1. Для території південного сходу України нами визначено чотири типи вільхових біогеоценозів: короткозаплавний ольс із сирим великотрав’ям, короткозаплавний ольс із болотним великотрав’ям, березовий ольс із сирим великотрав’ям на арені, довгозаплавний ольс із сирим великотрав’ям. 2. У ценоспектрі екоморф ольсів Присамар’я Дніпровського переважають палюданти і сильванти. Характерним є наявність рудеральних елементів, що свідчить про певний антропогенний вплив на рослинний покрив ольсів. Серед геліоморф домінують геліосціофіти, сціофіти, сціогеліофіти, серед гігроморф – ультрагігрофільні, гігрофільні і мезогігрофільні, гігромезофільні і мезофільні види. Складені екологічні спектри свідчать про моноценотичність цих лісових біогеоценозів та їх достатньо високу життєвість. 3. У досліджених вільхових екосистемах визначено наступні типи ґрунтотворення як результуюча роботи взаємозв’язку біогеоценозу з ґрунтами: – заплавний алювіальний дерновий шаруватий насичений багатогумусовий ґрунт (короткозаплавний ольс із сирим великотрав’ям, ділянка 210 А); – дерново-боровий напівгідроморфний контактно-глеєватий неповнорозвинутий нескипаючий малопотужний ґрунт (короткозаплавний ольс із сирим великотрав’ям, ділянка 210 Б); – дерново-боровий гідроморфний ґрунтово-глеєватий ґрунт (березовий ольс на арені із сирим великотрав’ям, ділянка 210 В); – заплавний алювіальний болотний мулкувато-глеєвий насичений ґрунт (ольс із болотним великотрав’ям, ділянка 210 Г). 4. У досліджених вільхових біогеоценозах режим рівня залягання ґрунтових вод коливається в межах від 0 (ольси притерасної заплави) до 1,1 м (ольси на арені) від денної поверхні. Досліджувані води є прісними. Мінімальні значення мінералізації характерні для ґрунтових вод аренних місцеіснувань, а максимальні – для короткозаплавного ольсу з болотним великотрав’ям. Вимірювання розчиненого кисню в досліджуваних ґрунтових і приповерхневих водах вільхових біогеоценозів показали його відсутність, що свідчить про силь-не споживання кисню ґрунтовою біотою та кореневими системами рослин. 5. Установлено, що верхні біогеогоризонти ґрунту вільхових екосистем мають значну кількість нерозкладеної органічної речовини, сильно гумусовані, пухкі та розсипчасті. Нижні шари дуже щільні, мають брилову структуру або вони зовсім безструктурні. Це зумовлює високу еколого-біохімічну активність біоти у верхніх шарах ґрунту. Потужність лісової підстилки 6. З’ясовано, що для мікроморфологічної організації гумусових горизонтів характерними є плазмено-дрібнопилувата елементарна мікробудова, гумусово-глиниста плазма, рухомість глинистої речовини й утворення анізотропних внутрішньопорових кутан у горизонті 20–30 см, формування гумусу типу муль. Униз по профілю збільшується щільність мікроскладання досліджуваних шарів ґрунту, а також змінюється загальний уміст та особливості трансформації рослинних залишків, що відображає екологічну специфіку існування вільхових біогеоценозів. 7. У груповому складі гумусу ґрунтів досліджених біогеоценозів присутні всі його типи, за С. В. Зонном: гуматний, Ca-тип; гуматно-фульватний, H–Ca-тип; фульватний, H–Fe-тип; фульватно-гуматний, Ca-тип. Верхні гори-зонти (0–20 см) характеризуються як багатогумусові. 8. Значення ступеня насиченості обмінними основами ґрунтів вільшняків коливаються у межах від 28,3 до 99,5 %. 82 % усіх досліджених зразків насичені основами зі значеннями від 80 до 99 %. Серед обмінних катіонів переважає кальцій. 9. Аналіз умісту доступних для живлення рослин форм хімічних сполук азоту, калію і фосфору показав, що ґрунти притерасного ольсу із болотним великотрав’ям найбільш забезпечені цими формами сполук порівняно з іншими дослідженими типами вільхових біогеоценозів. «Живильна» цінність ґрунтів довгозаплавного ольсу із сирим великотрав’ям (заплава р. Дніпро) виявилася найгіршою. 10. На основі порівняльного екологічного аналізу стосовно агрегатного складу і водостійкості ґрунтів вільхових екосистем доведено, що ґрунти вільш-няків порівняно з ґрунтами заплави р. Самари Дніпровської і чорноземами мають найнижчі значення вмісту агрегатів фракції 2–0,5 мм. 11. Досліджено вплив співвідношення розкладання і мінералізації листяного опаду на катіонообмінні властивості ґрунтів вільхових біогеоценозів у лабораторних умовах. Доведено, що при розкладанні листяного опада дуба звичайного залежно від маси опаду дубу і полива збільшується або зменшується вміст обмінного кальцію в ґрунті. Подібний ефект спостерігається при більш тривалому розкладанні опаду листя дубу на поверхні ґрунту. 12. Екологічні дослідження флори ольсів виявили 81 вид, що належить до 68 родів і 40 родин. Співвідношення систематичних груп вищого рангу у флорі досліджених ольсів наступне: відділ Polypodiophyta – 2 види (2,5 % від загальної кількості видів): Magnoliophyta – 79 (97,5 %) видів, з них клас Magnoliopsida представлений 58 видами, a Liliopsida – 21 видом. Співвідношення однодольних до дводольних складає 1:2,8. Провідними родинами флори вільшняків є Росеае – 9 видів (11,1 %), Lamiaceae – 8 (9,9 %), Суреrасеае – 7 (8,6 %), Аріасеае – 5 (6,2 %), Rosaceae – 4 видів (4,9 %), родини Caryo-phyllaceae і Primulaceae містять по три види (3,7 %). 13. Для діагностики стану вільшняків проведено аналіз водоростей, а саме: у ґрунтах різних типів вільшняків виявлено 64 види водоростей з 6 відділів. Установено, що основу водоростевих альгоугруповань складають вологолюбні, тіньовитривалі види, які найбільш часто зустрічаються в лісових і лучних фітоценозах більш північних зон. Головну роль у водоростевих угрупованнях вільшняків відіграють представники Chlorophyta (зелені), Xanthophyta (жовтозелені), які разом із деякими Bacillariophyta (діатомові) формують комплекси домінантів. Альгофлора вільхових біогеоценозів характеризується переважанням в екологічному спектрі типових ґрунтових видів водоростей (86 %).
14. Подальше поглиблення оцінки лісорослинних умов вільшняків поля-гало у виявленні мікоризи у вільхи клейкої. Так, у середньому на 1 м2 ґрунту короткозаплавного ольсу із сирим великотрав’ям припадає 53,5 г повітряно-сухої маси жовен (бульбочок з мікроорганізмами, що засвоюють азот з повітря), або 535 кг/га, а на 1 м2 ґрунту березового ольсу із сирим великотрав’ям на арені – 22,2 г, або 222 кг/га. Це створює позитивні екологічні умови для розвитку ґрунтової біоти і рослин. 15. Зооекологічна діагностика ґрунтово-підстилкового комплексу виявила, що найбільша кількість видів ґрунтово-підстилкових безхребетних як важливого структурного елемента вільхових екосистем, що знайдені у короткозаплавному ольсі із сирим та болотним великотрав’ям, а також у березовому ольсі на арені, припадає на ряди Coleoptera, Stylommatophora, Julida, Hymenoptera і Aranea. Найбільша кількість особин розмірних груп 2,0–3,9 мм; 4,0–7,9 мм; 8,0–15,9 мм; 16,0–31,9 мм характерна для короткозаплавного ольсу із болотним великотрав’ям. Максимальна кількість особин, що трапляються у цьому типу лісу, відповідає розмірній групі 8,0–15,9 мм. За трофічними групами домінують сапрофаги. Таким чином, незважаючи на явну географічну та відносну екологічну невідповідність, в умовах південного сходу України формується значне біорізноманіття екологічних типів вільхових біогеоценозів. У специфічних еколого-гідрологічних умовах Степу виникають своєрідні типи ґрунтів із властивими мікроморфологічними, фізико-хімічними особливостями як результат дії складних біогеоценотичних процесів у заплавах та на арені. Екоморфічна паспортизація фітоценозу підтвердила домінування у вільшняках лісових та болотних видів і дозволила стверджувати про високу життєвість вільхових екосистем та розробити прикладні рекомендації щодо відновлення та охорони унікальних залишкових оазисів природи – вільшняків у жорстких умовах південного сходу України. |