У дисертації здійснено нове вирішення актуальної проблеми сучасної психіатрії – комплексне дослідження аутоагресивної поведінки, яке дозволило дослідити й систематизувати патогенетичні закономірності розвитку, клініко-феноменологічні особливості різних форм аутоагресивної активності, розробити її клініко-патогенетичну типологію, а також впровадити у клінічну практику нові якісні комплексні методи діагностики та диференційованої невідкладної суїцидологічної допомоги хворим у найближчому постсуїцидальному періоді.
2. На підставі запропонованої дослідницької гіпотези була розроблена теоретична модель патогенетичних механізмів формування аутоагресивної поведінки. Виходячи з сучасної природничо-наукової методології, вона враховує теоретичні положення еволюційно-синергетичної парадигми і розглядає суїцидогенез як процес патологічного пристосування в межах онтогенезу особистості, дозволяючи описати патогенез різних форм аутоагресивної поведінки й обґрунтувати її клініко-патогенетичну типологію. 3. Окремі типи аутоагресивної поведінки якісно відрізняються за своїми патогенетичними механізмами розвитку. А саме, критерії кількості здійснених аутоагресивних дій, способів їх реалізації та небезпеки для життя, характеру пресуїцидального й постсуїцидального періодів, впливу додаткових патогенних факторів при здійсненні аутоагресивних дій, мотиваційному підґрунті аутоагресивної активності, наявності або відсутності ефекту самовільного «обриву» аутоагресивних проявів після здійснених аутоагресивних дій відображають суттєві відмінності у механізмах суїцидогенезу при суїцидальному, парасуїцидальному, псевдосуїцидальному та асуїцидальному типах аутоагресивної поведінки. 4. Окремі клініко-патогенетичні типи аутоагресивної поведінки формуються у взаємозв’язку з коморбідними психічними розладами: суїцидальний тип АП розвивається переважно на тлі затяжних порушень адаптації (46,7%), депресивних станів різного генеза та вираженості (32,6%); парасуїцидальний – як правило на тлі різних видів розладів адаптації (88,6%), переважно сполучених з алкогольними епізодами або алкогольною залежністю; псевдосуїцидальний – внаслідок гострої реакції на стрес (72,0%), часто при її сполученні з істеричним або інфантильним розладом особистості (38,0%); асуїцидальний тип – при параноїдній шизофренії (43,4%), тяжкому депресивному епізоді з психотичними симптомами (7,9%), гострих шизофреноподібних психотичних розладах, гострих алкогольних чи наркотичних інтоксикаціях. 5. При суїцидальному типі аутоагресивної поведінки провідними симптомокомплексами є депресивний (26,1%), астено-депресивний (22,8%), депресивно-фобічний (14,1%) та тривожно-фобічний (12,0% випадків) синдроми, при парасуїцидальному – тривожно-фобічний (30,3% випадків), тривожно-дисфорічний (19,7% випадків) та тривожно-астенічний (12,9% випадків) синдроми, при псевдосуїцидальному – істеро-тривожний (52,0% випадків) та істеро-дисфорічний (40,0% випадків) синдроми, при асуїцидальному типі – депресивно-параноїдний (30,3% випадків), галюцинаторно-параноїдний (27,6% випадків) і параноїдний (17,1% випадків) синдроми. За даними психометричного шкалірування патогномонічними характеристиками аутоагресивної поведінки є виражена тривожна та депресивна симптоматика, схильність до люті, труднощі у затримці гратифікації, афективна лабільність й напруженість, а також позитивні психотичні симптоми при асуїцидальному типі аутоагресивної поведінки. При асуїцидальному та суїцидальному типах аутоагресивної поведінки вираженість психопатологічних порушень є суттєво вищою (при р<0,05). 6. Процес розвитку внутрішніх форм аутоагресивної поведінки якісно відрізняється від механізмів суїцидогенезу зовнішніх форм аутоагресивної поведінки. Специфічними характеристиками внутрішніх форм аутоагресивної поведінки є переваження суїцидальних фантазій та думок при відсутності їх зовнішньої реалізації, суттєво більша тривалість наявності аутоагресивних спонукань – переважно від одного до трьох місяців (51,4%), а також потрібність уникання психотравмуючих переживань і заклик про допомогу як переважаюча мотивація суїцидогенезу. Внутрішні форми аутоагресивної поведінки мають виражений аутодеструктивний ефект для нервово-психічної діяльності хворого, котрий впливає на процес хроніфікації й посилення важкості психічних розладів. 7. Гострота й важкість коморбідної психопатологічної симптоматики при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки прямо пропорційна вираженості аутоагресивних проявів. У пацієнтів з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки превалюють різні варіанти протрагированих та хронічних форм невротичних розладів переважно астенічного кола (62,9%), адаптаційних (24,3%) та особистісних розладів (18,6%) з тривожно-фобічною (28,6%), астено-депресивною (12,9%) й тривожно-астенічною (11,4%) симптоматикою у структурі ведучих синдромів. За даними психометричного шкалірування хворі з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки мають більш низький рівень агресивності та більшу вираженість соматизованих порушень, ніж суїциденти, а глибина та різноманітність психопатологічної симптоматики в даній групі відповідна показникам при суїцидальному типі зовнішніх форм аутоагресивної поведінки (при р<0,05). Специфічні прояви та вираженість вегетативного дисфункціонування при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки підтверджує суттєву виснаженість адаптаційних резервів у цих хворих на тлі хронічних і виражених аутоагресивних проявів. 8. Найбільш розповсюдженими і значущими психологічними предикторами суїцидогенезу при обох формах та всіх клініко-патогенетичних типах аутоагресивної поведінки є різні варіанти родинного дисфункціонування та їх сполучення. Найвагоміший суїцидогенний вплив мають порушення комунікації у родині (87,6%), різні форми емоційної залежності (70,2%) з симбіотичною, гіперопекаючою поведінкою з боку матері за умов дистантності й субмісивності батька, а також ригідні перфекціоністськи (43,2%), віктимні (32,0%) і виснажливі (31,9%) маніпулятивні батьківські настанови, а також знехтуюче, емоційно байдуже відношення батьків до дітей (28,7%). Різноманітні варіанти девіантних дитячо-батьківських взаємовідносин частіше зустрічаються при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки та при псевдосуїцидальному типі аутоагресивної поведінки, ніж при інших її типах. 9. Психастенічний преморбідний тип особистості (50,4%) при обох формах і всіх типах аутоагресивної поведінки є одним з важливих психологічних предикторів суїцидогенезу. Більшість пацієнтів з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки та суїцидентів виявляють ознаки екзистенціальної кризи як прояву особистісної суїцидальної готовності (98,6% і 73,7% відповідно), інфантильні настанови у міжособистісних відносинах (77,1% і 87,1% відповідно) та переважання регресивно-афективних патернів долаючої поведінки (44,3% і 51,4% відповідно), котрі потенціюють трансформацію процесів патологічного пристосування у форми аутоагресивної поведінки, що клінічно спостерігаються. Зовнішній локус контролю частіше спостерігається у суїцидентів, ніж при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки (36,6% і 17,1% відповідно), тоді як внутрішній локус контролю – навпаки (54,3% і 38,6% відповідно). 10. Сполучення декількох причин, котрі враховують зміст суїцидогенного конфлікту, характеристики психологічного стану, а також типові патерни долаючої поведінки, безпосередньо потенціюють розвиток форм аутоагресивної поведінки, що клінічно спостерігаються. При асуїцидальному типі аутоагресивної поведінки аутоагресивні дії реалізуються виключно під впливом психопатологічних розладів на тлі бажання позбавитися нестерпних хворобливих переживань. Психопатологічні розлади і соматичні хвороби та їх суб’єктивна важкість, почуття власної неспроможності є основними причинами реалізації аутоагресивних дій при суїцидальному типі, а також суїцидогенезу при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки. При парасуїцидальному та псевдосуїцидальному типах аутоагресивної поведінки переважно здійснюються імпульсивні аутоагресивні дії, найбільш розповсюдженими безпосередніми причинами котрих є міжособистісні конфлікти. 11. Згідно даних психологічного тестування наявність й вираженість аутоагресивних проявів та психологічних порушень достовірно вище у клінічних групах по відношенню до групи порівняння (при р<0,05). До основних психологічних предикторів аутоагресивної поведінки відносяться високий рівень безнадійності, особистісної тривожності, імпульсивності, агресивності, ригідності, фрустрації, зовнішній локус контролю, неадекватне самовиправдання з завищеним неприйняттям себе, ескапізм, а також такі захисні механізми, як регресія, проекція, зміщення і компенсація. Найбільша вираженість психологічних відхилень як предикторів аутоагресивної поведінки за даними тестової самооцінки спостерігається при суїцидальному типі та внутрішніх формах аутоагресивної поведінки. 12. У ході дисертаційного дослідження науково обґрунтовано та доведено необхідність й ефективність застосування методу диференційованої комплексної невідкладної суїцидологічної допомоги у найближчому постсуїцидальному періоді, у межах якої розроблено і застосовано прицільні схеми невідкладної фармакотерапії та психотерапії при визначених клініко-патогенетичних типах зовнішніх форм аутоагресивної поведінки і різних видах коморбідної психічної патології. Диференційована комплексна невідкладна суїцидологічна допомоги повинна надаватися суїцидентам після скоєння аутоагресивних дій як найбільш адекватний варіант спеціалізованої психіатричної допомоги. Основними результатами її застосування є практично повне купірування психопатологічних симптомів та різке підвищення антисуїцидальних настанов при парасуїцидальному типі аутоагресивної поведінки, що суттєво знижує ймовірність її рецидивування; а також зниження вираженості аутоагресивних спонукань, афективної напруги й агресивності та інших психопатологічних симптомів, відповідних конкретному клінічному типу аутоагресивної поведінки, при суїцидальному, псевдосуїцидальному й асуїцидальному її типах, що дозволяє мотивувати суїцидентів до подальшого адекватного лікування. |