1. Виконавча сторона мовної діяльності поєднує в собі всі онтологічні аспекти мови, весь досвід мовця та мовного колективу, отже, має пізнавальний потенціал для розкриття різних джерел варіативності ознак фонетичних одиниць, а у своїх специфічних онтологічних виявах є підґрунтям для узагальнення на рівні форми та матерії мовлення. У процесі породження-відтворення артикуляторний жест виступає інструментом моделювання мовно-комунікативних побудов у варіативному діапазоні цільових дій. Артикуляторний жест як специфічна одиниця відтворення-породження мовлення із запропонованою в дослідженні субстанціальною структурою ознак і компонентів виявилася надзвичайно важливою для опису фонетичної реалізації. 2. З погляду виконавчого наміру мовця в артикуляторному жесті актуальними є такі компоненти дії: а) координація природних властивостей та її наслідки на рівні активності органів мови і функціональних механізмів мовлення, за яку відповідають рівні В та С; б) поєднання цільових координацій у часі, або інтеграція, за яку відповідають рівні D i E. Обидва компоненти складають субстанціальний план. Інший компонент пов'язаний із перцептивний планом – це чуттєво сприйманий квант артикуляторного зусилля. Для динамічних стратегій актуального сприйняття важливу роль мають такі протилежно спрямовані субстанціальні властивості в організації артикуляторного зусилля, як автоматизованість/усвідомлюваність та інтегрованість/виділюваність. Одинична цільова координація виступає як найменша актуалізована фонетична форма артикуляторного жесту, яка виявляє кореляцію із зовнішнім планом виконання – субстанцією мовлення, і внутрішнім планом – виконавчим наміром. Усталений спосіб реалізації субстанціальних та перцептивних компонентів зумовлює фонетичні риси артикуляторної бази конкретної мови, тобто її характер, є джерелом варіативності і фонетичних змін у мові. 3. Найтиповішими можна вважати цільові координації та інтеграції з низьким рівнем усвідомлення виконавчої мети, оскільки їх забезпечують рівні автоматизмів B i D, а на функціональному рівні найтиповішими можна вважати найбільш частотні координаційно-інтеграційні зусилля. Низький рівень усвідомлення підтримує відносну рівновагу коартикуляційного механізму, а наднизький рівень (для високочастотних реалізацій та швидкого темпу) збільшує розмір, але зменшує кількість квантів переважно в англійському та російському мовленні. У три-, чотири-, п'ятискладових словах, наприклад, два серединні або останні склади можуть зливатися в єдиний артикуляторний жест. В усіх мовах явище "setting", або наскрізну коартикуляцію за провідним типом зусиль, можна вважати універсальною рисою артикуляторного жесту. 4. Фонетична варіативність структури артикуляторного жесту є нормою реалізації та матеріальною основою варіативності актуального складоподілу на рівні породження. Визначено ймовірний механізм складоподілу для аспекту відтворення-породження в українському й російському мовленні. Для українського мовлення експериментально підтверджено спостереження Р.Г. Стетсона про реструктурування складу залежно від темпу. З'ясовано субстанціальний механізм складової межі в основній фазі артикуляції першого приголосного сполуки, помічений іще О.І. Томсоном. Основним утіленням артикуляторного жесту в українському та італійському мовленні є склад, а в німецькому – склад або два склади. У російському та англійському мовленні артикуляторний жест частіше реалізується в кількох складах, словоформі або фонетичному слові. 5. Провідне значення в українському мовленні на рівні функціонування (повторення) має інтеграція сильних вокалічних режимів для CV та інтеграція ініціації з артикуляцією для СС. Переважання тактики узгодження кардинальних робіт в інтеграційних зусиллях CV та поєднання контрастних режимів фонації на тлі активної ініціації другого компонента для СС російського мовлення виявляється як при породженні-відтворенні, так і в процесі функціонування. Дослідження має перспективи для дальшого з'ясування типологічних співвідношень між артикуляторним жестом, з одного боку, і складом та словом, з другого. У межах онтологічних аспектів породження й функціонування важливими є використання універсальних субстанціально-цільових ознак, єдиних при описі різних систем мовлення для встановлення характерних властивостей артикуляційної бази конкретної мови, створення акустичної бази мовленнєвих сегментів з метою натуралізації автоматичного синтезу й посилення ефективності розпізнавання артикуляційних подій в усному мовленні, а також для побудови моделей сприйняття мовлення і методик ідентифікації фонетичного стилю. |