1. У роботі проведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення актуальної наукової задачі, що полягає у вивченні терапевтичних можливостей застосування окремих психотерапевтичних методів полегшення психічного та соматичного стану онкологічних хворих під час обстеження та лікування, покращення якості їх життя, а також більш швидкої та ефективної немедикаментозної реабілітації таких хворих після закінчення лікування, а також у вивченні особливостей анксиозного синдрому у онкологічних хворих. Установлено, що у всіх онкологічних хворих на всіх етапах лікувально-діагностичного процесу мають місце значні тривога і страх. 2. З’ясовано, що анксиозні стани у онкологічних хворих спостерігалися як у вигляді невротичних, так і неврозоподібних непсихотичних порушень. Згідно з МКХ-Х, вони проявлялися в структурі таких розладів: специфічні фобії – 3% хворих, генералізований тривожний розлад – 14%, змішаний тривожний і депресивний розлад – 31%, переважно нав’язливі думки - 2%, змішана тривожна й депресивна реакція, обумовлена розладом адаптації – 6%, інші реакції на важкий стрес – 14%, іпохондрічний розлад – 24%, органічний тривожний розлад у зв’язку з іншими захворюваннями – 6%. 3. Заперечення частиною хворих (23%) скарг на тривогу й страх свідчить не про їх відсутність, а про те, що ці хворі їх не усвідомлюють внаслідок використання методів психологічного захисту. В таких випадках ознаки анксиозного синдрому за допомогою клініко-психопатологічних методів можна знайти у вигляді соматичних еквівалентів, що підтверджується даними експериментально-психологічного дослідження хворих. Тривога й страх у онкологічних хворих проявляються в структурі різних психопатологічних синдромів: тривожно-депресивного (у 54% онкологічних хворих), тривожно-іпохондричного (у 35% хворих), тривожно-фобічного (у 3% хворих) та астено-іпохондричного (у 8% хворих). 4. У онкологічних хворих багато таких самих стійких особистісних особливостей, як і у хворих на неврози: висока особистісна тривога (у 84% випадків у онкологічних хворих і в 85% випадків у хворих на неврози), завищена самооцінка разом із незадоволеністю своїм соціальним станом, недостатнім, на їх погляд, признанням з боку соціального оточення (46% онкологічних хворих і 10% хворих на неврози – статистично ці відмінності є незначними), довгий час існуючі іпохондричність, депресивність (88%), відчуття занадто низької соціальної бажаності та аутизація онкологічних хворих (56% ). 5. Виявлені психологічні характеристики, згідно з якими онкологічні хворі значно відрізняються від хворих на неврози. Це, перш за все, висока ригідність емоцій і поведінки онкологічних хворих (92% із них мають підвищені показники ригідності, в той час як у хворих на неврози вона підвищена лише в 70% випадків), схильність до утворення надцінних ідей (у 92% проти 70% у хворих на неврози), їх прикутість до минулого, відчуття відсутності майбутнього (відповідно 94% і 30%), пасивність, нерішучість, невміння реалізовувати свої задуми, схильність до інтрапунітивних реакцій і невпевненість у собі (відповідно у 94% і 70% хворих). Онкологічні хворі відчувають загрозу з боку оточуючого світу і втрату контролю над тим, що відбувається (94% онкологічних хворих і 70% хворих на неврози); у них високий рівень контролю над ворожістю (84 бали у онкологічних хворих і 74 бали у хворих на неврози). Все це стає на перешкоді не тільки у їх адаптації в соціумі, але й викликає певні труднощі при лікуванні таких хворих і тому потребує урахування перелічених факторів при проведенні психотерапії. 6. Психотерапія анксиозного синдрому у онкологічних хворих є ефек-тивною, тому що приводить до зменшення рівня тривоги (у порівнянням з показ-никами контрольної групи) на 29,90 – 40,32% за даними опитувальника Спілбер-гера, на 37,30 – 47,21 % за даними проективного тесту МКВ і на 20,05 – 27,03 бали за даними СБДО. 7. Ефективність еріксонівського гіпнозу при корекції анксиозного синдрому у онкологічних хворих більш висока, ніж ефективність класичного гіпнозу. При застосуванні еріксонівського гіпнозу рівень тривоги виявився на 34,22% нижчим, ніж у хворих контрольної групи, тоді як при застосуванні директивної гіпнотерапії – лише на 29,90%. Найкращі результати при корекції анксиозних порушень отримані при застосуванні нейро-лінгвістичного програмування: рівень тривоги зменшився на 40,32 - 47,21% за порівнянням до рівня тривоги у хворих контрольної групи. 8. Дані трирічного катамнезу свідчать про поліпшення якості життя пролікованих онкологічних хворих: зменшення у них іпохондричності, депресивності, глибини переживань, емоційної лабільності, ригідності, імпульсивності у вчинках та інертності як при прийнятті рішень, так і у вчинках, до підвищення толерантності до стресу, самооцінки, упевненості у собі, своїх можливостях і своєму майбутньому (на підставі наближення до норми і навіть нормалізації як висоти розташування самого профілю СБДО, так і показників основних та багатьох додаткових шкал). Це надає кращі умови для проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів, підвищує активність хворих у їх обстеженні, лікуванні та реабілітації, що є необхідною умовою їх ефективності. 9. Система психотерапії повинна бути побудована з урахуванням наступ-них принципів: вибір методу психотерапевтичного впливу при корекції тривоги та страху у кожного онкологічного хворого слід робити, враховуючи взаємо-зв’язок між наявністю та проявами тривоги й страху і його особистісними особ-ливостями. Перш за все, необхідно спиратися на всебічний аналіз клінічної структури анксиозного синдрому, але при цьому слід також звертати увагу на стійкі психологічні характеристики даного хворого і аналізувати його соціальні контакти. 10. Психотерапію слід розпочинати вже на діагностичному етапі; первісно - встановити робочий альянс між психотерапевтом і пацієнтом, переконати останнього в необхідності такого лікування, оскільки воно сприяє не тільки усуненню тривоги й страху, але й нормалізації всієї психічної сфери хворого й опосередковано, через психіку, – благодійно впливає на весь організм. Необхідно прагнути не тільки до усунення тривоги й страху, але й до вироблення у хворого правильного відношення до свого захворювання, до поліпшення якості життя, його найбільш швидкої медичної реабілілтації та ресоціалізації. |
