У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямків удосконалення правового забезпечення економічної конкуренції антимонопольними правоохоронними засобами. У вирішенні наукової задачі дисертантом обґрунтовані нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення законодавства про антимонопольні правоохоронні засоби з метою підвищення їх ефективності в сфері економічної конкуренції. Основними науковими та практичними результатами дисертаційного дослідження є розробка наукової концепції антимонопольних правоохоронних засобів; визначення поняття та форми антимонопольних правоохоронних засобів; класифікація охоронних правових засобів у сфері антимонопольного законодавства; визначення специфіки антимонопольних правоохоронних засобів запобігання, припинення, захисту та юридичної відповідальності; характеристика мір галузевої відповідальності за порушення антимонопольного законодавства та їх застосування; формулювання підстави юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства; вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо вдосконалення антимонопольного законодавства. Внесені авторські пропозиції щодо удосконалення Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та інших нормативно-правових актів антимонопольного законодавства щодо передбачених в них антимонопольних правоохоронних засобів. У законодавстві не передбачені підстави застосування такого запобіжного засобу як відмова органів Антимонопольного комітету України в наданні дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання. Оскільки мова йде про застосування правоохоронного примусового засобу, підстави його застосування мають бути визначені в Законі. Запропоновано передбачити у Законі «Про захист економічної конкуренції», що відмова в наданні дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання надається, якщо: концентрація призводить до створення монопольного утворення, зокрема до монополізації ринків або істотного обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині, крім випадків, коли при цьому позитивний ефект для суспільних інтересів явно перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції або види і межі такої монополії встановлені законом; здійснення концентрації на умовах, зазначених у рішеннях, угодах і інших документах щодо концентрації, у тому числі в установчих документах створюваних суб'єктів господарювання, призводить до порушення антимонопольного законодавства. Доцільно було б передбачити в антимонопольному законодавстві перелік вимог, якими може бути обумовлено надання дозволу органами Антимонопольного комітету на концентрацію суб'єктів господарювання. Це можуть бути, наприклад, вимоги щодо змін поданого плану злиття, приєднання суб'єктів господарювання, спрямовані на забезпечення конкуренції, або конкретні вимоги стосовно поведінки з тією ж спрямованістю, і також критерії їх установлення. Також слід передбачити обов'язок органів Антимонопольного комітету в рішенні про надання дозволу на концентрацію вказувати конкретні вимоги, давати обґрунтування їхньої вказівки і терміни їх виконання (якщо вони мають терміновий характер). Зобов’язування суб'єктів господарювання органами Антимонопольного комітету про включення (виключення) певних положень при узгодженні установчих документів не закріплено на законодавчому рівні. Оскільки це попереджувальний правоохоронний засіб, його слід регламентувати у Законі. У Законі «Про захист економічної конкуренції» не позначені галузеві види відповідальності, що можуть застосовуватися за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це викликає їхнє різне розуміння і трактування в юридичній літературі і практиці. Тому вважаємо необхідним сформулювати ст.52 Закону таким чином: «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України». Для практичної реалізації норм про адміністративну відповідальність, що містяться в ст. 54 Закону «Про захист економічної конкуренції», встановлені в них положення підлягають конкретизації в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП). Законодавець у КпАП сформулював положення про адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства інакше, ніж у Законі «Про захист економічної конкуренції». Це породжує ряд проблем, що стосуються насамперед формулювань і практичного застосування норм КпАП, пов'язаних із припиненням діяльності, спрямованої на порушення антимонопольного законодавства. Таким чином, треба усунути неузгодження Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону «Про захист економічної конкуренції». Назва ст.230 Кримінального кодексу України – «порушення антимонопольного законодавства», по-перше, не відповідає її змісту, оскільки в ній установлена відповідальність лише за три із двадцяти передбачених у ст.50 Закону «Про захист економічної конкуренції» правопорушень; по-друге, вона в цілому не погоджена з цим Законом, в якому передбачена відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У законодавстві про адміністративні правопорушення і кримінальному законодавстві не враховані положення Закону «Про захист економічної конкуренції». У цьому – перешкода для реалізації адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, що викликає необхідність удосконалювання адміністративно-правових і кримінально-правових норм антимонопольної спрямованості. | 