У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки процесуальних проблем співвідношення апеляційного провадження з іншими стадіями кримінального процесу. Одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальших досліджень апеляційного провадження як стадії кримінального процесу та інституту захисту прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу. Основними результатами дослідження є наступні висновки: 1. Аналізуючи процес зародження та розвитку інституту апеляційного провадження, ми виділили шість історичних етапів розвитку законодавства, що визначали порядок апеляційного провадження в Україні: а) безапеляційний, який тривав з давніх часів до середини ХVІІ ст.; б) виникнення апеляційного провадження (з середини ХVІІ ст. до 1864 р.); в) основний розвиток апеляційного провадження (з 1864 р. до 1917 р.); г) період створення української державності
(з 1917 р. до 1920 р.); д) рецепція положень апеляційного провадження в радянське касаційне провадження (з 1917 р. до 1991 р.); е) визнання Концепцією судово-правової реформи апеляційного провадження як окремої складової судової системи України, остаточне закріплення якої визнане ст. 129 Конституції України та внесеними змінами до КПК України у 2001 р. 2. Запропоноване авторське визначення понять “апеляція” та “апеляційне провадження” і наведено різницю між цими поняттями. Апеляція має такі ознаки: це право, що розглядається як вид звернення; для неї встановлена певна форма та зміст (як до певного виду звернення); виникнення такого права зумовлене початком перебігу апеляційного строку (після винесення рішення місцевого суду); встановлене чітке коло суб’єктів, які мають таке право; подається до відповідного суб’єкта (суду) з метою оскарження судового рішення. Апеляційне провадження включає наступні ознаки: певна послідовність дій, чітко регламентованих законодавством; залучення певного кола суб’єктів (під час його проведення); надання цим суб’єктам певного кола прав (подати зустрічну апеляцію чи заперечення на неї, надавати додаткові докази та вносити клопотання); обов’язкова наявність кінцевого результату – прийняття власного рішення. 3. Сукупність завдань апеляційного провадження, крім загальних завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України, складають безпосередні завдання апеляційного провадження як самостійної стадії, що об’єднує певне коло процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети: 1) перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, винесених судами першої інстанції, що забезпечує дотримання та правильне застосування кримінального і кримінально-процесуального закону нижчестоящими судами; 2) додаткова гарантія сторонам процесу дотримання їх прав та законних інтересів; 3) здійснення керівництва та контролю за діяльністю судів першої інстанції. 4. Виходячи із загального поняття функції як головного напрямку діяльності, можна стверджувати, що функції апеляційного провадження як суду другої інстанції – це основні напрямки його діяльності, що виражають роль та призначення апеляційного провадження як в судовій системі України, так і в суспільстві. Апеляційне провадження виконує такі функції: – контрольну та правовідновлювальну; – правоохоронну та правозастосовчу. Функціональне призначення апеляційного провадження полягає у таких двох значеннях: як процедури перевірки рішень суду та як стадії кримінального процесу. 5. Можливість апеляційного оскарження на досудовому слідстві ми розглядаємо як вищу форму судового контролю досудових перевірок, яка надає можливість особі не погодитись навіть з рішенням суду, що прийняте всупереч її інтересам, та апелювати до вищої судової інстанції. У разі, коли відповідне процесуальне рішення лише ініціюється посадовою особою органів дізнання чи слідства, а прийняття останнього відведено до виключної компетенції суду першої інстанції, вже від самого початку надається подвійна можливість перевірки законності та обґрунтованості вчинення цих дій. 6. Для якісного дослідження завдань апеляційного провадження за рішеннями суду першої інстанції, після надходження справи з обвинувальним висновком до суду, всю діяльність суду розподілено на три самостійні етапи: перший – реалізується на стадії попереднього розгляду справи суддею; другий – під час розгляду справи по суті; третій – після прийняття кінцевого рішення. 7. Системний аналіз глав 29 та 30 КПК України дав нам можливість розглядати апеляційне провадження як вищу форму судового контролю на досудових та судових стадіях у вигляді перевірки рішень суду, що оскаржуються на підставі ч. 2 ст. 347 КПК України, їх перевірка здійснюється за правилами ст. 382 “Порядок перевірки ухвал суду і постанов судді” КПК України. У випадку оскарження рішень суду на підставі ч. 1 ст. 347 КПК України, на нашу думку, слід говорити про апеляційне провадження як форму судового розгляду, що реалізується повною мірою в самостійній стадії кримінального процесу – апеляційному провадженні. 8. Запропонований в дисертації комплекс змін та доповнень до кримінально-процесуального законодавства України повинен забезпечити якісне функціонування апеляційного провадження. У зв’язку з цим доцільно: – доповнити КПК України статтею “Клопотання про виключення доказів”, в якій зазначити, що під час попереднього розгляду справи суддею сторони можуть заявити клопотання про виключення будь-якого доказу з переліку доказів, зазначених в обвинувальному висновку, на тій підставі, що його отримано з порушенням вимог кримінально-процесуального закону; – закріпити в КПК України поняття предмета апеляційного та касаційного провадження, що допоможе чітко визначити завдання і межі перевірки рішень суду; – розширити повноваження апеляційної інстанції щодо права винесення власного рішення навіть з можливістю погіршення становища засудженого, окрім одного випадку, коли ним подана апеляційна скарга; – скасувати інститут повернення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; – обмежити інститут повернення справи прокурору для провадження додаткового розслідування лише випадком збільшення обсягів обвинувачення; – підвищити вимоги до додаткових матеріалів, що можуть подаватися до апеляційної та касаційної інстанції, обмежити їх лише письмовими документами; – підвищити вимоги до апеляційних та касаційних скарг обов’язковою вказівкою на те, в якому обсязі повинна здійснюватись перевірка рішення (частково чи повно). | 