Проведене дослідження підтверджує висловлене припущення про самостійність безсполучникових складних речень сучасної французької мови, їх незалежність від складносурядних та складнопідрядних речень, про притаманні лише безсполучниковим складним реченням структурні, семантичні та прагматичні особливості. На просторі мовної системи виявлено прототипічну модель безсполучникових складних речень, яка є зразком для 8 типових моделей, потенційно однозначних / багатозначних стосовно мовлення. Однозначність / багатозначність представляє відповідні конвенціональні імплікатури, що реалізуються в мовленні. Потенційні відношення однозначності / багатозначності встановлюються залежно від значень комунікативних настанов предикативних частин. Це дає можливість співвіднести структурний та змістовий рівні безсполучникового складного речення. Встановлення відповідності між структурою предикативних частин та змістовими відношеннями між ними дозволяє вважати безсполучникове складне речення лінгвістичним знаком, що має “вихід” у мовну систему та мовлення. Модель мовної системи представляє собою певну ментальну конструкцію і “програмує” конкретні мовленнєві реалізації речення. При підготовці безсполучникового складного речення, починаючи з першого етапу (розумових операцій), прагматика, взаємодіючи з семантикою, виконує функцію основного планування в висловленні і переходить в етап його семантичного й структурного оформлення при інтеграції мови та мовлення в єдиному комунікативному акті. В системі французької мови релевантною для виділення інваріантної моделі безсполучникових складних речень є загальна структура, що припускає наявність двох з’єднаних за допомогою безсполучникового зв’язку предикативних частин. Варіантні моделі мовної системи розрізнюються в структурному плані за парадигматичними засобами вираження комунікативної настанови предикативних частин, а також за змістовими відношеннями між ними. Змістові відношення є основою аргументативної залежності або незалежності предикативних частин. Семантика аргументативного зв’язку і парадигматичні засоби вираження комунікативної настанови в предикативних частинах є типологічною характеристикою безсполучникових складних речень в мовній системі. В синтаксичному полі системи французької мови в центрі сукупності безсполучникових складних речень знаходяться потенційно багатозначні моделі; потенційно однозначні моделі з відношеннями змістової рівноваги та залежності розташовані на периферії, відповідно, ближче до моделей складносурядних та складнопідрядних речень. Порогом змін типових моделей у мовленнєвих реалізаціях є збереження загальної інваріантної моделі P1 – juxt – P2. Усі зміни відбуваються в самих предикативних частинах за рахунок суміщення членів, зевгми, хіазму, різних видів еліпса, асиметрії у вираженні комунікативної настанови. Окремі мовленнєві реалізації можуть характеризуватися як безсполучникові складні речення у зв’язку зі збереженням загальної схеми організації, тоді як лексико-граматичні зміни в предикативних частинах та змістові відношення між цими частинами дають привід віднести їх до власне мовленнєвих конструкцій. Це висловлення з переривчастим зв’язком та висловлення з дискурсивними словами. Широке тлумачення таксисних відношень у безсполучникових складних реченнях сучасної французької мови призвело до виявлення особливостей, які дозволяють, крім кореляції модально-часових значень дієслів предикативних частин, включити до цих відношень також референтні значення, рольову організацію, дейктичні елементи. У зв’язку з тим, що мовленнєві реалізації як продукт мовленнєвого акту представляють собою зміст висловлення та результат його продукування у конкретний момент у заданому контексті, предикативні частини структурно і семантично пристосовуються до передачі комунікативного завдання відповідно до інтенції мовця. Ці зміни стосуються усього комплексу таксисних відношень. Подальше вивчення безсполучникових складних речень сучасної французької мови може бути пов’язаним із уточненням взаємовідношень їх моделей із моделями складносурядних та складнопідрядних речень залежно від характеру відношень між предикативними частинами; з виявленням синонімічних конструкцій серед різних типів складного речення та виявленням переваг, що їх надає мова для вираження певних відношень; з поглибленням дослідження конструкцій безсполучникових складних висловлень, у яких відбувається транспозиція форм вираження цільової настанови. | 