Анотація до роботи:

Требін М.П. Армія в суспільстві, що трансформується (соціально-філософський аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню армії в суспільстві, що трансформується. Запропоновано соціально-філософську концепцію місця та ролі армії в суспільстві в умовах трансформації, в якій на основі аналізу взаємозв’язків армії і суспільства в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах життєдіяльності розкрито специфіку, типологію та форми взаємодії армії і суспільства в сучасних умовах, показано моделі оптимізації цієї взаємодії у пострадянських країнах. Здійснено апроксимацію характеру розвитку сучасної збройної боротьби на оборонну політику держави у сфері економіки. Виділено особливості трансформації пострадянських держав і її вплив на соціальні процеси у збройних силах. Визначено місце та роль армії в умовах демократичного суспільства. З'ясовано сутність глобальних проблем сучасності і особливості їх впливу на життєдіяльність збройних сил. Обґрунтовано головні напрямки оптимізації взаємодії армії і суспільства у перехідних системах. Запропоновано конкретні заходи в соціальній, економічній, політичній і духовній сферах життєдіяльності суспільства, що сприятимуть підвищенню бойової готовності та боєздатності Збройних сил України.

Теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми забезпечення захисту суспільства, яке трансформується, від зовнішніх воєнних загроз виявляється в комплексному розкритті місця та ролі армії в суспільстві, особливостей взаємодії армії і суспільства в умовах трансформації.

1. Поділ концепцій інтерпретації взаємодії армії і суспільства на два великі класи: атрибутивні, що роблять акцент на армії як атрибуті суспільства, та реляційні, що акцентують увагу на взаємодії армії та суспільства, – здійснено з точки зору відносин на елементарних і складному комунікативному рівнях. Зазначені концепції відображають різні підходи до аналізу взаємодії армії і суспільства, визначають принципи й тенденції цієї взаємодії, можливі шляхи її гармонізації в межах домінуючого патерна тієї або іншої концепції. Проте цілісну концепцію взаємодії армії та суспільства можна створити лише розглянувши особливості цієї взаємодії у всіх сферах буття (економічній, соціальній, політичній і духовній). При аналізі взаємодії армії та суспільства у всіх сферах буття необхідно виокремити армію як особливий соціально-політичний інститут, складноорганізовану цілісність. Її розгляд в рамках діалектичного, структурно-функціонального, синергетичного, системного, інформаційно-ціннісного та інших підходів дозволяє стверджувати, що, вступивши в третє тисячоліття, людство продовжує вважати насильство важливою домінантою системи міжнародних відносин, тому необхідність підтримання збройних сил на високому рівні бойової готовності є найважливішим завданням сучасного суспільства.

2. Соціоструктурні зміни, які відбуваються в пострадянських суспільствах, обумовлені системною кризою в економічній, політичній і духовній сферах, характеризуються маргіналізацією й аномією, безробіттям, загальним зубожінням працюючих мас. Збройні сили відчувають на собі негативний вплив трансформаційних процесів у соціальній сфері, «хворіють» тими ж хворобами, що й усе суспільство. Вирішенню соціальних проблем збройних сил могла б сприяти ефективно організована військово-соціальна політика держави, спрямована на задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців та членів їх сімей і забезпечення на цій основі відтворення їх фізіологічного та морально-психологічного потенціалу, підтримки внутрішньої стійкості, стабільності та боєздатності військової організації. Головними компонентами структури військово-соціальної політики виступають її суб'єкти й об'єкти. Суб'єктами військово-соціальної політики в сучасних умовах є: держава в цілому, а також її органи, відомства й установи; органи військового управління; органи місцевого самоврядування; благодійні, релігійні та інші недержавні громадські об'єднання й фонди. Об'єктами військово-соціальної політики є військовослужбовці та громадяни, тією чи іншою мірою пов'язані з функціонуванням і розвитком військової організації суспільства; громадяни, звільнені з військової служби, чиє пенсійне та інші види матеріального забезпечення здійснюються Міністерством оборони; члени сімей військовослужбовців, звільнених з військової служби; цивільний персонал збройних сил. Військово-соціальна політика має бути спрямована на формування й підтримку на належному рівні соціального потенціалу оборонної могутності держави, створення необхідних соціальних умов для успішного здійснення цілей і завдань військової реформи, підвищення обороноздатності та воєнної безпеки держави. Вирішенню цих завдань сприяє професіоналізація військової діяльності, що детермінує відповідний спосіб комплектування збройних сил.

3. Детермінантою військово-економічної політики держави є стан і вдосконалення збройної боротьби. Саме збройна боротьба визначає напрямки проектування, створення й виробництва основних зразків озброєння та військової техніки, які найефективніше розв’язуватимуть завдання, що виникають перед збройними силами в ході виконання ними своїх функцій. До основних тенденцій збройної боротьби віднесено: розширення просторового континуума воєнних дій; створення та зростаюче використання інформаційного континуума; зміну логіко-часової побудови збройної боротьби; посилення дедуктивних і послаблення індуктивних зв'язків і відносин в усвідомленні сутності збройної боротьби; організацію й ведення збройної боротьби в реальному масштабі часу; збільшення розриву в можливостях засобів нападу й захисту.

4. Армія створюється й удосконалюється державою, вводиться в дію і керується політичними рішеннями, є засобом досягнення політичних цілей, тому будь-які засоби і способи, що використовуються воєнною політикою, стають політичними. Можна говорити про внутрішню політизованість армії, оскільки вона будується, в першу чергу, відповідно до законів такого суспільно-політичного явища, як війна, що виступає найгострішою формою політичної боротьби – організованої боротьби великих мас зі зброєю в руках. Армія – головний борець, силовий засіб, а іноді й суб’єкт у цьому виді політичної боротьби. Оскільки війна є продовженням політики, то й збройна боротьба на стратегічному, оперативному й тактичному рівнях пронизана політичним змістом. Врешті-решт кожен воїн творить політику, втілює її в життя силою зброї. Армію та політику не можна розглядати як явища, які просто взаємодіють, вони пов'язані, як частина й ціле, як елемент і система, до якої він входить. Армія – частина держави, політичної системи суспільства, цілісної політичної реальності. Існує діалектичний закон: в органічних системах, до яких належать держава, політична система, політична реальність, властивості частин визначаються властивостями цілого. Армія несе на собі родові ознаки держави, її загальної та особливо воєнної політики, а також родові властивості політичної системи, що містить і недержавні політичні інститути та організації, характерні риси політичного життя еліти з усіма її протиріччями й колізіями. Доведено, що армію пов'язують з державою найрізноманітніші, розгалужені і (що головне) внутрішні зв'язки: структурні, генетичні, функціональні, юридичні тощо. У демократичному суспільстві важливим елементом взаємодії армії і суспільства є цивільний контроль за діяльністю силових структур.

5. Духовність – не уніфікований ідеал, а реальна, плюралістична за суттю ціннісно-смислова форма, що містить іншого. Щоб укорінитися в бутті, ідеальна модель духовності має досягти суспільного визнання, стати предметом колективного обговорення, з ідеальної перетворитись на нормативну. Духовне життя воїнів збройних сил нерозривно пов'язане з духовним життям усього суспільства, є його складовою, але поряд із спільними властивостями має свої характерні риси. Духовне життя українських воїнів – сфера життєдіяльності Збройних сил України, яка характеризується створенням, розподілом і споживанням загальнолюдських та національних духовних цінностей, функціонує й розвивається в інтересах формування відданих патріотів України та забезпечення ними виконання військового обов’язку щодо гарантії суверенітету й територіальної цілісності нашої Батьківщини. Духовний чинник є найважливішим компонентом структури бойового потенціалу збройних сил, специфічним проявом суспільної свідомості, що виражає ступінь готовності та здатності мас вирішувати конкретні соціальні, економічні, політичні й військові завдання. Він детермінований духовними основами суспільства. В конкретних умовах повсякденної діяльності на духовний чинник армії впливають і ситуативні чинники: соціальний статус військовослужбовця в суспільстві, рівень оплати військової праці, ступінь вирішення побутових проблем, розвиненість демократичних інститутів в армії, морально-психологічні навантаження бойового навчання тощо.

6. Сучасні світові зміни принесли людям нові турботи, пов'язані з інтернаціоналізацією суспільного життя та появою глобальних проблем сучасності, що за своєю сутністю торкаються інтересів не лише окремих людей, але й долі всього людства. Для їх подолання потрібні цілеспрямовані, узгоджені дії і поєднання зусиль принаймні більшої частини населення планети. Стан природного середовища й сучасна геополітична обстановка змушують у діяльності збройних сил все більше уваги приділяти екологічним аспектам. У ХХІ столітті новою глобальною проблемою, яка постала перед людством, став тероризм – соціальне явище, що характеризується полікаузальністю, завдяки своїй деструктивності і руйнівності є серйозною загрозою суспільству та особистості.

Публікації автора:

Монографії

1. Требін М.П. Армія та суспільство: соціально-філософський аналіз взаємодії в умовах трансформації: Монографія. – Харків: Видавничий Дім „ІНЖЕК”, 2004. – 404 с.

2. Требин М.П. Терроризм в ХХІ веке. – Минск: Харвест, 2003. – 816 с.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Требин М. Гражданский контроль над Вооруженными Силами Украины // Бизнес Информ. – 1998. – №23-24. – С.3-7.

2. Требин М.П. Военнослужащие в условиях социоструктурных изменений в Украине // Харьковские социологические чтения-98: Сборник научных работ. – Харьков: ЦЭПП «Радар». – 1998. – С. 248-252.

3. Требин М.П. Демократизация Вооруженных Сил Украины: социально-философский аспект // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія, педагогіка. – Харків: ХВУ. – 1998. – Випуск І. – С.95-106.

4. Требін М.П. Ядерна зброя та національна безпека // Українські проблеми. – 1999. – №1-2. – С.140-146.

5. Требин М. Реформирование Вооруженных Сил Украины (Проблемы комплектования) // Бизнес Информ. – 1999. – №1-2. – С.12-15.

6. Требин М.П. Национальная безопасность Украины и НАТО // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). – 1999. – Т.II. – №3. – С.4.

7. Требін М. Армія і парламент: проблеми взаємодії та контролю // Нова політика. – 1999. – №3. – С.46-53.

8. Требин М. Военно-политическая обстановка в регионе: оценка для Украины // Регион: проблемы и перспективы. – 1999. – №4. – С.3-12.

9. Требін М.П. Армія та влада: проблеми контролю // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ. – 1999. – Випуск ІІ. – С.27-31.

10. Требин М. Маргиналы в форме: тревожная тенденция // Бизнес Информ. – 1999. – №3-4. – С.6-9.

11. Требін М.П. Армія в суспільстві, що трансформується // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ. – 1999. – Випуск ІІІ. – С.71-74.

12. Требин М. Армия и политика: территориальный анализ // Регион: проблемы и перспективы. – 1999. – №5-6. – С.8-15.

13. Требин М.П. Война и ноосфера: уроки ХХ столетия // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). Серия «Социология». – 1999. – Т.II. – №6. – С.3-6.

14. Требін М.П. Принципи життєдіяльності Збройних Сил України // Універсум. – 1999. – №7-8. – С. 19-22,28.

15. Требін М.П. Збройні Сили України та церква: проблеми взаємодії // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ. – 1999. – Випуск ІV. – С.83-87.

16. Требин М. Воинский труд в трансформирующемся социуме // Бизнес Информ. – 1999. – №11-12. – С.10-12.

17. Требин М.П. Проблемы Вооруженных Сил Украины и социологическое знание // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 1999. – С.105-110.

18. Требін М.П. Збройні сили та політика: проблеми взаємодії // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків, ХВУ. – 1999. – Випуск V. – С.92-96.

19. Требін М. Збройні сили та релігія: світовий досвід взаємодії // Людина і політика. – 2000. – №1. – С.42-49.

20. Требін М. Армія наступного сторіччя: можлива модель для України // Людина і політика. – 2000. – №2. – С.39-44.

21. Требін М.П. Системний аналіз збройних сил // Науковий вісник №11. Серія «Філософія».– Харків: ХДПУ. – 2000. – Випуск 5. – С.17-23.

22. Требін М. Механізми цивільного контролю над Збройними силами // Людина і політика. – 2000. – №3 – С.19-23.

23. Требін М.П. Армія і сучасне суспільство: необхідність формування культури демократизму військовослужбовців // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ. – 2000. – Випуск VІІ. – С.90-96.

24. Требін М. Цивілізація у боротьбі з тероризмом: успіхи, невдачі та перспективи // Нова політика. – 2000. – №4. – С.59-66.

25. Требін М.П. Армія крізь призму синергетики // Вестник Национального технического университета „Харьковский политехнический институт”. Серія: Философия. – Харьков: НТУ „ХПІ”. – 2000. – Выпуск 120. – С.51-55.

26. Требін М. Військовий переворот як соціально-політичний феномен // Нова політика. – 2000. – №6. – С.51-56.

27. Требин М. Информационное общество и его войны // Бизнес Информ. – 2000. – №7-8. – С.3-10.

28. Требін М.П. Військова сила у сучасному світі // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ. – 2000 – Випуск VІІІ. – С.87-92.

29. Требин М.П. Профессионализация воинской деятельности в условиях трансформации общества // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2000. – С.217-219.

30. Требін М.П. Духовне життя армії // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія і культура. – Харків: ХНУ. – 2001. – №507.– С. 45-51.

31. Требін М. Армія на політичній авансцені // Людина і політика. — 2001. – №1. – С.3-19.

32. Требін М.П. Армія і суспільство: деякі підходи до проблеми взаємодії // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – Харків: ХНУ. – 2001. – № 509 – С.244-246.

33. Требін М. Армія і суспільство. Взаємодія в умовах трансформації // Віче. – 2001. – №2. – С.16-35.

34. Требін М.П. Сліди війни: уроки 20-го століття // Трибуна. – 2001. – №1-2. – С.33-34.

35. Требін М.П. Армія і суспільство: проблеми взаємодії в духовній сфері // Науковий вісник. Серія «Філософія».– Харків: ХДПУ. – 2001. – Випуск 7. – С.73-77.

36. Требін М.П. Армія як функціональна система // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія.— Харків: ХВУ. – 2001. – Випуск ІХ. – С.43-48.

37. Требин М.П. Армия в трансформирующемся обществе // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2001. – С.251-256.

38. Требін М.П. Армія і суспільство: осмислення взаємодії в філософії Давнього Китаю // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ. – 2001. – Випуск Х. – С. 116-123.

39. Требін М.П. Духовний фактор в житті сучасної армії // Науковий вісник. Серія «Філософія». – Харків: ХДПУ. – 2001. – Випуск 9. – С.109-113.

40. Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. – 2002. – №4. – С.64-68.

41. Требін М. Тероризм: спроба проникнення в сутність // Людина і політика. – 2002. – №4. – С.123-136.

42. Требін М. Зомбування страхом // Віче. – 2003. – №1. – С.31-37.

43. Требін М. Обличчя тероризму // Людина і політика. – 2003. – №1. – С.102-117.

Тези доповідей

1. Требин М.П. Президент и армия: проблемы взаимодействия и контроля // Восьмые Харьковские политологические чтения «Президентская власть в демократической республике». Материалы докладов и сообщений. — Харьков: Харьковская ассоциация политологов; НЮАУ им. Я. Мудрого; ХГИ «НУА». – 1999. – С. 51-53.

2. Требин М.П. Общество и армия: методологические проблемы взаимодействия // Десяті Харківські політологічні читання «Формування суспільної політики: теоретичний, практичний та правовий аспекти» (Збірник наукових статей). – Харків: Харківська асоціація політологів; Асоціація юристів «Justo titulo»; Американська Асоціація юристів АВА/CEELI. – 2000. – С. 129-130.

3. Требин М.П. Армия в трансформирующемся украинском обществе // Abstracts. VI World Congress for Central and East European Studies. Tampere, Finland. 29 July - 3 August 2000. – P.437-438.

4. Требин М.П. Военный конфликт в современном мире: некоторые методологические аспекты исследования // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань). — Харків: Право. – 2001. – С.20-22.

5. Требін М.П. Військова освіта України в умовах сучасної революції у військовій справі // Багаліївські читання в НУА: прогр. та матеріали IV Багаліїв. читань, Харків, 5 листоп. 2001 р. / Нар. укр. акад. – Х., 2001. – Ч.4. Педагог і влада: історичний досвід, сучасні реалії та перспективи. – С.213-217.

6. Требін М.П. Армія в системі української державності // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань). – Харків: “Право”. – 2001. – С.44-45.

7. Требін М.П. Сучасна революція у військової справі та її вплив на формування військового інтелігента // Основні напрямки виховання військової інтелігенції у сучасних умовах: Матеріали науково-практичної конференції вищих навчальних закладів м. Харкова. 22-23 листопада 2001 р. – Харків: ХВУ. – 2002. – 52-54.

8. Требін М.П. Військова сила у ІІІ тисячолітті // ІІ наукова конференція молодих вчених Харківського військового університету (Харків, 16-17 квітня 2003 року). Тези доповідей. Частина І. – Харків: ХВУ. – 2003. – С.17-18.

9. Требін М.П. Культура демократизму військовослужбовців // Філософія виживання. Жінка і сучасний світ: Матеріали наук.-практ. конф. – Харків: ХДМУ. – 2003. – С.42-43.

10. Требін М.П. Антитерористична діяльність воєнної організації держави у сучасному світі // Актуальні проблеми будівництва та розвитку внутрішніх військ МВС України: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: ВІ ВВ МВС України. – 2003. – С.213-217.

11. Требін М.П. Моделі взаємозв’язку армії та політики за поглядами А. Лукхема // ІІІ наукова конференція молодих вчених Харківського військового університету (м. Харків, 12-13 листопада 2003 року). Тези доповідей. – Харків: ХВУ. – 2003. – С.16.

12. Требін М.П. Моделі взаємозв’язку армії та політики // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Збірник наукових тез (за матеріалами ХV Харківських політологічних читань). – Харків: НЮАУ. – 2004. – С. 223-225.