У дисертації на матеріалі текстів українських народних чарівних казок здійснено теоретичне узагальнення та проведено комплексний аналіз художнього простору, що виявився крізь призму категорії модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий” в аспекті структурної поетики фольклорного твору. Хронотоп як формально-змістова категорія словесного мистецтва бере активну участь у створенні тексту, а тому за своєю природою є жанротвірним, змістовим і структурним. Саме художній час і простір залучають самобутній словесний текст у конкретний історичний і культурний контекст, пов’язуючи його з “позатекстовим” світом. Фольклорний хронотоп виявляє різні часопросторові моделі – казкову, замовляльну, билинну тощо. Казковий часопростір як самостійна одиниця – важливий компонент ідейно-естетичного змісту і структурної організації казки, він пов’язаний із побудовою сюжету й образною системою жанру. Особливою ознакою казкового часопростору є чітке протиставлення “свого” і “чужого” простору, яке зумовлює не тільки специфіку хронотопу в народних чарівних казках, а й специфіку цього фольклорного жанру загалом. На підставі семіотичної бінарної опозиції “свій” / “чужий” утворюється символічний художній простір, який може змінювати не лише форму, а й властивості та функції у процесі розвитку казки. Опозиція свій / чужий, відображаючи мандрівку героя в інший світ, виражена за допомогою різних просторових елементів, які в казкових сюжетах втрачають власне лексичне значення, набуваючи нових валентностей для означення семантичної структури казки. Усі просторові елементи казки тісно пов’язані між собою, що суттєво впливає на структурну організацію її художнього простору та формування цілісної композиції. Досліджуючи специфіку функціонування ритуалу переходу в контексті українських народних чарівних казок, ми дійшли таких висновків: – значна кількість чарівних казок містить інформацію про архаїчні слов’янські обряди й ритуали, які відображають прадавні ініціації юнаків і дівчат; – чарівна казка належить до позаобрядових жанрів, однак це не заперечує наявності у її композиційній структурі трансформованих елементів похоронної й весільної обрядовості; – чарівна казка інтерпретує смерть не як фізичний акт кінця життя, а як ритуальний перехід лімінальної одиниці зі світу людей у потойбіччя; – для аналізу ритуалу переходу в структурі чарівних казок у дисертації використано теорію ритуального переходу А. ван Геннепа – прелімінальність, лімінальність, постлімінальність: процес лімінальності є основним етапом у чарівних казках, де виділено способи й мету потрапляння казкових героїв зі “свого” в “чужий” простір. Власне під час лімінальності, яка у казках тотожна поняттю ініціації чи “нового народження”, герой переживає ритуальну смерть, ритуальне воскресіння і ритуальний шлюб; постлімінальний етап казкового героя переважно закінчується його щасливим одруженням та підвищенням у соціальній ієрархії; – ритуал переходу в казках виявляє характерні ознаки та функції “класичних” і “перехідних” мерців, зокрема їхнє посередництво між “своїм” і “чужим” просторами. Такі мерці є своєрідними контролерами ритуального переходу казкового героя межі потойбічного світу. Отже, аналіз проблем дослідження літературного та міфологічного й фольклорного часопросторів у їх взаємозв’язках з жанром твору підтверджує, що концепція художнього простору чарівної казки, викладена крізь призму категорії модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий”, важлива передусім для вивчення поетики цього жанру, його композиції, образів. Проведене дослідження буде важливим джерелом для розробки таких актуальних фольклористичних тем, як поетика художнього часу і простору в жанровій структурі усної народної словесності. Це відкриває перед ученими нові можливості в інтерпретації поетики усіх відомих фольклорних жанрів, співвідношення обрядових і позаобрядових жанрів, взаємозв’язку української народної казки з іншими творами календарної і позакалендарної обрядовості. | 