1. Встановлений комплекс основних історико-політичних і соціо-культурних факторів, що спричинили виникнення та формування на значній території України загалом і кожного її регіону зокрема впродовж ХV – поч. ХХ ст. комплексів забудови єврейських громад і зумовили специфіку їх структуроутворення. Він є: а) складовою історії розвитку архітектурно-містобудівної царини на українських землях, а тому заповнює собою відповідний сектор тої її частини, яка в радянські часи не підлягала вивченню; б) і є одночасно історією розвитку національного зодчества на іншонаціональному культурному грунті. 2. На підставі самостійних натурних обстежень, аналізу всіх детермінуючих факторів, архівних даних виявлена регіональна специфіка архітектурно-просторової організації єврейських містобудівних комплексів ХV – поч. ХХ ст. у структурі історичних поселень України. Виділено три узагальнені регіони, в яких архітектурно-просторовий лад старовинних єврейських містобудівних утворень має такі найхарактерніші риси: регіон Галичини (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська обл.) і Центрально-Західної Волині (Волинська і Рівненська обл.) – запозичені центральноєвропейські середньовічні містобудівні норми розпланування й естетичні форми, в яких відбита еволюція головних архітектурних стилів Європи; регіон Поділля (Хмельницька і Вінницька обл.) і Східної Волині (Житомирська обл.) – синтез середньовічної містобудівної форми розселення з традиційними місцевими українськими архітектурно-естетичними формами; регіон Наддніпрянської і Східної України (Київська, Черкаська, Полтавська, Чернігівська, Сумська, Кіровоградська, Харківська, Дніпропетровська, Херсонська, Запоріжська, Миколаївська, Одеська, Донецька і Луганська обл.) – освоєні корінні архітектурно-просторові форми українського народу. 3. Проаналізована архітектурно-просторова організація єврейських містобудівних комплексів XV - поч. XX ст. у структурі історичних поселень Поділля і встановлені такі її закономірності: а) дві схеми взаєморозміщення в об'ємно-просторовій структурі поселення польської й єврейської зон забудови, застосування яких залежало від пагорбного або мисового типу надрічкового плато, на якому формувалася забудова середмістя; б) базова модель об'ємно-просторової структури єврейського штетлу у взаємодії із загальною структурою поселення; в) основні типи планувальної структури єврейської житлово-виробничої забудови, своєрідність яких зумовлена специфічно подільською містоформуючою планувальною схемою типу “ділянка + прохід + ділянка”; г) типи функціональної структури єврейської житлово-виробничої забудови і базова схема функціонального зонування сельбищних зон єврейського комплексу; д) типові схеми архітектурного вистрою рядової забудови штетлів Поділля. 4. Розроблена класифікація історичних містобудівних утворень Поділля за станом збереженості в них історичних планувальної і об'ємно-просторової структур середмістя. 5. Запропоновані принципи охорони містобудівної спадщини та історично сформованої образно-функціональної своєрідності середовища старовинних містобудівних утворень Поділля. Вони передбачають: два загальні принципи охорони і три форми диференційованої охорони щодо прийнятої класифікації історичних містобудіних утворень Поділля, які є інструментом практичного втілення встановлених принципів; концептуальну систему регенераційних заходів, сформовану на принципових позиціях спадкоємного формоутворення нововведень в історичне довкілля, яке дозволяє композиційно згармонізувати старе і нове в архітектурно-просторових структурах історичних поселень і відродити використання вічно ціннісних здобутків минулого для потреб сьогодення й майбутнього. Результати аналізу архітектурно-просторової організації єврейських містобудівних комлексів ХV – поч. ХХ ст. у структурі історичних поселень Поділля та формотворчих відмінностей цих етно-комплексів у різних регіонах України, які отримані в даному дисертаційному дослідженні, є тим матеріалом, котрий заповнює собою одну з багатьох ще “білих плям” розвитку історії, теорії архітектури та містобудування на українських землях. Вони необхідні як підгрунтя для розробки програм подальшого розвитку історичних поселень, для яких завжди актуальною залишається проблема збереження історично сформованої образно-функціональної своєрідності середовища. |