1. За останні чотири роки бюджетна підтримка виробництва сільськогосподарської продукції збільшилась у 6 разів і у 2005 р. становила близько 3 млрд. грн, тоді як обсяги виробництва зросли в 1,4 рази, а рентабельність виробництва знизилась майже вдвічі. Це свідчить про значний рівень підтримки аграрного сектора (частка бюджетних субсидій аграрному сектору в структурі ВВП України – 1,51%, тоді як в Австралії - 0,31%, Канаді – 0,51%, країнах ЄС – 0,65%, США - 0,73% ВВП) та про необхідність трансформації сучасних інструментів бюджетного регулювання виробничих процесів заради сприяння підвищенню прозорості бюджетної підтримки національних товаровиробників. 2. Бюджетне фінансування виступає вагомим регулятором виробничих можливостей як окремих суб’єктів господарювання, так і регіонів, стимулюючи розвиток стратегічно важливих та соціально значимих галузей, створюючи умови для відновлення зруйнованих та появи нових конкурентоспроможних виробництв, прискорення науково-технічного прогресу. В Україні пряме бюджетне фінансування виробничого процесу здійснюється в формі субсидій, кредитів, державних гарантій. Частка прямих витрат на сільське господарство у загальних витратах бюджету зросла з 2,3% в 2002 до 3,5% у 2005 році, що сприяло підвищенню продуктивності сільського господарства та нарощуванню його матеріально-технічної могутності. 3. Основним інструментом бюджетного механізму регулювання виробництва продукції рослинництва є фінансування цільових бюджетних програм, кількість яких у 2005 році зросла до двадцяти одної. Частка виділених бюджетних ресурсів на фінансування останніх у загальних видатках держбюджету на аграрні цілі в 2005 році зросла порівняно з 2000 роком на 7%, тоді як обсяг фінансування збільшився в 6 разів. Для основних програм підтримки доходів товаровиробників характерні, зокрема, недостатні обсяги фінансування, неоптимальний час фінансування та недофінансування затверджених видатків. 4. Нинішня ситуація бюджетного регулювання не забезпечує суттєвого впливу на результативність сільськогосподарського виробництва. Результати аналізу ефективності бюджетних програм свідчать про відсутність тісного зв’язку між обсягами фінансування і показниками рентабельності сфери їх спрямування. Для ліквідації практики надмірного розпорошення бюджетних ресурсів, а відтак – і втрату можливості одержати від них очікувану віддачу, доцільно у найближчій перспективі (до 2010 року) здійснювати бюджетне фінансування за галузевим принципом, спрямовуючи кошти насамперед на розвиток соціально значимих галузей, та ґрунтуватись на двох каналах впливу, поєднуючи субсидування метричної одиниці продукції з виплатами на 1 га посіву. 5. Для забезпечення ефективності бюджетного регулювання виробництва продукції рослинництва необхідна орієнтація на наступні пріоритети у виборі і прийнятті державних цільових програм: 1) Державну цільову програму із селекції і насінництва в рослинництві (що вирішить проблему забезпечення товарних господарств високоякісним насіннєвим матеріалом та відшкодування частини вартості й адресного спрямування насіння); 2) Державну цільову програму з виробництва продовольчого зерна для забезпечення продовольчих потреб внутрішнього ринку; 3) Державну цільову програму з виробництва цукру (у зв’язку із стратегічною важливістю культури та розташуванням України в зоні, сприятливій для бурякосіяння); 4) Державну комплексну програму розвитку рекультивації та меліорації земель (допоможе зупинити дигресію та збіднення сільськогосподарських угідь, підвищити їх урожайність та продуктивність), що сприятиме концентрації бюджетних ресурсів на перспективних напрямах розвитку. 6. З метою усунення дублювання функцій регулювання виробничих процесів необхідно скоротити фінансування необґрунтованих та економічно неефективних програм: “Часткова компенсація витрат сільськогосподарських підприємств з посіву ярих та озимих зернових культур”, “Часткова компенсація з посіву зернових, ріпаку, сої за інтенсивними технологіями”, що дозволить вивільнити на інші більш ефективні напрямки понад 1200 млн. грн. бюджетних ресурсів (в обсягах 2004 року). 7. Враховуючи реалії вітчизняного сільського господарства та досвід зарубіжних країн запропоновано адаптовану до вимог СОТ модель регулювання виробництва сільськогосподарської продукції шляхом використання бюджетних важелів впливу. Створення та функціонування при регіональних управліннях сільського господарства і продовольства Фінансово-розрахункових фондів (ФРФ) дозволить на підставі чітко визначених обсягів реальних потреб найбільш раціонально проводити оптимізацію бюджетних потоків, забезпечити своєчасне фінансування всіх учасників бюджетних відносин, зробити процес виконання бюджетних програм ефективнішим. Участь ФРФ у вищезгаданих процесах зорієнтована на те, аби на основі максимально точно прогнозованої ресурсної бази фінансувати пріоритетні напрями виробництва регіонів. За умови чіткої та скоординованої діяльності, спрямованої на забезпечення своєчасного надходження та цільового використання державних ресурсів, ФРФ зможуть розв’язати нагальні завдання бюджетного регулювання сільськогосподарського виробництва, що відповідатиме логіці здійснюваних в Україні реформ. 8. Забезпечити дієвість та ефективність механізму бюджетного регулювання сільськогосподарського виробництва допоможе трансформація нині діючого інтервенційного фонду в спеціальну регулятивну інституцію з чіткою організаційною структурою, подвійним підпорядкуванням та надійною системою парламентського і громадського контролю. Використання заставних операцій як інструменту регулювання кредитної політики в сільському господарстві дозволить оптимізувати витрати розпорядників бюджетних коштів і підвищити рівень забезпеченості національних товаровиробників такими необхідними і водночас гостродефіцитними бюджетними ресурсами. |
