На підставі дослідження біологічних особливостей інтродуктованих у Правобережному степовому Придніпров’ї видів жимолості, можна зробити такі висновки: 1. Ритм розвитку інтродукованих жимолостей змінюється в бік наближення до місцевих кліматичних умов, що фіксується зміщенням фенофаз на більш ранні строки порівняно з такими в більш північних пунктах інтродукції, що свідчить про їх достатній рівень пристосувальних можливостей до місцевих кліматичних умов. Неповна відповідність ритму розвитку місцевим кліматичним умовам спостерігається лише у тривало вегетуючої L.maackii f. podocarpa. 2. Ріст пагонів у жимолостей в умовах Правобережного степового Придніпров’я розпочинається у квітні і завершується у травні, що свідчить про раннє і швидке завершення ростових процесів і, як наслідок, достатній ступінь зимостійкості більшості рослин. Найтриваліший період росту констатовано у більшості жимолостей секції Isica, найкоротший - у жимолостей підсекції Tatarica, варіюючий –у таксонів підсекції Ochranthae секції Coeloxylosteum. 3. Молоді рослини у перший рік життя розвивають тільки первинний пагін; на другий рік з’являються один-два пагони формування; на третій – формується крона куща шляхом подальшого утворення пагонів формування та появи пагонів гілкування першого – четвертого порядків, переважно генеративно - ростових. Ранні строки переходу жимолостей до генеративної фази розвитку свідчать про прискорені темпи акліматизації рослин. 4. Види жимолості суттєво відрізняються між собою рясністю цвітіння та інтенсивністю плодоношення. В умовах наших досліджень цей показник зумовлюється, насамперед, інтенсивністю інсоляції місць зростання. Більш чутливими до дефіциту освітлення виявилися види секції Isica, які в умовах глибокої тіні взагалі не закладають генеративної сфери бруньок. Цвітіння і плодоношення жимолостей секції Coeloxylosteum при недостатньому освітленні слабшає і стає періодичним. 5. Жимолості рано (друга-третя декада серпня) входять у фазу глибокого спокою. У жовтні під час осіннього листопаду виходить з нього вегетативна сфера бруньок практично одночасно у всіх досліджуваних таксонів; генеративна сфера виходить з цього стану з грудня по лютий. Ранній вступ жимолостей у стан глибокого спокою і короткий його період характеризує високий ступінь їх зимостійкості. 6. Ранні строки формування первинної кори, закінчення діяльності камбію і своєчасне здерев’яніння пагонів у досліджених жимолостей супроводжуються відсутністю або неповним формуванням перидерми, низькою ксероморфністю тканин і високим вмістом крохмалю в осінній період, що є показником запізнення підготовки пагонів до зимового періоду. 7. За роки наших спостережень всі інтродуковані жимолості, за винятком довговегетуючої L.maackii f.podocarpa, виявилися зимостійкими. Однак, внаслідок недостатнього ступеня підготовленості однорічних пагонів до зими у кінці вегетації можливе підмерзання рослин за умов суворих зим. За ступенем посухостійкості серед жимолостей виділені три гігроморфи: мезофіти, мезоксерофіти і ксеромезофіти. Переважають найбільш посухостійкі - ксеромезофіти. За даними візуальних спостережень, частина жимолостей виявилася більш посухостійкою, ніж можна було передбачати за показниками водообміну. Це свідчить про здатність цих рослин переносити певне зневоднення без видимих ознак ушкодження. 8. Стійкість жимолостей, інтродукованих у Степ Правобережної України, різна. Аналіз умов природних ареалів рослин показав, що види з Ірано-Туранської і Середземноморської флористичних областей стійкі. Види з Східноазіатської області в основному стійкі, однак серед видів Маньчжурської і Японо-Корейської провінцій є недостатньо посухостійкі і зимостійкі рослини. Жимолості із Циркумбореальної області у цьому відношенні більш варіабельні. Види із Кавказької і Західносибірської провінцій цілком стійкі, Центральноєвропейської – дещо терплять від посухи. Атлантично-Європейські малопосухостійкі. Недостатньо посухостійкі північноамериканські інтродуценти із Атлантико-Північноамериканської області і області Скелястих гір. 9. Встановлено, що для більшості жимолостей притаманні невеликі показники виходу насіння з плодів, середні або великі показники його схожості, не потребують передпосівної обробки. Комплекс цих показників зумовлює перпективність насіннєвого розмноження інтродукованих рослин в умовах Правобережного Степу. 10. Ступінь акліматизації жимолостей варіює. Більшість інтродукованих жимолостей характеризується добрим ступенем акліматизації і може бути рекомендована для широкого введення у культуру. Задовільний ступінь акліматизації притаманний видам із зниженою посухостійкістю чи зимостійкістю, і їх введення у культуру повинно бути обмеженим. Відсутність цвітіння, яка знижує показник акліматизаційного числа у деяких інтродуцентів, не є вирішальною ознакою при визначенні перспективності рослин, бо зумовлюється в умовах досліджень тільки недостатньою інсольованністю місць зростання. 11. Визначення ступеню адаптації та акліматизації інтродукованих жимолостей на основі їх біологічних показників свідчить про перспективність використання таксонів різних секцій в умовах Правобережного Степу України. Встановлено та проаналізовано фактори, які впливають на ці параметри. Отримано порівняльну оцінку перспективності культивування досліджуваних жимолостей в даному регіоні. Рекомендації виробництву 1. У зеленому будівництві в степовому Придніпров’ї жимолості можуть бути використані як в основному, так і в додатковому асортименті. Для створення стійких і декоративних насаджень в основному асортименті слід використовувати морозостійкі і посухостійкі рослини з рясним цвітінням і плодоношенням: L.myrtilloides, L.ferdinandi, L.caucasica, L.floribunda, L.korolkovii, L.micrantha, L.tatarica f. elegans, L.tatarica f. rosea, L.ruprechtiana, L.r.var.calvescens, L.bella f.aerorosea, L.notha. Для додаткового асортименту рекомендуються або менш посухостійкі, або менш декоративні рослини: L.tatarica, L.t.var.parvifolia, L.t.f.angustifolia, L.chrysantha, L.deflexicalyx var.xerocalyx, L.gibbiflora, L.ruprechtiana, L.bella f.candida, L.maackii f.podocarpa, L.amoena. 2. Підбір рослин для степового лісорозведення грунтується на засадах їх здатності до поліпшення мікроклімату і підвищення стійкості штучних лісових біоценозів; густокронності – необхідної умови для принадження птахів; здатності до насіннєвого самовідновлення: L.caucasica, L.tatarica, L.gibbiflora, L.ruprechtiana. 3. Враховуючи габітус рослин жимолостей, розміри квіток, плодів, листків і світловибагливість, жимолості слід використовувати в системі озеленення або як солітери, або як невеликі групи на передньому чи середньому плані як складову частину декоративних композицій на відкритих ділянках партерів чи полян. У степовому лісорозведенні жимолості слід висаджувати по периметру галявин та на узліссях. 4. Більшість інтродукованих жимолостей придатна для насіннєвого розмноження завдяки достатній грунтовій схожості насіння і відсутності потреби в його стратифікації. Виняток становлять L.ferdinandi, L.caucasica, L.maackii, L.m.f.podocarpa, насіння яких потребує передпосівної підготовки. |