У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми тлумачення статусу і змісту антропологічного принципу права в різних напрямках філософії права. Окреслені основні шляхи своєрідності реалізації цього принципу у філософсько-правовому пізнанні, правовій освіті, формуванні правової культури громадян, розвитку правової системи України. Головні наукові та практичні результати дослідження є такими: 1. Неявне використання антропологічного принципу філософії права здійснювалося з античних часів, спеціальне звернення до нього пов’язане з Новим часом та німецькою класичною філософсько-правовою традицією. Сам же принцип почав активно функціонувати лише у XX столітті, коли людина, її свобода і недоторканність визнаються найвищою цінністю в багатьох філософсько-правових напрямках. Сутність антропологічного принципу у філософії права полягає в персоніфікації людиною (суб'єктом права) в абстрактній формі буття права у сфері його існування, що проявляється в міжсуб'єктних взаємодіях і належить до способу особистісного співбуття. Природність права конституюється тим, що людина не встановлює його, а перебуває в праві, є носієм прав і обов’язків. Суб’єкт тільки тому є правовим суб’єктом, що уособлює правове буття, виступаючи його активним носієм і реалізатором. У головних напрямках філософії права ХХ століття (позитивізмі, відродженому природному праві та інтерсуб’єктивному) антропологічний принцип права проявляється по-різному. Позитивісти описують безпосередню даність права і не спираються на антропологічний принцип, за винятком аналітичної філософії права, де цей принцип використовується з певними обмеженнями. Можливість існування правового порядку визначається єдністю норм та їх дотриманням, що повномірно відповідає загальній ідеї аналітичної філософії про протиставлення опису фактів процедурі їх творення. За таких обставин антропологічний принцип не є основоположним, але завдяки його використанню зростає роль особи в процесі правотворення.
4. Основою типологізації концепцій природного права є антропологічний принцип, за допомогою якого намагаються обґрунтувати позитивне право природою людини. Головною метою стає реальна свобода окремої особистості, а права тлумачаться природженими, невід'ємними та невідчужуваними. Власне право зазнає значних змін, постає в принципово нових якостях, спирається на антропологічну парадигму, з позиції якої воно є принципом людського існування, без якого будь-який розвиток неможливий. 5. На антропологічному принципі ґрунтується й інтерсуб'єктивний напрямок у філософії права, в межах якого сутність відносин індивідів у сфері права розкривається за допомогою введення і інтерпретації таких категорій, як «природа речей», «правові ейдоси», «буття-в-якості» через ідею діалогу як універсальної форми буття права та ідею життєвого світу як особливої сфери суспільного буття. Ці ідеї конкретизують антропологічний вимір права. 6. Втілення антропологічного принципу філософії права в державотворчих процесах сучасної України здійснюється через розвиток правової освіти, формування правової культури та реконструкцію правової системи. Головною метою правової освіти є максимальне наближення людини до розуміння людського виміру сутності права, усвідомлення кожним індивідом права як цінності, яке б визначало мету і спосіб його дій. Сутність правової культури в процесі формування правової демократичної державності розкривається через поведінку людини у сфері права, усвідомлення нею сутності права, необхідності його в суспільстві, переконанні в справедливості правових норм. 7. Розбудова демократичної правової системи вимагає орієнтації на антропологічний принцип філософії права, визнання пріоритету індивіда, оскільки вона може функціонувати лише для останнього. Розвиток демократичної правової системи в Україні має супроводжуватись створенням правових умов для реалізації особистості в державі. Правова система містить і основи, які визначають витоки права як невід'ємної якості людського буття, і основи, які відображають її державно-правовий зміст, опосередкований антропологічним принципом філософії права, а саме: які права і обов’язки, свободи і можливості гарантує держава та якою мірою закріплює їх у чинному позитивному законодавстві. |