Антропоцентризм – явище мовної онтології універсального характеру, що пов’язане із вужчим поняттям у сфері людського чинника – суб’єктністю мови. Суть антропоцентризму можна сформулювати як суб’єктність побудови відображальних вербальних категорій. У функціонально неантропоцентричних ФО антропоцентризм виступає принципом концептуалізації, котрий полягає у впливі людини на профілювання фразеологічних понять. Фразеологічне значення, навіть денотативно “об’єктивного” поняття, нерозривно позв’язане із прагматичними смислами суб’єкта.За формальної відсутності у системному значенні суб’єкт наявний на рівні досвідної ситуації як досвідчувач та у когнітивній структурі як концептуалізатор. Аналіз ФО зі значенням відносного часу в українській, перській та японській мовах виявив спільний антропоцентричний принцип організації континууму фразеологічної семантики. Ідеографічна схема на вищих рівнях організації є однаковою (час щодо суб’єкта, щодо певного моменту та необмежена тривалість). Для ФО характерним є антропоцентрично зумовлене зміщення значення порівняно із об’єктивним поняттям часу. Так, минуле реалізується як минуле неактуальне (стан справ відмінний від актуального), давньоминуле (відмежування від світу мовця). У ФО на позначення майбутнього антропоцентричне профілювання спричиняє розподіл ФО на три ідеографічні підгрупи зі значенням майбутнього близького, майбутнього віддаленого (нездійсненого), та майбутнього, у здійсненні якого мовець упевнений. У всіх випадках можна спостерігати ускладненість фразеологічної семантики антропоцентричними смислами. Окреслення минулого та майбутнього часу невід’ємне від окреслення теперішньої ситуації, у чому ми вбачаємо основну антропоцентричну ознаку фразеологічної концептуалізації відносного щодо людини часу. Відносний час щодо моменту демонструє абсолютний антропоцентризм, оскільки основним у концептуалізації є смисл “дія здійснена / не здійснена у найсприятливіший момент”. При концептуалізації необмеженої тривалості основним є ствердження незмінності стану у світі досвідчувача та минулому чи (і) майбутньому. Разом із антропоцентрично спільними ідеографічними підгрупами виявлено лакунізовані ідеографічні підгрупи. У фразеології української та перської мов чисельною є підгрупа ФО на позначення зміни привілейованого стану агенса на звичайний, що викликає задоволення концептуалізатора (мовця). А в японській фразеології окреслюється дія на межі, коли, на думку концептуалізатора, ще можна добитися бажаного результату (“на межі вчасного моменту та запізнілої дії”). У спільних ідеографічних підгрупах переважно подібною є і когнітивна структура ФО, незважаючи на неспівпадіння перцептивних ситуацій. Наприклад, значення майбутнього віддаленого виникає при когнітивній структурі “досвідчувач не дочекається на настання події”. Однак при спільності основного смислу когнітивні структури фреймів також можуть відрізнятися. Наприклад, “нагода втрачена” в українській фразеологічній картині світу пов’язується із бездіяльністю агенса, у перській – із його помилкою, а у японській за активності агенса нагода втрачається майже при досягненні мети. Сприйняття досвідчувача та осмислення концептуалізатором перцептивної ситуації актуальні у значенні ФО і великою мірою спричиняють валентнісну поведінку. Встановлено, що ступінь антропоцентричності кардинально впливає на функціонування ФО. Чим менш антропоцентрично побудоване значення ФО, тим ширшою є її сполучуваність. Здійснений аналіз на матеріалі ФО перської, української та японської мов засвідчив конститутивну роль антропоцентричних чинників у профілюванні “об’єктивних” фразеологічних понять як на рівні ідеографічної класифікації, так і у значенні окремих ФО. |