Зроблено висновки щодо реалізації мети і дослідницьких завдань. Авторка здійснює низку підсумкових узагальнень, що характеризують новизну дисертаційної роботи, окреслює значущість виокремлення антропомірності як одного з інваріантів філософської раціональності. Наводяться декілька інтерпретацій філософської раціональності, і, відповідно, антропомірності. У зв’язку з дослідженням раціональності філософських теорій-проектів акцентується прагматичний смисл антропомірності, який полягає в тому, що мірою філософської раціональності можуть бути модальності людського буття. Висновки дослідження дисертаційної роботи представлені в таких положеннях: Одним з можливих способів дослідження проблеми раціональності є дослідження філософської раціональності, яке представлене в роботі новою програмою аналізу, пов’язаною з актуалізацією в перехідні, кризові стани сучасного розвитку культури та суспільства мірних, антропомірних, нормативно-ціннісних, прагматичних аспектів в розумінні раціональності, які суттєво доповнюють традиційну інтерпретацію раціональності, пов’язану переважно з концептом “розум”. Феномен філософської раціональності як предмет вивчення береться не у зв’язку з чимось сущим, що передбачає розгляд раціональності у вигляді атрибуту цього сущого (раціональність як світопорядок, раціональність людської діяльності), а у зв’язку з іманентною філософії самокритичністю, самокорекцією, саморефлексією. Зрозуміла таким чином, раціональність зачіпає сутнісні методологічні підвалини сучасної філософії, зокрема прагматично орієнтованих її напрямків (постструктуралізму, сучасної антропології, комунікативної традиції, прагматизму та ін.), що дозволяє відтворити підстави переходу від монологічної до діалогічної парадигми соціокультурного розвитку сучасного суспільства. Концепції раціональності та принцип розумності не складають самодостатньої системи і тому потребують занурення в смислові поля їхнього використання, що виявляють антропомірну складову філософської раціональності, представлену в сучасній філософії темами суб’єктивності, свободи, толерантності, ціннісного виміру буття, необхідністю врахування емоційно-почуттєвого фактору людської присутності у світі тощо. Встановлено відповідність філософським підходам різних історичних епох типів антропомірності як характеристики філософської раціональності. Антропоморфність, антропоцентричність, антропологічність є характеристиками відповідно античної філософії, філософії Нового часу, філософського періоду з антропологічного повороту Л.Фейєрбаха. Вказано різницю між антропоцентризмом як теоретичною установкою і гуманізмом як соціальною практикою. Представляючи собою трансісторичну філософську проблему, проблема людини може бути прийнята як опосередкування, як міра в аналізі домінантних тенденцій культурно-історичних філософських парадигм, тобто в аналізі історичних типів філософської раціональності. Так, ідея раціональності в системі гегелівської філософії включалась в феноменологію Духа, в марксизмі та неомарксизмі випробувалась через ідею відчуження, в екзистенціалізмі визначалась розрізненням суб’єкта та персони, в прагматизмі оцінювалась адекватністю вчинків, в комунікативній традиції – ствердженням категоріальної загальності через співспілкування. Вивчення класифікацій видів раціональності дало змогу перелічити притаманні філософській раціональності сталі характеристики, інваріанти. Історико-генетичний метод виявив спільні витоки філософської проблеми людського буття та проблеми раціональності як філософської рефлексії в зародженні теоретичного знання в класичній філософії, дозволив встановити закономірність співвідношення проблеми метода та появи філософсько-антропологічних інтенцій. Антропомірність філософської раціональності передбачає не стільки наявність антропологічних інтенцій в філософії, скільки рефлексію цих інтенцій, що, в свою чергу, обумовлено розробкою проблеми методу. Тому стверджується не антропомірность філософії, філософської концепції, а антропомірність філософської раціональності. Антропомірність, хоча і складає константу філософської раціональності, її значимість найкраще артикульована в філософських теоріях періоду філософсько-антропологічного повороту і проблематизована в постмодерністському філософському дискурсі, зокрема в постструктуралістських постулатах. Серед таких виявлених сутнісних характеристик філософської раціональності, як відкритість, очевидність і повсякденність, функція формотворчого принципу життєвого світу й діяльності людини, характеристика відкритості має для сучасної філософії особливу актуальність. При огляді класифікацій, типів раціональності виявлено, що даний інваріант явно або приховано присутній у тих типах раціональності, які є відповідними станові сучасної філософії. Якщо рефлексивність і самокритичність філософської раціональності виникала одночасно зі становленням філософії як теоретичного знання, передумови прагматичного розуміння філософії закладались у філософії Фейєрбаха, який визнав у людині предмет філософії. Умовою появи прагматичного аспекту філософської раціональності став моністичний погляд на дійсність, її нероздвоєність на світ розуму і світ людини, а також покладання в основу подій цієї дійсності елементарного відношення Я - Ти. Прагматичний аспект філософської раціональності виявлено в тому, що онтологічно зрозуміла сутність людини тримає в собі різноманітність модусів людського буття, єдність і обумовленість дійсного досвіду можливим, майбутнім. Цей сенс філософської прагматики максимально розкрито в екзистенційній традиції. Прагматичний сенс визначень сутності людини полягає у відношенні складових двохкомпонентної структури цих визначень. Одна з компонент показує на недостатність людського буття, інша позитивно його визначає. Подібну структуру виявлено в проективних філософських концепціях класичного й некласичного марксизму, класичного американського прагматизму, трансцендентальної прагматики. В даному разі поняття антропомірності конкретизоване тим, що зміст філософських концепцій інтерпретується через проблему сутності людини. В ході аналізу було встановлено, що прагматична максима є не лише одним з вихідних методологічних положень, які стосуються гуманістичної епістемології прагматизму, але й положенням, що характеризує певну культурно-історичну тенденцію, котра є частиною некласичної філософської парадигми. Засоби ствердження ідеї раціональності демонструють характер антропомірності контексту тієї чи іншої концепції. Встановлено сутнісну відмінність між класичною та посткласичною філософією, що містять елемент проектності. Прагматично зорієнтована модерністська філософія є антропоцентричною, а її раціональність можна охарактеризувати як онтологомірну, що означає перенесення покриття дефіциту людського буття в модус майбутнього. Прагматична посткласична філософія є онтологоцентричною, або онтологічною, а її раціональність – антропомірною, тобто покриття дефіциту людського буття визначається модальностями реально існуючого й належного, відзначеними екзистенційним смислом відповідальності. |
