Процеси глобалізації, становлення і розвиток наднаціональних та регіональних структур призводять до помітних змін в функціональних завданнях та можливостях державних інституцій, зокрема тих, що мають забезпечувати національну безпеку України. В сучасних умовах адекватна ступеню наявних загроз стратегія протидії тероризму полягає у зміцненні передусім держави як головного джерела правопорядку. Регуляторні її функції в сучасних умовах полягатимуть у тому, що попри помітне обмеження впливу урядів на процес прийняття рішень в економічній сфері державні органи залишатимуться єдиним легітимним монополістом у застосуванні силових методів контролю в межах національного територіального суверенітету та демократичних цінностей. Тобто застосування насильства в рамках іррегулярних воєнних дій (терористичної діяльності) викликає необхідність нових підходів до політики безпеки. Вони передбачають відмову від традиційного розуміння політики безпеки з домінуванням воєнної складової. Тому адекватна актуальним викликам та загрозам антитерористична діяльність потребує не лише удосконалення наявних і створення нових структур і механізмів глобальної і, зокрема, національної безпеки, а й передбачає вирішення низки теоретичних і практичних завдань: аналізу причин та умов виникнення та розповсюдження глобального тероризму, розробки методології дослідження мережевих структур, удосконалення наявної нормативно-правової бази боротьби з тероризмом, винайдення шляхів реорганізації структур безпеки та заходів боротьби із сучасним тероризмом та ін. Аналіз міжнародного досвіду у сфері антитерористичної діяльності свідчить про те, що на національному та міжнародному рівнях адекватне протистояння тероризмові уможливлюється завдяки низці передумов. По-перше, завдяки підтримці і довіри до антитерористичних структур безпеки з боку населення і політичних лідерів. По-друге, за рахунок тісних та постійних контактів і співробітництва між військовими і державними службами безпеки з питань антитерористичної діяльності. В цьому контексті набуває принципового значення доступ до новітніх технологій зі збору розвідданих, комунікацій і спостереження. По-третє, завдяки наявності тісного міжнародного співробітництва на рівні країн щодо обміну інформацією про терористичні рухи та їхню діяльність, про участь держав в цьому співробітництві у всіх сферах: політико-правовій, економічній, фінансовій тощо. Проведений аналіз нормативно-правових та організаційних аспектів антитерористичної діяльності дозволяє зробити такі висновки: по-перше, одним з головних чинників, що зумовлюють вирішення задачі формування національної системи профілактики тероризму, є надзвичайне ускладнення тероризму як соціально-політичного та кримінального явища. Цій множині різнорідних обставин і чинників можна адекватно протистояти лише завдяки створенню системи заходів, що викликає потребу в співпраці усіх державних структур і громадськості; по-друге, під час генези терористичних проявів на різних стадіях криміногенний процес здатний переходити з однієї сфери суспільних відносин до іншої, тобто терористична діяльність може переслідувати як політичні, так й інші цілі, наприклад, економічні. Це викликає потребу у комплексному розгляді обставин конкретних терористичних загроз із залученням до співпраці відповідних органів виконавчої влади та дослідження взаємного впливу теророгенних процесів різного ґатунку для розробки і запровадження багатоаспектної системи заходів завдяки поєднанню інформаційного, наукового та ресурсного потенціалу різних відомств в межах централізованої національної програми; по-третє, реакцією на трансформацію і дестабілізацію суспільно-політичних процесів останніх десятиріч стала активізація різних громадських рухів і організацій, що вимагають від влади підвищення рівня захисту громадян від акцій психологічного і фізичного терору. Тому створення адекватної системи антитерористичної діяльності на національному передбачає як узгодження і врахування інтересів громадян в галузі організації самозахисту, так і проведення відповідної пропагандистсько-роз'яснювальної роботи щодо рішень і заходів органів державної влади антитерористичної спрямованості. по-четверте, транснаціональний характер сучасного тероризму детермінує налагодження більш тісних міжнародних зв'язків між суб'єктами антитерористичної діяльності, що передбачає як розробку і запровадження відповідної нормативно-правової бази співробітництва, так і створення на ній організаційних структур наднаціонального (регіонального та глобального) ґатунку. Національна стратегія боротьби з тероризмом має бути функціонально та просторово всеохоплюючою, тобто розраховувати на залучення до співробітництва як національних так і міжнародних інституцій. Вона повинна передбачати застосування всієї множини наявних заходів: розвідка, стримування, попередження, розслідування, кримінальне переслідування, превентивні дії, кризове та післякризове врегулювання. |
