У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової та практичної задачі сучасної фтизіатрії — підвищення ефективності та покращення переносимості протитуберкульозної хіміотерапії хворими на хронічний туберкульоз легень шляхом удосконалення режимів хіміотерапії із застосуванням циклосерину, кларитроміцину, капреоміцину та визначення фторхінолону з найкращим профілем безпечності, що дозволило на 20,8 % підвищити ефективність лікування туберкульозу за показником припинення бактеріовиділення та на 22,4 % зменшити частоту побічних реакцій від фторхінолонів. 1. Вторинна медикаментозна резистентність МБТ у раніше лікованих хворих складає 72,5 %, а вторинна мультирезистентність МБТ — 46,9 %, що перевищує середній показник ВООЗ відповідно у 1,5 та 3,6 раза. У раніше лікованих хворих частота резистентності до ізоніазиду становить 57,5 %, до рифампіцину – 54,8 %, до стрептоміцину – у 60,7 %, що значно обмежує їх використання у цієї категорії пацієнтів. Частота набутої резистентності до етамбутолу вірогідно нижча, ніж до інших препаратів I ряду та становить 27,0 %. У хворих на хронічний туберкульоз резистентність МБТ до протитуберкульозних препаратів I ряду становить 79,7 %, а мультирезистентності – 55,1 % , що значно обмежує їх використання в режимах хіміотерапії. 2. Частота вторинної резистентності МБТ до фторхінолонів становить 25 % та розвивається повільними темпами – у середньому через (8,3 ± 1,6) місяців їх застосування переважно у хворих, яких лікували із використанням у режимі хіміотерапії 1-2 протитуберкульозними препаратами, до яких МБТ були чутливі. Випадків вторинної резистентності МБТ до фторхінолонів у хворих, яких лікували більше ніж трьома протитуберкульозними препаратами, до яких МБТ були чутливі, не виявлено. Результати лікування хворих, у яких розвинулась резистентність МБТ до фторхінолонів, низькі – припинення бактеріовиділення досягли у 21,7 % пацієнтів. 3. Давність туберкульозного процесу негативно впливає на ефективність лікування і показники припинення бактеріовиділення та загоєння каверн у хворих на хронічний туберкульоз як з чутливими так і мультирезистентними МБТ, які є значно нижчими, ніж у таких хворих з вперше діагностованим захворюванням. Ефективність лікування хворих на хронічний туберкульоз легень з мульти- та полірезистентими МБТ низька – припинення бактеріовиділення досягають у 36,8 % та 35, 5 % хворих, загоєння каверн – у 12,8 % та 25,8 %. У хворих на хронічний туберкульоз з чутливими та монорезистентними МБТ припинення бактеріовиділення досягають у 67,4 % та 60,0 % хворих, загоєння каверн – у 52,0 % та 56,5 %. 4. За даними віддалених результатів, лікування залишається ефективним у 80,6 % хворих, в яких досягли цього результату в безпосередній період. Кількість хворих з ефективним лікуванням зменшилась переважно за рахунок пацієнтів з припиненням бактеріовиділення (з незагоєними кавернами). Рецидиви туберкульозу виникли у 45,0 % хворих з незагоєними кавернами та у 3,2 % – з загоєними. У пацієнтів з невдалим лікуванням прогноз захворювання у віддалений період несприятливий – 47,8 % з них помирають. Середня тривалість життя становила (4,3 ± 0,2 ) років від моменту встановлення діагнозу туберкульозу. 5. Капреоміцин має переважно середню бактеріостатичну активність у відношенні лабораторного штаму H37Rv та має середній рівень МІК у відношенні МБТ — 5 мкг/мл. Встановлено високу клінічну ефективність режимів хіміотерапії з включенням капреоміцину у хворих на хронічний мультирезистентний туберкульоз легень. Препарат дозволив підвищити результати хіміотерапії у цих хворих на 20,8 % за показником припинення бактеріовиділення. За 3 місяці лікування припинення бактеріовиділення досягли у 37,5 % хворих, клініко-рентгенологічного покращення – у 56,2 % хворих. Капреоміцин виявив задовільну переносимість, виражені вестибулотоксичні побічні реакції спостерігали в 6,3 % хворих. 6. Циклосерин має високу клінічну ефективність у комплексному лікуванні хворих на хронічний мультирезистентний туберкульоз. Додаткове призначення циклосерину дозволило підвищити ефективність лікування у цих хворих за показником припиненням бактеріовиділення на 48,4 %. Частота побічних ефектів від циклосерину становила 57,7 %, однак вони не були різко вираженими та не призводили до відміни препарату. Спостерігали психоневрологічні реакції у вигляді психомоторного збудження, запаморочення та головного болю у 23,1 % хворих, короткочасне підвищення температури тіла до 37,5 0 С градусів у 19,2 % хворих, артралгії у 11,5 %. Тяжкі побічні психоневрологічні реакції, які вимагали відміни препарату виникли в 3,8 % хворих. 7. У хворих на хронічний туберкульоз легень після прийому 0,5 г кларитроміцину в крові протягом 3 год створюються середні бактеріостатичні концентрації у відношенні МБТ, які знижуються до низьких рівнів через 6 год. 5-компонентна хіміотерапія протягом 3 міс з залученням кларитроміцину призводить до високих результатів у хворих на хронічний туберкульоз легень: припинення бактеріовиділення у — 61,1 %, регресії каверн — у 88,9 %. Переносимість хіміотерапії була задовільною, не було виражених побічних реакцій, які б вимагали зміни або відміни хіміотерапії. 8. Найкращий профіль переносимості серед форхінонолонів при їх тривалому застосуванні у хворих на туберкульоз у складі комплексної хіміотерапії встановлено у ломефлоксацину та левофлоксацину — побічні реакції зареєстровані відповідно в 16,8 % та 11,2 %. В офлоксацину встановлено кращу переносимість ніж у ципрофлоксацину та пефлоксацину — частота побічних реакцій складала 21,4 % проти 33,7 % та 41,9 %, однакова з ломефлоксацином, та вища, ніж у левофлоксацину. У більшості випадків спостерігали диспепсичні побічні реакції у вигляді нудоти, блювоти; неврологічні розлади — головний біль, запаморочення, безсоння; фототоксичність. |
