнамського фронту визволення проти американсько-сайгонських військ. Дисертантом узагальнено позитивний досвід боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами в другій половині ХХ століття, визначено її характерні риси та особливості. 5. На основі аналізу цілей, завдань і ролі, що відводиться десантам і диверсійно-розвідувальним формуванням, форм і способів їхнього використання, можливо виділити ряд принципів організації та ведення боротьби з ними. До основних з них, на думку дисертанта, можливо віднести: всебічне врахування десантних і диверсійних можливостей угруповання противника; постійну готовність усіх військ і сил об’єднань до боротьби з десантами та ДРФ, виділення для цього достатньої кількості сил і засобів, організацію їх спеціальної підготовки; зосередження зусиль щодо боротьби з десантами в оперативно важливих районах у вирішальні періоди оборонної операції; організацію боротьби з ними за територіальним (зональним) принципом; різноманітність і нестандартність форм, способів і прийомів боротьби, узгодженість зусиль військ (сил); утримання панування в повітрі над районами дій десантно-диверсійних сил противника; нанесення ударів по десантах у періоди їхньої найбільшої уразливості та обмеженої здатності до дій (у районах зосередження, у ході перельоту та при висадці). Як показує досвід локальних війн і збройних конфліктів, до ведення боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами і ДРФ повинні бути готові всі з’єднання і частини, а також підрозділи й установи тилу та технічного забезпечення. Дисертантом запропоновано конкретні сучасні й перспективні способи боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами. Зважаючи на те, що боротьба з десантами та диверсійно-розвідувальними формуваннями може стати однією з найважливіших складових частин у змісті сучасної оборонної операції, необхідно врахувати цей фактор у процесі реформування та оптимізації організаційно-штатної структури і чисельності Збройних Сил України, у визначенні їх функціональних компонентів, при визначенні перспективних напрямків наукових досліджень і підготовки штабів і військ. Визріла нагальна потреба у створенні вітчизняної Концепції боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами та ДРФ, внесенні певних змін до бойових статутів і відповідних настанов. Одним з найважливіших завдань у сучасних умовах є вивчення досвіду провідних країн світу у застосуванні повітряних (аеромобільних) десантів у локальних війнах і збройних конфліктах. З цією метою необхідно розробити перелік перспективних воєнно-наукових досліджень у визначеному напрямку. Питанням вивчення досвіду та організації боротьби з повітряними (аеромобільними) десантами та ДРФ необхідно відвести належне місце у програмах підготовки військових фахівців тактичного, оперативно-тактичного і оперативно-стратегічного рівнів у вищих військових закладах Міністерства оборони, насамперед, у Національній академії оборони України. | 